WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань - Реферат

Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань - Реферат

Реферат на тему:

Гарантія як вид забезпечення виконання зобов'язань

Гарантія як правова категорія має дуже давню історію і застосовувались, як свідчать літературні джерела, ще у XX ст. до нашої ери [10, с.97]. У новітній історії гарантія розглядається не лише як юридичний засіб забезпечення виконання договірного обов'язку іншої особи, а й як власна обіцянка платежу за своїм зобов'язанням, так і моральне гарантування (під "чесне слово") особою належного виконання зобов'язання іншим суб'єктом.

На рівні закону гарантія була вперше введена Основами цивільного законодавства СРСР і союзних республік 1961 р., де у ст.35 гарантію визначають як вид забезпечення виконання зобов'язань.

У статті 178 Цивільного кодексу України подано перелік універсальних видів забезпечення виконання зобов'язань, які можуть використовуватися у всіх випадках незалежно від їхнього суб'єктного складу. Це – неустойка, застава і поручительство. Водночас відзначено і два спеціальні види – завдаток та гарантія. Завдатком можуть забезпечуватися зобов'язання між громадянами, а гарантією – між організаціями.

Стаття 196 Цивільного Кодексу України поширює на гарантії правила ст.191 та 194, які стосуються поруки. Поширення на один правовий інститут норм, які містяться в іншому правовому інституті, – відомий прийом законодавчої техніки, метою якого є економія правничого текстового матеріалу. Його використання пов'язане з наявністю спільних рис в окремих правових інститутах і є результатом утворення, так би мовити, "дочірніх" правових відгалужень, які з часом набирають самостійного статусу. За радянською правовою доктриною, гарантія і є таким дочірнім відгалуженням поруки, водночас вона розцінюється як окремий, із своїми особливостями, вид забезпечення виконання зобов'язань.

Цивільні кодекси ФРН, Швейцарії, Англії та США не містять спеціальних норм щодо договору гарантії [4, с.307].

Відповідно до чинного в Україні законодавства гарантія відрізняється від поруки такими ознаками:

  • гарантія застосовується у відносинах між організаціями, тоді як щодо договору поруки такого застереження немає;

  • за договором поруки відповідальність поручителя і боржника перед кредитором є, як правило, солідарною; вона може бути субсидіарною тільки тоді, коли це прямо передбачено у договорі; "відповідальність" гаранта може бути частковою або повною, проте завжди субсидіарною, тобто настає у випадку, коли боржник не має коштів для погашення заборгованості;

  • поручитель, який виконав забов'язання, набуває всіх прав кредитора стосовно цього зобов'язання (ст.193 ЦК), а гарант не може за допомогою регресного позову стягнути з боржника те, що він сам сплатив кредитору.

Стаття 196 ЦК встановлює, що гарантія може застосовуватись лише у відносинах між юридичними особами і видається для забезпечення погашення заборгованості.

Практично гарантією забезпечувалися лише розрахунки за банківськими позиками, тобто грошові зобов'язання. Тепер гарантію широко використовують у сучасному обороті як засіб забезпечення платоспроможності боржника не тільки у випадку кредитних угод. Гарантії дедалі частіше використовують, укладаючи різні зовнішньоекономічні договори. Гарантом, звичайно, виступає банк. Суть гарантії залишається незмінною – на вимогу кредитора сплачувати борг. Гарант не буде виконувати умови основного договору між боржником та кредитором (ст.370 ЦК РФ говорить про незалежність банківської гарантії від основного зобов'язання) – він тільки забезпечує належне виконання принципалом його зобов'язань перед бенефіціаром (ст.369 "Забезпечення банківською гарантією зобов'язань принципала") [3, с.145]. Ідентичні положення містяться у ст.585 та ст.584 проекту ЦК України.

Існують обмеження щодо особи гаранта. П.2 ст.24 Закону України "Про підприємства в Україні" передбачає, що державним підприємствам забороняється виступати гарантами у випадку надання суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів. Постановою Президії Верховної Ради України від 16 грудня 1991 р. Національному банку України дозволено виступати гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу державного валютного фонду та державного майна України [14]. Згодом це положення було зафіксовано у Законі України "Про банки і банківську діяльність" [7].

З 31 березня 1993 р. гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками, від імені держави виступає Кабінет Міністрів України [6]. Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України розглядає питанння про доцільність надання гарантій або інших зобов'язань уряду України іноземним кредиторам для забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб за договорами про надання кредитів в іноземній валюті, які надаються на умовах валютної самоокупності [11].

Відповідно до проекту Цивільного кодексу України гарантом може бути банк, інша кредитна установа, страхова організація. Гарантія видається на прохання як фізичної, так і юридичної особи. Однак гарантом фізична особа бути не може.

Цивільний кодекс Російської Федерації 1994 р. гарантом визнає тільки банк, іншу кредитну або страхову організацію, а принципалом може бути будь-яка особа.

Цивільний кодекс Республіки Білорусь як і ЦК України, дію гарантії поширює на відносини між організаціями [5, с.59].

Часто для визначення суб'єктів договору гарантії вживаються терміни принципал та бенефіціар.

Оксфордський тлумачний словник визначає їх так:

бенефіціар – а) особа, на користь якої здійснюється довірче управління; б) особа, яка є спадкоємцем за заповітом [1, с.62];

принципал – особа, від імені якої діє агент, брокер [1, с.509].

Частіше термін принципал використовується в агентських договорах. У праві Англії та США агентський договір – це договір про здійснення однією особою (агентом) дій за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Оскільки договори цього виду були створені головно судовою практикою Англії, то і в міжнародному обігу часто використовуються ці терміни, хоч у праві Франції, ФРН та Швейцарії здебільшого вживають термін довіритель.

Для міжнародного банківського обігу принципал – це особа, для забезпечення виконання зобов'язань якої видається гарантія. Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" вживає термін бенефіціар і визначає ним юридичну особу, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо) [13].

У Цивільному кодексі Російської Федерації ці терміни уже введені законодавчо: особа, на прохання якої видається гарантія, називається принципалом, кредитор принципала – бенефіціар. Такі ж терміни пропонуються і у проекті Цивільного кодексу України.

Гарантія виникає з договору. Як відомо, договори за класифікацією, яку у свій час запропонувала К.А.Флейшиц, поділяються на основні та допоміжні [15, c.87]. Допоміжні спрямовуються на забезпечення виконання основного договору. Договір гарантії є таким допоміжним договором, тому що забезпечує виконання зобов'язання, що виникає із основного договору. Оскільки за ст.191 Цивільного кодексу порука – це договір, а дана стаття поширюється і на гарантію, то це засвідчує договірну природу гарантії. У ст.368 Цивільного кодексу Російської Федерації записано, що гарантія – це зобов'язання. Ця теза дослівно перенесена до проекту Цивільного кодексу України. Однак це положення не може спростувати договірної природи гарантії, оскільки обов'язок гаранта виникає на підставі договору.

Договір укладається між боржником і гарантом на користь третьої особи – кредитора за основним договором. У результаті цього позиція кредитора стає більш певною: перед ним тепер не одна зобов'язана особа, а дві. Договір гарантії може бути або складовою частиною єдиного тристороннього договору, або самостійним договором.

Випадків виникнення гарантії безпосередньо із закону українське законодавство не знає. Закон України "Про захист прав споживачів" вживає термін гарантійні зобов'язання, однак гарантом тут виступає сам виготівник продукції або виконавець послуг [8]. Тому можна сказати, що така "гарантія" не має нічого спільного з гарантією, про яку йдеться в статті.

Loading...

 
 

Цікаве