WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові засади та особливості управління державним боргом України - Реферат

Правові засади та особливості управління державним боргом України - Реферат

Реферат на тему:

Правові засади та особливості управління державним боргом України

В умовах постійного бюджетного дефіциту мобілізація коштів до Державного бюджету стає одним з першочергових завдань, що стоять перед усіма державними органами влади і управління, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами. Чинне законодавство України, передбачаючи принцип збалансованості бюджетів, визначає можливість покриття дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів [2, ст.21]. Разом з тим важливо пам'ятати, що, визначаючи розмір дефіциту бюджету, джерела його покриття, кредити та позики в джерело доходів не враховують, оскільки це є тимчасові надходження, які підлягають поверненню, і користування позичковими ресурсами є платним.

На рубежі ХХІ сторіччя однією з найбільш гострих і глобальних проблем для України є розрахунок з кредиторами за одержані позики до бюджету. Зокрема, прийнята стратегія фінансування дефіциту бюджету шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики призвела до побудови "фінансової піраміди" – погашення облігацій попередніх випусків відбувалось за рахунок розміщення нових позик, тобто з часом спостерігалось перевищення виплат на погашення облігацій над надходженнями до бюджету від їх розміщення. Високий рівень доходності за державними облігаціями призвів до спрямування значної частини кредитних ресурсів банківської системи у цей сектор фінансування ринку, що своєю чергою призвело до скорочення кредитування економіки. Крім того, треба пам'ятати, що державний борг України має нетрадиційну структуру: боргові зобов'язання, прийняті на умовах правонаступництва СРСР, високий ступінь заборгованості перед НБУ, заборгованість по заробітній платі та інших соціальних виплатах тощо [4, 6]. Тобто класичний інструмент формування державного боргу – державні цінні папери – почав реалізовуватись на базі вже утвореного боргу, причому боргу, суми позик якого не використовувались Україною. Отже, внутрішній борг України умовно можна поділити на зобов'язання двох видів: ринкові – у формі державних емісійних цінних паперів і неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, й інші позики та зобов'язання [16, с.7].

Аналізуючи зміст і структуру Державного боргу України, встановлюємо, що він формується із зовнішніх та внутрішніх джерел, а відтак є внутрішній державний борг та зовнішній.

Аналіз законодавчої та нормативної бази щодо формування державного боргу України дає підставу стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини в сфері зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані.

Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг", до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені з безумовною гарантією Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає з боргових зобов'язань Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов'язань Уряду України входять також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята Україною на себе.

Щодо видів і форм державного внутрішнього боргу України, то чинне законодавство передбачає, що боргові зобов'язання Уряду України можуть мати такі терміни: короткостроковий – до одного року, середньостроковий – від року до п'яти і довгостроковий – п'ять і більше років. Боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер та умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Уряд не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями, якщо вони не були ним гарантовані [3, ст.1-3].

Отже, згідно з Законом України "Про Державний внутрішній борг", Законом України "Про структуру Державного внутрішнього боргу України за станом на 1.01.1996 р. і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки", Постанови Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації", Державний внутрішній борг має свою структуру, а відтак є низка фінансових механізмів для залучення державою додаткових фінансових ресурсів [3, 6, 7].

Зазначимо, що структуру державного боргу, згідно з Законом "Про державний внутрішній борг", повинна визначати щорічно Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік [3, ст.6]. А проте, на жаль, сьогодні державний борг України не обчислюється централізовано, як це, зрештою, є законодавчо закріплено, і немає даних про спроби об'єднання зусиль різних державних інститутів, спрямованих на зведення всієї інформації про структуру та загальну суму державного боргу. Бракує визначення співвідношення розміру боргу з іншими загальними макроекономічними показниками (ВВП, обсяг зовнішньої торгівлі та ін.).

Разом з тим державний борг недостатньо оцінювати стосовно певних макроекономічних показників. Найголовніше – це оцінка державного боргу з позицій його ефективності та позитивного впливу на розвиток економіки держави. Йдеться про те, що запозичення повинні виконувати роль інвестицій, які за рахунок одержаного доходу дадуть змогу державі розрахуватись з кредиторами. Внутрішні запозичення у вигляді облігацій внутрішньої державної позики взагалі не мають цільового інвестиційного характеру. І в контексті проблем управління найнебезпечніше є те, що внутрішні та більшість зовнішніх запозичень призводять до непродуктивних видатків Державного бюджету з їх погашення і обслуговування.

Докладно аналізуючи структуру державного внутрішнього боргу, простежуємо ряд об'єктивних причин, що призвели до боргової кризи. Лише у 1995 р. державний внутрішній борг України почав формуватися у вигляді випуску облігацій державної позики. До того часу він формувався і зростав на ґрунті кредитної експансії, що її здійснював НБУ для покриття державних витрат, спрямованих на підтримку окремих галузей промисловості, сільського господарства, на покриття дефіциту держбюджету. Структура державного внутрішнього боргу в Україні визначається фінансовою та кредитною політикою, що проводилася до останнього часу, яка формується як загальними умовами ринкової економіки, так і викривленнями і потворними перекосами, що спостерігались у 1992-1994 рр.

У 1995 р. в Україні почав формуватися державний внутрішній борг на ґрунті випуску облігацій внутрішньої державної позики. Зауважимо, що державні цінні папери є надзвичайно специфічним інструментом – адже саме державні цінні папери формують державний борг держави в значній частині та, крім того, за їхнім посередництвом здійснюється управління державним боргом, і за рахунок нововипущених облігацій інколи уряд обслуговує державний борг. У цьому зв'язку особливої ваги та значення набуває проблема управління державним боргом України.

Управління державним внутрішнім боргом – важлива складова управління всією системою державних фінансів. У процесі управління боргом необхідно дотримуватись оптимальної структури боргу з погляду сумарного його обсягу та строків погашення облігацій.

Управління державним боргом можна розглядати в широкому і вузькому розумінні. Під управлінням державним боргом у широкому розумінні мається на увазі формування одного з напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю як кредитора, боржника чи гаранта. Управління державним боргом у широкому розумінні, як один з напрямів фінансової політики, перебуває в руках органів державної влади і управління. Саме вони визначають загальний рівень бюджетного дефіциту й обсяги позик, необхідні для його фінансування, основні напрями та мету впливу на грошовий обіг, кредит, виробництво, зайнятість і доцільність реалізації загальнодержавних програм.

Loading...

 
 

Цікаве