WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання судового рішення з трудових спорів - Реферат

Питання судового рішення з трудових спорів - Реферат

Реферат на тему:

Питання судового рішення з трудових спорів

Судове рішення з трудового спору повинно містити в собі певні складові частини. Такі складові частини, в яких відображене вирішення всіх питань, що були передані зацікавленими особами на розгляд суду і розглядалися за участю необхідних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, становлять зміст судового рішення.

Зміст рішення, згідно зі ст.203 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Рішення суду як акт правосуддя має бути точним за змістом, викладеним у визначеному порядку.

У вступній частині рішення зазначається час та місце його постановлення, найменування суду, що постановив рішення, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який брав участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу.

Крім цієї загальної вимоги процесуального закону, у вступній частині рішення, постановленого у справах про поновлення на роботі незаконно звільнених або переведених працівників, суд повинен вказати про участь у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача (ст.109 ЦПК). У справах про відшкодування збитків, заподіяних працівником підприємству, установі, організації, коли, відповідно до вимог ст.143 ЦПК, суд притягатиме до участі у справі співвідповідачів службових осіб, які сприяли заподіянню шкоди, у вступній частині судового рішення також про це повідомляється.

Описова частина судового рішення з трудового спору повинна містити в собі вказівку на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі (ч.3 ст.203 ЦПК). З цієї вимоги закону випливає, що в описовій частині рішення обставини справи викладаються в тому вигляді, в якому їх виклали сторони в процесі. В описовій частині судового рішення повинні бути зазначені також дії позивача або відповідача в судовому засіданні. На це звертає увагу постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення", де у п.5 зазначено, що в описовій частині рішення необхідно вказати, зокрема, зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов, а якщо визнає, то повністю чи частково; в разі заперечень – у чому полягає суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора; заявників, зацікавлених і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають у силу закону права інших осіб (ст.121 ЦПК) [1, с.412].

У мотивувальній частині судового рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також закони, якими керувався суд (ч.4 ст.203 ЦПК).

Мотиви – це ті доводи суду, якими він обґрунтував своє рішення. Виклад мотивів у тексті рішення надає йому переконливості і робить висновки суду зі справи зрозумілими для всіх. Виклад судом мотивів перед формулюванням остаточних висновків зі справи в рішенні забезпечує переконливість рішення і полегшує перевірку рішення вищим судом. Вивчення судової практики показує, що найпоширенішим недоліком рішень судів з трудових спорів є неналежна їх мотивація.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна містити також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на ст.15, 30, 62 ЦПК й інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках – також на відповідні керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних справ [2, с.216].

Мотивувальна частина судового рішення повинна обґрунтовуватися лише тими обставинами, які досліджені в судовому засіданні. Суд не вправі обґрунтовувати рішення матеріалами, які не були предметом дослідження.

Мотивувальна частина судового рішення має містити посилання на норми матеріального права, якими суд керувався, розглядаючи дане питання. Обґрунтовуючи вимоги позивача, суд повинен вирішити, чи відповідають ці вимоги закону і саме якому. Як показує судова практика, у справах про поновлення на роботі часто трапляються випадки, коли позивачі заявляють, крім основних вимог, ще й вимогу про відшкодування моральної шкоди. Слід визнати правильною практику тих судів, які, відмовляючи в задоволенні цієї вимоги, посилаються на ст.235 КЗпП, що не передбачає відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення.

Особливістю мотивувальної частини судового рішення в справах, які виникають з трудових правовідносин, є те, що вона повинна містити розрахунки, які суд брав до уваги, задовольняючи грошові вимоги.

Оскільки, згідно зі ст.235 КЗпП, оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримання розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Присуджуючи оплату за час вимушеного прогулу, зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана доплата з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав за цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затриманням видачі трудової книжки середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. №348).

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік проводиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася понад один рік і в цьому не було вини працівника. У випадку часткової вини працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність або відсутність вини працівника (неявка на виклик суду, вчинення інших дій, зволікаючи розгляд справи), про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Притому необхідно врахувати, що основний і регресний позов у справах про поновлення на роботі незаконно звільнених і переведених працівників вирішується одночасно в одному судовому засіданні. Тому мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на статтю закону, зокрема ст.109 ЦПК, 237 КЗпП про притягнення до участі в справі службової особи і покладення на неї обов'язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяної в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. Також треба врахувати, що, згідно зі ст.134 КЗпП, настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб.

Зазначимо, що норми глави 16 "Судове рішення" проекту ЦПК передбачають спрощений зміст судового рішення. Зокрема, передбачено тільки підготовлення висновку суду про задоволення позову або відмову в цьому повністю чи частково, розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення. Оформлення мотивувальної частини рішення у вигляді окремого процесуального документа пов'язується з волевиявленням осіб, які беруть участь у справі [3, с.41].

З таким положенням погодитися важко, оскільки в разі оскарження рішення зацікавлена особа може бути незадоволена не тільки висновком суду (резолютивна частина), а й тими фактами, якими цей висновок обґрунтований [4, с.21].

Резолютивна частина судового рішення з трудового спору повинна містити висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат, порядок виконання, строк і порядок оскарження рішення (ч.5 ст.203 ЦПК).

Особливістю резолютивної частини судового рішення в справах, які виникають з трудових правовідносин, є те, що витрати, які зазнав суд у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати яких позивач був звільнений, стягуються з відповідача у дохід держави пропорціонально задоволеній частині позовних вимог (ч.1 ст.80 ЦПК).

Резолютивна частина судового рішення, як зазначає В.Тертишніков, повинна бути викладена чітко і ясно, в імперативній формі. Суди не повинні вносити в неї будь-які умови [5, с.182].

У п.7 постанови "Про судове рішення" Пленуму Верховного Суду України зазначено, що резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші запитання, зазначені в ст.203-208 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позивні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити [1, с.413].

У зв'язку з цим у резолютивній частині рішення по справах про поновлення на роботі незаконно звільнених чи переведених працівників повинна бути вказана посада, на яку працівник поновлюється, повна назва організації, сума, що підлягає стягненню з організації на користь працівника, судові витрати, що стягуються з організації в доход держави, сума, що стягується з посадової особи, яка винна в незаконному звільненні чи переведенні, на користь організації.

Крім того, відповідно до вимог ст.204, 217, у резолютивній частині судового рішення повинно бути зазначено, що рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника і присудження йому заробітної плати, але не більше як за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Звідси випливає, що особливістю судового рішення, постановленого з цієї категорії справ, є його негайне виконання незалежно від того, чи вступило воно в законну силу. За загальним правилом судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили. Як зазначає Н.Чечіна, законна сила судового рішення є не що інше, як норма права в дії [6, с.58].

Згідно зі ст.231 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження і внесення касаційного подання прокурора, якщо воно не було оскаржене і на нього не внесено касаційного подання. В разі подачі касаційної скарги або внесення касаційного подання рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції. Касаційна скарга чи касаційне подання на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з наступного дня після оголошення рішення (ст.291 ЦПК).

Отже, рішення суду набирає законної сили через десять днів з наступного дня після його оголошення.

Для справ про поновлення на роботі незаконно звільненого чи переведеного працівника (п.4 ст.217 ЦПК), про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць (п.2 ст.217 ЦПК), про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника – у межах суми стягнення за один місяць (п.3 ст.217 ЦПК), цивільний процесуальний закон встановив виняток, який полягає в тому, що судові рішення з цих категорій справ підлягають примусовому виконанню до вступу їх у законну силу, тобто після постановлення і оголошення.

Література

  1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – №1.

  2. Про судове рішення: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.

  3. Шевчук П. Питання структури і змісту нового Цивільного процесуального кодексу України // Право України. – 1997. – №3.

  4. Коссак С.М. Вирішення трудових спорів судом. – Львів: Світ, 1998.

  5. Тертышников В.И. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – Харьков: Консум, 1997.

  6. Чечина Н.А. Норма права и судебное решение. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1961.

Loading...

 
 

Цікаве