WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові засади та особливості управління державним боргом України - Реферат

Правові засади та особливості управління державним боргом України - Реферат

У цілому в процесі управління державним боргом вирішуютья такі завдання:

  • мінімізація вартості кредиту для позичальника;

  • недопущення переповнення ринку борговими зобов'язаннями і коливання їх курсу;

  • ефективне використання мобілізованих коштів і контроль за цільовим використанням виділених кредитів;

  • забезпечення своєчасного повернення коштів [17].

Отже, під управлінням державним боргом можна розуміти сукупність заходів держави у справі виплати доходів кредиторам і погашенню позик стосовно зміни умов позик, що обертаються, та визначення умов випуску нових позик.

Сплату доходів за позиками і їх погашення здебільшого проводять за рахунок бюджетних коштів. Зокрема, для фінансування витрат на розміщення, рефінансування, на виплату доходу та погашення боргових зобов'язань Уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств [3, ст.8].

Оскільки відносинам у сфері державного боргу притаманний усім кредитним відносинам принцип добровільності участі і довіри кредитора до позичальника, відповідно, держава (Уряд) не зацікавлена розчаровувати своїх кредиторів, порушуючи їхні права та законні інтереси. Проте з різних причин, а найчастіше – це наявність високого рівня бюджетного дефіциту, уряд зобов'язаний шукати інші способи розрахунків за своїм боргом. Так в умовах значних обсягів державної заборгованості і зростаючих бюджетних труднощів держава може вжити заходів щодо рефінансування державного боргу. Під рефінансуваннямрозуміється погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Наприклад, у СРСР підлягала рефінансуванню заборгованість по державній 3%-ній виграшній позиці 1966 року. Після спливу цього терміну облігації обмінювалися протягом одного року на облігації нової позики – внутрішньої виграшної позики 1982 року, без сплати курсової різниці. Отже, розміщення нових державних позик для погашення заборгованості по вже випущених позиках, за браком коштів централізованого грошового фонду (бюджету) – має назву рефінансування державного боргу [17 c.179].

Існує три основні способи рефінансування державного боргу: конверсія державних позик; консолідація державних позик; уніфікація державних позик.

Конверсія державних позикпередбачає зміну первинних умов позики (номінальна вартість, величина відсотка, терміни, форма погашення тощо – повна конверсія). Та найчастіше – це зміна доходності за державними цінними паперами з метою скорочення видатків з обслуговування державного боргу. Хоч разом з тим конверсія може передбачати також підвищення доходності державних цінних паперів для кредиторів.

Своєю чергою конверсію розрізняють як добровільну, обов'язкову і примусову.

За умов добровільної конверсії уряд пропонує власникам облігацій добровільно обмінювати облігації старих позик на нові, як правило, з нижчим відсотком. Власник облігації має право зупинити дію кредиту і одержати свої кошти з втратою відсотка, або обміняти старі облігації на нові, чи не обмінювати їх, а одержати річні відсотки за новими умовами.

За обов'язкової конверсії старі облігації підлягають або обміну на нові, або поверненню їх державі в обмін на гроші.

Примусова конверсія передбачає обмін старих облігацій на нові у межах визначеного терміну. Примусові конверсії не передбачають дострокового погашення облігацій, а вчасно не конвертовані облігації анулюються.

Держава також має право скоротити чи, навпаки, продовжити термін обігу боргових зобов'язань.

Консолідація державних позик означає переведення поточних зобов'язань і короткотермінових позик у довгострокові. Держава зацікавлена в одержанні позик на триваліші строки, тому консолідація передбачає зміну умов, які пов'язані із строками погашення позик. Консолідація звичайно має примусовий характер. Наприклад, у 1938 р. в СРСР було проведено консолідацію позик, що вільно обертаються з обміном старих облігацій на нові, термін яких було продовжено до 20 років, хоч разом з тим методом консолідації може бути скорочення терміну обігу державних боргових зобов'язань.

Найчастіше консолідація позик супроводжується конверсією, тобто зміною початкових умов позики. У цьому випадку можливий як добровільний, так і обов'язковий порядок консолідації.

Уніфікація державних позик – це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів державних цінних паперів, що одночасно обертаються. Це полегшує і спрощує роботу та видатки держави в сфері державного боргу.

У виняткових випадках Уряд може провести обмін облігацій по регресивному співвідношенню, тобто коли декілька раніше випущених облігацій позик прирівнюються до одної нової облігації.

Відстрочення погашення позики чи всіх раніше випущених позик проводиться в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається тоді, коли урядом було випущено надто багато позик та більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик скеровується на виплату відсотків і погашення раніше випущених позик. Щоб розірвати це замкнуте коло, уряд оголошує про відстрочення погашення позик. Відстрочення погашення позики відрізняється від консолідації тим, що водночас відбувається не лише відстрочення виплат, але й припиняється виплата доходу за позиками, тоді як за умов консолідації власники облігацій продовжують одержувати свій доход.

Конверсія, консолідація та уніфікація державних позик та обмін облігацій держави переважно здійснюються тільки щодо внутрішнього державного боргу. Щодо відстрочення погашення позики, то цей захід можливий і стосовно зовнішніх зобов'язань, проте за згодою кредиторів.

Під анулюванням державного боргу розуміють заходи, в результаті проведення яких, держава повністю відмовляється від зобов'язань стосовно випущених позик (внутрішніх, зовнішніх, з усього державного боргу). Анулювання цінних паперів держави може проводитися з двох причин: по-перше, це може бути пов'язане з фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутства, і, по-друге, внаслідок приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попереднього уряду. Наприклад, у 1918 р. радянська влада відмовилась визнати фінансові зобов'язання царської адміністрації і Тимчасового Уряду Росії.

Відносини у сфері управління державним боргом є надзвичайно складними. З метою реструктуризації заборгованості за державними облігаціями шляхом заміни облігацій внутрішньої державної позики 1997 та 1998 рр., а також середньострокових облігацій 1997 року на нові облігації резидентам та нерезидентам було запропоновано здійснити їх заміну на добровільних засадах конверсійними облігаціями – загальною сумою 9,2 млрд. грн. з відсотковим доходом відповідно до умов випуску [10, 11, 12]. Ряд Постанов Уряду також визначали механізм конверсії облігацій, що були у власності нерезидентів, зокрема визначено, що нерезидентам, які не бажають скористатись правом добровільної заміни облігацій, дозволено здійснювати заміну на "платіжні зобов'язання", які випускаються на міжнародних ринках капіталу, деноміновані в доларах США і термін погашення яких 22 вересня 2000 року – це фактично облігації зовнішньої державної позики [11].

Протягом 21 вересня – 6 жовтня 1998 року з нерезидентами було здійснено заміну ОВДП та СОВДП на загальну суму 1070 млн.грн. за номінальною вартістю.

Loading...

 
 

Цікаве