WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб - Реферат

Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб - Реферат

На відміну від дії, бездіяльність характеризується "відсутністю реакції на зовнішні подразники". Це пояснюється тим, що викликаний зовнішнім подразником обов'язок учинити дію, який виступає як спонукаюча сила, виявляється недостатньо сильним для вчинення лише очікуваної дії (передбаченої, приписаної дії). Зокрема, визначивши поняття бездіяльність, Р.А.Хананов зазначає, що вона може відігравати роль юридичного факту у відносинах, які регулюються правом, у тому числі у правовідносинах відповідальності [8, c.125]. Йдеться про зволікання, часто свідоме, з вирішенням певного питання, віднесеного до компетенції службової особи чи органу державного управління. Так рішенням Яворівського районного суду від 22.07.1996 р. було задоволено скаргу громадянина Р. на бездіяльність начальника Яворівського МРЕО ДАІУМВСУ у Львівській області та зобов'язано його поставити придбану заявником автомашину на облік і видати реєстраційні документи.

Рішення суду правомірне, але недоліком його є те, що суд, зазнаючи, що заявник є добросовісним набувачем, не послався на п.8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей причепів, напівпричепів та мотоколясок, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1993 р. №9873.

Розглядаючи скаргу гр. Ф. на бездіяльність Самбірської міської Ради народних депутатів, Самбірський суд установив, що рішенням міськвиконкому від 18.07.1996 р. скарга задоволена у досудовому порядку, оскільки дозволено заявнику будувати магазин, тому було відмовлено у задоволенні скарги рішенням від 08.10.1996 р.

Значної уваги варта проблема "суб'єктів оскарження". Нова редакція цієї глави відносить до таких суб'єктів державний орган, юридичну і службову особи, а в ч.3 ст.2481 ЦПК України пояснює, що до них належать: органи державної виконавчої влади та їхні службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форми власності; керівні органи та керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Застосовуючи в законодавстві поняття "суб'єкт оскарження", законодавець, видається, вкрай невдало узагальнив суб'єктів, рішення, дії, бездіяльність яких можуть бути оскаржені до суду, об'єднавши їх, очевидно, для скорочення, в одному понятті. У філософії суб'єктом позначається людина, яка вивчає, пізнає світ. У логіці – це певна особа, предмет, явище, які породжують певну дію або які є носіями якоїсь ознаки, властивості. У теорії права суб'єкт – це особа і учасник відповідальності. Тому державний орган, юридична чи службова особа у нашому випадку ніяк не можуть називатися суб'єктами оскарження.

Суб'єктами оскарження у прямому розумінні цього слова є громадяни, чиї права чи законні інтереси, на їхню думку, порушено і які звертаються до суду із скаргою. Одержувані ними рішення, дії чи бездіяльність є об'єктом оскарження. А державні органи, юридичні і службові особи можуть бути в цьому випадку суб'єктами саме прийняття, учинення дії чи допущення бездіяльності.

Найбільш вдалим, можливо, був би такий узагальнюючий термін, як суб'єкти публічно-управлінської діяльності, оскільки всі ці названі органи та особи виконують певні управлінські функції, можуть давати вказівки, обов'язкові для конкретних осіб (індивідуальні акти) або невизначеного кола осіб (нормативно-правові акти). Але слід мати на увазі не будь-яку управлінську діяльність, а лише ту, яка здійснюється в інтересах держави і суспільства й регулюються публічно-правовими нормами. Адже поняття "управління" вміщує широкий зміст, його застосовують різні науки, зокрема економічні, правові, а для нас важливе лише таке управління, яке здійснюється в адміністративно-правових відносинах "влади і підпорядкування".

Відповідно до гл.31-А ЦПК, у передбаченому нею порядку оскаржуються одноосібні і колегіальні дії органів державного управління та службових осіб, в результаті яких громадянина незаконно позбавлено змоги повністю або частково здійснювати право, надане йому законом чи іншим нормативним актом, або на нього незаконно покладено якийсь обов'язок, тому слід вважати, що не підлягають розгляду скарги на відмову органу державного управління або службової особи вчинити дії, які не входять до їх компетенції, на повідомлення на їхню позицію щодо рішень і дій, вирішення скарг на дії, які є компетенцією інших органів чи осіб, скарги на дії осіб, які не виконують організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

Наприклад, Печерський районний суд відмовив у прийнятті скарги про визнання незаконним Указу колишнього митрополита Київського і всієї України про розпуск парафіяльних зборів релігійної громади Свято-Покровського Храму Київської єпархії, посилаючись на те, що згідно із ст.5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) відокремлена від держави і держава не втручається у діяльність релігійних організацій, що здійснюється в межах закону.

Цей же суд відмовив у прийнятті скарги п. Котика на дії Міністерства закордонних справ, яке, на думку заявника, не надало йому належної допомоги у правильному вирішенні справи у судах Російської Федерації. Суд послався на те, що міністерство не вчинило дій, які б позбавляли заявника повністю або частково здійснювати право на вирішення справи в суді і оскарження судових рішень, і що дії міністерства не мали характеру юридично значущих – таких, що порушують права заявника [7].

Безперечним є те, що ефективність цивільного судочинства безпосередньо залежить не тільки від правильного застосування судами норм як матеріального, так і процесуального права, але й від відповідності законодавства демократичним принципам, в яких відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. Відомо, що в чинному цивільному процесуальному законодавстві є прогалини, певні суперечності, які ускладнюють застосування права і захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Аналіз судової практики свідчить про наявність помилок, яких припускаються суди при розгляді справ, що торкаються ряду адміністративно-правових відносин, та про низку невирішених спірних питань, які потребують теоретичного усвідомлення і обґрунтування. Сьогодні є необхідність створити скоординовану систему гарантій майнових і особистих прав громадян, брак або суперечливість яких призводить до зменшення можливості їх правового захисту. Однієї з найважливіших умов їх створення є розширення діяльності суду стосовно захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян України, оскільки судовий захист є найбільш гарантованим, базується на правовому становищі суду та його функцій і створює надійні переваги в забезпеченні законності.

Література

  1. Гражданское процессуальное законодательство. Комментарий. – М: Юрид. л-ра, 1991.

  2. Грось Л. О противоречиях в гражданском процессуальном законодательстве // Российская юстиция. – 1994. – №1.

  3. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994.

  4. Рішення Шевченківського районного суду від 14 березня 1997 р.

  5. Рішення Шевченківського районного суду від 23 квітня 1997 р.

  6. Рішення Яворівського районного суду. Справа №2 – 495/96.

  7. Узагальнення практики розгляду судами справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, які ущемляють права громадян за 1993р. // Цивільна колегія Верховного Суду України. – 1993.

  8. Хананов Р.А. Прававая природа бездействия и казуальности // Советское государство и право. – 1978. – №4.

Loading...

 
 

Цікаве