WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб - Реферат

Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб - Реферат

Реферат на тему:

Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб

Судовий розгляд і вирішення цієї категорії справ є важливим цивільним процесуальним засобом захисту прав громадян, сприяє підвищенню відповідальності державних органів, юридичних і посадових осіб за належне виконання обов'язків, посиленню боротьби з бюрократизмом та тяганиною при розгляді законних вимог громадян.

Редакція гл. 31-А ЦПК, що діє з 12 березня 1996р., значно розширила коло суб'єктів і предмет судового оскарження, внесла зміни в порядок розгляду скарг. Оскільки, згідно із ст.2484, скарга може бути подана громадянином до суду безпосередньо або після оскарження до органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу, посадової особи, яка постановила рішення, вчинила дію або допустила бездіяльність, норми прийнятих раніше актів законодавства, що передбачали обов'язкове попереднє оскарження до вищестоящого органу чи посадової особи, із зазначеної дати втратили чинність.

Закріплення правила подальшого судового контролю в українському законодавстві мало свій сенс. За союзним Законом від 2 листопада 1989 року "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян" звернутися до суду зі скаргою можна було тільки в тому випадку,коли були випробувані всі адміністративні засоби для виправлення передбачуваних порушень. На реалізацію цього положення Закону і було скероване все українське законодавство.

Принципи наступного судового контролю, який успішно діє в ряді країн Східної Європи, без сумніву, має позитивні сторони: підвищується відповідальність державних установ за дії нижчестоящих інстанцій, суд позбавляється необґрунтованих скарг та ін. Однак досвід України засвідчив, що у суди щоразу менше надходило скарг на дії органів управління і посадових осіб. Отже, такий порядок оскарження ускладнював реалізацію права громадян на судовий захист. Тому надзвичайно важливим було введення принципу безпосереднього судового контролю в умовах посттоталітарного суспільства.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, тобто ще більше розширено коло правовідносин, які можуть бути предметом оскарження до суду в порядку, передбаченому гл.31-А ЦПК. Межі чинності цих положень Конституції щодо правовідносин, не врегульованих гл.31-А ЦПК (в новій редакції від 12 березня 1996 р.), не встановлено. Тому коли йдеться про оскарження до суду, відповідно до ст.55 Конституції, зазначених рішень дій або бездіяльності (що раніше не підлягала такому оскарженню), треба брати до уваги, що, згідно із ст.3 ЦПК, провадження в цивільних справах у судах України ведуть за цивільно-процесуальними законами, які діють на час розгляду справи вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду (незалежно від часу виникнення спірних правовідносин). Інша річ, що такі справи у судовому порядку можуть розглядатися тоді, коли скарги не були розглянуті й вирішені до прийняття нової Конституції (до 28 червня 1996 р.) у чинному на той час позасудовому порядку. За цих обставин строки на звернення зі скаргою обчислюються з дня набуття чинності Конституцією України.

Судовому оскарженню за ст.2482 ЦПК підлягають колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб, у результаті чого були порушені права та свободи громадянина, створені перешкоди для реалізації своїх прав та свобод, незаконно покладено на громадянина якогось обов'язку або притягнення його до відповідальності.

Глава 31-А ЦПК вперше загострює увагу на нерівнозначності понять "дія", "рішення" і "бездіяльність". Не можуть бути предметом судового оскарження думки, висловлення, припущення, які не спричиняють юридично значущих наслідків. Поняття "дія" та "бездіяльність" докладно розроблені наукою кримінального права, оскільки саме тут вони мають чи не найбільше значення. Отож дія – це активна форма поведінки, зовнішній прояв волевиявлення суб'єкта, що породжує, змінює або припиняє правовідносини, впливаючи таким чином на права і обов'язки суб'єктів цих правовідносин. Щодо кола суб'єктів, чиї дії можуть бути оскаржені, то вони у будь-якому випадку оформляються належними актами, тому що волевиявлення відповідних державних органів, юридичних чи службових осіб, якісно оформлені у відповідній процесуальній формі, не мають юридичної сили. Інколи в спеціальній літературі вказується, що адміністративний спір, підвідомчий суду, може виникнути лише у зв'язку з дією адміністрації, знайшла своє відображення в об'єктивному правовому акті (постанові, рішенні тощо). Однак конституційні права та свободи громадян можуть порушуватися і діями суб'єктів публічно-управлінської діяльності, не оформленими відповідними процесуальними актами. Наведемо приклад.

Громадянин Ж. звернувся зі скаргою на дії начальника паспортного відділення Шевченківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області про відмову йому у прописці в будинку, який належить йому на праві власності на основі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та реєстраційного посвідчення. Підставою відмови було посилання на те, що цей будинок знаходиться в зоні забудови і за рішенням Львівського міськвиконкому від 20.11.1986 р. №421, підлягає зносу.

У цьому випадку саме діями посадової особи порушено законні права та охоронювані законом інтереси власника. Тому дії начальника паспортного відділення були визнані незаконними і скаргу задоволено [4].

Подібні за своєю правовою природою були й дії Шевченківського райвідділу соціального захисту населення по справі гр.М. Скаржник звернувся до суду з вимогою визнати дії Шевченківського райвідділу соціального захисту населення щодо відмови видати йому посвідчення учасника війни неправомірними.

Обґрунтовуючи скаргу, він посилається на те, що згідно з Законом України від 22 грудня 1995 р. "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у новій редакції ст.9 учасником війни вважаються особи, які після 1945 р. були переселені на територію України з території інших країн. А.В.Масляний народився 30 травня 1939 р. в с. Карликів Саноцького р-ну Республіки Польща і 26 травня 1946 р. на підставі угоди між Урядом УРСР та Польським Комітетом національного визволення від 9 вересня 1944р. був переселений на територію УРСР, що стверджувалось листом Міністерства Праці України.

Скарга Шевченківським районним судом м. Львова була задоволена, дії відділу соціального захисту населення Шевченківського району про відмову громадянинові М. у видачі посвідчення учасника війни були визнані неправомірними [5].

Наука адміністративного права у розумінні документа, в якому закріплено волевиявлення управлінського органу, застосовує поняття "акт управління" (управлінський акт) [3, c.70]. У тексті цивільного процесуального закону користуються терміном "рішення", який застосовують у різних значеннях. Зокрема, "Єдина державна система діловодства СРСР" [див. 3. c.78] визначає рішення як головний акт управління, що ухвалюється колегіальним органом з важливих питань і здебільшого має нормативний характер. Лише деякі юридичні довідники надають цьому поняттю такого змісту, в якому законодавець його вжив у главі 31-А ЦПК України. Отож рішення – це акт державного органу або службової особи, ухвалений в межах їх компетенції для досягнення визначеної мети і який тягне за собою ті чи інші юридичні наслідки. Як слушно визначив Л.Грось, рішення – це різновид дій [2, c.42].

Новим для глави 31-А ЦПК України є поняття "бездіяльності". Бездіяльністю визначається певна форма поведінки особи, пов'язана з невчиненням дій, які вона повинна вчинити на підставі закону, що призвело до певних негативних наслідків для громадян, в результаті чого вони дістали можливість звернутися до суду на захист своїх прав. Отже, порівняно з минулим законодавством предмет оскарження розширився (адже в попередніх редакціях допускалося оскарження лише самих дій), хоча у правовій літературі зазначалась також можливість оскарження і бездіяльності [1, c.406] .

Loading...

 
 

Цікаве