WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Про застосування судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України - Реферат

Про застосування судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України - Реферат

Реферат на тему:

Про застосування судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України

"Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити експертизу." (ст.57 ЦПК)

Законодавець не дає визначення поняття "судова експертиза". У спеціальній літературі під судовою експертизою розуміють самостійний вид дослідження експертом, результатом якого є висновок, що обґрунтовується відповідно до встановленого законом порядку. Експерт, що проводить відповідне дослідження, – це спеціаліст у відповідній галузі науки, який володіє професійними знаннями цієї галузі, фахово застосовує її наукові методи та методики.

Залежно від предмета дослідження розрізняють експертизи психологічну, психіатричну, лінгвістичну, почеркознавчу, балістичну та ін. Кожне таке дослідження має свої особливості, що і зумовлює його виділення в окремий вид експертизи. Ми зупинимось на аналізі призначення і проведення судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України.

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи може послужити одна з таких обставин:

  • відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;

  • перенесення особою, що бере участь у справі, або наявність у неї психічного захворювання чи психопатологічного стану (при її дієздатності);

  • перенесення чи наявність соматичних захворювань (особливо хронічних чи невиліковних) в осіб, що беруть участь у справі;

  • наявність особливостей, які свідчать про виняткову неурівноваженість, емоційність, агресивність; порушень у таких психічних процесах, як сприйняття, увага, запам'ятовування, мислення;

  • нерозуміння чи неналежна оцінка соціальної, моральної сутності і значимості своїх дій;

  • сумніви у правдивості показів свідка чи однієї з сторін, коли явно простежується їх невідповідність характерові ситуації, іншим даним;

  • сумніви в авторстві письмового тексту [3, с.20-21].

    На підставі цього орієнтовного переліку, що не є вичерпним, суд на власний розсуд чи за клопотанням сторін, що беруть участь у справі, приймає ухвалу про призначення експертизи. В ухвалі повинно бути зазначно час, місце складання ухвали, посаду і прізвище особи, що прийняла дану ухвалу та номер справи (вступна частина), обставини справи, що мають значення для ознайомлення експерта при проведенні експертизи, обґрунтування рішення про призначення експертизи (описова частина), назва закладу, працівникам якого доручено проведення експертизи, перелік запитань, що даються експерту на його вирішення, а також перелік документів і об'єктів, що направляються судом на експертизу (результативна частина).

Складаючи ухвалу про призначення експертизи, особливу увагу слід приділяти формулюванню запитань, які повинен вирішити експерт. У спеціальній літературі вказується на ряд правил щодо змісту формулювання цих запитань, які можна виділити в такі положення:

1. Дотримання логічної послідовності.

Кожне наступне запитання повинно випливати із попереднього і бути його логічним продовженням (спочатку ставляться запитання, які мають більш загальний характер і від позитивного вирішення яких залежить вирішення наступних, конкретніших).

2. Об'єктивність.

Запитання треба формулювати без упередженої позиції, без звинувачувального чи оправдувального нахилу. Слід ставити всі запитання, які стосуються проведення дослідження, незалежно від того, чи будуть дані на них відповіді виправдовувати дії правопорушника чи, навпаки, звинувачувати його у скоєнні правопорушення.

3. Визначеність.

Запитання повинні бути конкретними, що позбавляє можливості неоднозначно тлумачити їх зміст експертом чи іншими особами, що беруть участь у справі.

4. Безпосередній зв'язок з обставинами справи.

Запитання повинні логічно випливати з обставин події, спрямовані на необхідність з'ясування факту, наявність якого повинен встановити суд.

5. Спеціальний характер запитань.

Запитання повинні стосуватися галузі спеціальних знань експерта, вирішуватися у межах його компетенції і в жодному разі не торкатися правової характеристики подій.

6. Вирішуваність запитань.

Формулюючи запитання і очікуючи на них відповідь експерта, суд обов'язково має враховувати сучасний стан і розвиток галузі, в якій проводиться експертиза, оснащеність сучасними технічними засобами та відповідними методиками дослідження вказаних об'єктів.

7. Усі запитання формулюються конкретно, по можливості коротко, грамотно і повинні мати вичерпний характер [9, с.63-64].

Формулююючи запитання під час складання ухвали про призначення експертизи, суд повинен враховувати пропозиції сторін, а також інших учасників процесу з цього приводу (ст.57 ЦПК). Водночас суд може ввести в ухвалу про призначення експертизи запитання, які ставлять перед експертом учасники процесу, або відхилити такі запитання, якщо:

1) факт, який за пропозицією сторін, що беруть участь у справі, повинен бути встановлений експертом, не входить у предмет доказування, а отже, встановлення цього факту не має значення для правильного вирішення даної справи;

2) факт, відповідно до правил відносності доказів, не здатний встановити (прямо чи опосередковано) доказуваний, тобто факт, що входить у предмет доказування;

3) факт хоч і може служити доказом чи входить у склад підтвердження позовних вимог і „заперечень" сторін (у предмет доказування), проте встановлення його не потребує наявності спеціальних знань;

4) для підтвердження факту закон передбачає використання лише певного засобу доказування, не допускаючи використання інших засобів доказування, у тому числі і висновку експерта;

5) факт на підставах ст.32 ЦПК не потребує доказування;

6) такий факт, на думку суду, вже доказаний іншими доказами, що є по справі, в зв'язку з чим зібрання додаткових доказів є зайвим [4, с.102-103].

До цього переліку варто додати – якщо встановлення даного факту на сьогодні є неможливим за браком відповідних технічних засобів чи методик.

Причини відхилення запитань, які запропоновані учасниками процесу, суд повинен мотивувати.

Експертизу проводять експерти відповідних установ або інші спеціалісти, призначені судом. Закон висуває низку вимог до особи, яка призначається експертом, а саме:

  • загальна і спеціальна освіта в тій галузі науки, в якій має проводитись дослідження. Це можуть бути працівники наукових, практичних чи навчальних закладів, що володіють знаннями тієї галузі науки, в якій буде проводитися дослідження;

  • неупередженісь у результатах експертизи, що забезпечує об'єктивне ставлення до самого процесу дослідження та прийняття рішення на підставі даних, одержаних у ході його проведення.

Бажано також, щоб експерт, який проводить експертизу, мав певний стаж роботи за спеціальністю в даному виді дослідження.

Отримавши ухвалу про призначення експертизи, експерт приступає до проведення дослідження. У спеціальній літературі хід роботи експерта під час проведення експертизи поділяють на етапи – це основні стадії (елементи) експертного пізнаня, що відрізняються своєрідністю завдань, які вирішуються і методами, що застосовуються (комплексами методів).

Виділяють такі основні етапи експертного дослідження:

  • попереднє дослідження матеріалів справи, ознайомлення з об'єктом дослідження;

  • встановлення обставин, що дають можливість експертного дослідження;

  • проведення експертного дослідження чи тривалого спостереження;

  • складання висновку;

  • оголошення висновку в судовому засіданні, допит експерта [6, с.284].

М.К.Треушніков оголошення висновку в судовому засіданні та допит експерта не відносить до елементів експертного дослідження [8, с.136], а А.Р.Шляхов основні етапи проведення експертизи групує на чотири стадії: підготовча, аналітична, порівняльна і синтезуюча [9, с.7].

Цивільний процесуальний кодекс України визначає права і обов'язки експерта при проведенні дослідження (ст.58;59). Що ж до статусу підекспертного, то це питання законодавець не врегульовує. У визначенні прав піддослідного особливостей бути не повинно, оскільки особи, що піддаються експертному дослідженню, не можуть обмежуватись у правах, що гарантує їм Конституція. Обов'язки ж такої особи полягають у тому, щоб за повідомленням про проведення експертизи з'явитись у відповідну установу і дати правдиві відповіді на запитання, поставлені експертом. Проте тут можуть виникнути ускладнення у випадку, якщо підекспертний буде визнаний недієздатним. А якщо особа не усвідомлює значення своїх дій і нездатна керувати ними, то будь-яке попередження про відповідальність за неналежне виконання нею своїх обов'язків втрачає сенс.

Завершальним етапом проведення судово-психологічної експертизи є складення висновку експерта. Це результат роботи призначеного судом спеціаліста, що ґрунтується на дослідженні обставин і явищ, встановлення яких потребує спеціальних наукових знань.

Бажаним результатом такого дослідження є категоричний висновок. Щодо ймовірних висновків, то законодавець однозначно не вирішує питання про доцільність їх залучення до справи як засобу доказування. На нашу думку, такий висновок теж має бути взятий до уваги, а, оцінюючи його, суд повинен враховувати ймовірність наявності чи відсутності факту, що підлягав дослідженню.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку І.І.Муліна, оцінка доказів являє собою розумову, мислячу діяльність суду, скеровану на дослідження доказів, пізнання фактів правопорушення і встановлення істини по справі. Ця діяльність здійснюється в певних логічних формах та відповідно до закону. У процесі такої діяльності доказування суд у кожному конкретному випадку повинен оцінити достовірність доказу не лише відповідно до того, наскільки точно він встановлює чи відхиляє той або інший факт по справі, але і з погляду його відносності і допустимості, а саме: чи стосується даний доказ предмета доказування та чи прийнятний він як доказ по справі. Якщо так, тоді слід встановити взаємозв'язок цього доказу з іншими доказами, що є у справі [5, с.3-4].

Жоден з доказів, у тому числі і висновок експерта, не має для суду наперед встановленої сили. Тому висловлювання в спеціальній літературі щодо особливості висновку експерта порівняно з іншими засобами доказування є недоречними.

На завершення варто зауважити, – незважаючи на те, що Цивільний процесуальний кодекс України лише в справах про визнання громадян недієздатними передбачає обов'язкове проведення експертизи, це не є підставою для несправедливого ухилення від залучення до справи експерта під час розгляду інших категорій справ. Висновок експерта-психолога послужить вагомим доказом при розгляді справ про усиновлення, при визначенні розміру моральної шкоди, при розгляді спорів про невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Важливо пам'ятати, що експерт володіє спеціальними знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла, які допоможуть суду встановити істину у справі.

Література

  1. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. – М., Юристъ, 1996.

  2. Коновалов Е.Ф. Анализ и использование в доказывание следователем и судом материалов судебных экспертиз (по результатам исследования) // Вопросы прововой психологии и судебной экспертизы: Межвуз. сб. научн. тр. – Свердловск: УрГУ., 1979.

  3. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990.

  4. Лилуашвили Т.А. Экспертиза в советском гражданском процессе. – Тбилиси: Изд-во Меиниереба, 1967.

  5. Мулин И.И. Важнейшие проблемы оценки судебных доказательств в уголовном и гражданском судопроизводстве. – Л.: Изд-во Ленингр. у-та, 1974.

  6. Нор В.Т., Костицький М.В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – К.: Вища шк.,1985.

  7. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. – М.: Гос. изд. юрид. л-ры, 1950.

  8. Треушников М.К. Доказательства и доказывания в советском гражданском процессе. – М.: Изд-во Моск. у-та, 1982.

  9. Шляхов А.Р. Судебная экспертиза и правосудие. – М.: Знания, 1981.

Loading...

 
 

Цікаве