WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративна реформа в Україні - Реферат

Адміністративна реформа в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Адміністративна реформа в Україні

Адміністративна реформа є складовою державної, економічної, соціальної реформи, які відбуваються в країні. Вона передбачає докорінні зміни в організації практичного виконання завдань держави і суспільства.

Необхідність проведення адміністративної реформи виникла не сьогодні. Фактично вона почалася, коли було створено інститут Президента України та його адміністрація. Але зміни, які з часом відбувалися в державному управлінні, пізніше не обгрунтовувались науково, вносились безсистемно, без належної програми. В результаті – цілковита нестабільність у системі органів виконавчої влади. Шість нових урядів, шість нових підходів до вирішення проблем.

У червні 1995 року Президія Верховної Ради доручила комісії з питань правової політики і судово-правової реформи підготувати проект Концепції адміністративної реформи.

Концепцію адміністративної реформи підготував колектив авторів, проте вона не була прийнята. Одна з причин –бракувало на той час нової Конституції України.

7 липня 1997 Указом Президента України "Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" створена комісія на чолі з Л.М.Кравчуком [1].

2 жовтня 1997 Указом Президента України затверджено Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи [2].

Основні завдання Комісії: розроблення концепції адміністративної реформи, визначення організаційно-правових засад, стратегії і тактики її проведення; розроблення механізмів і строків проведення; підготовка пропозицій щодо радикальної зміни державного управління.

Реформа потребує певних витрат. Є домовленість зі Світовим Банком, що на цю справу буде виділено 200 млн. доларів США з суми, передбаченої на погашення дефіциту бюджету 1998 року. Створена комісія вже працює. Концепція реформи розроблена.

22 липня 1998 Президент України підписав Указ "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні".

Які основні напрями проведення адміністративної реформи, яка її мета, і в чому полягає її зміст?

Реформа має радикально змінити систему державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворити її в один з визначальних чинників економічних та соціальних реформ.

Зрозуміло, що реформа проводиться відповідно до Конституції України. Передусім треба створити законодавчу базу, прийняти закони, які передбачені у Конституції.

Криза в економіці і соціальній сфері, криза влади, зокрема виконавчої, потребують державного регулювання. Не можна нормально проводити реформу, наприклад, без Закону про Кабінет Міністрів, який досі не прийнято з політичних мотивів.

Загалом, створення належної законодавчої бази – це складна проблема. Закони, прийняті в Україні в останні роки, не є ефективними і стабільними. Їх зміни відбуваються настільки часто, що не кожний юрист в них орієнтується. До того ж вони часто суперечать Конституції України та іншим законам і в результаті – закони не виконуються.

Було б доцільно об'єднати зусилля юристів Президента України, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України до розробки і попереднього обговорення проектів законів перед їх розглядом у Верховній Раді України і тим самим унеможливити або хоча б зменшити практику накладення вето Президентом України на закони, прийняті Верховною Радою, і звернення обох сторін до Конституційного Суду (після затвердження нової Конституції України було прийнято 178 законів. До 37 застосовано вето Президента України). Це питання можна урегулювати в Законі про закон. Доцільно також прийняти Закон про державне управління. Багато проблем треба вирішити, реформуючи систему та структуру органів виконавчої влади. Немає заперечень у тому, що виконавча влада має бути сильною, але вона зобов'язана бути ще й ефективною, забезпечувати людям добробут, безпеку, цілісність, стабільність існування.

Система і структура органів виконавчої влади повинна бути скерована на виконання цих завдань, і в цьому напрямі дещо вже зроблено. Зокрема, скорочено кількість міністерств, впроваджується ідея створення секторних відомств, а державні Комітети перетворюються в регулюючі органи, їх керівники не входять до складу Уряду. 15 грудня 1999 р. Указом Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" та "Про склад Кабінету Міністрів України" уточнено правове положення міністерств, державних комітетів інших центральних органів виконавчої влади (останні одержали назву "Центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом").

До складу Кабінету Міністрів України входить 20 осіб.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом, який очолює урядовий секретар [3].

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 року утворено чотири урядових комітети. Ці робочі органи мають підвищити ефективність роботи Уряду та координацію зусиль центральних органів виконавчої влади у формуванні та здійсненні державної політики [4].

11 лютого 2000 року Президент України видав Указ "Про вдосконалення діяльності державних органів роботи державних органів, роботи державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів", яким зобов'язано керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади здійснити протягом 2000 року конкретні заходи щодо вдосконалення структури і мережі своїх органів.

Черговий раз скорочуються штати апарату виконавчої влади (порівняно з 1990 роком апарат виконавчої влади в центральних органах збільшився у 1,9 раза, а на місцях – у 3,5 раза).

Указом передбачено скорочення бюджетних видатків на утримання органів виконавчої влади не менш як на 40 відсотків [5].

Одним із шляхів вдосконалення роботи міністерств є перетворення їх з галузевих у функціональні. По відношенню до Міністерства фінансів і Міністерства економіки це вже зроблено

Чимало питань потребує невідкладного вирішення, серед інших – усунення двовладдя у виконавчій сфері. Фактично в Україні два Уряди, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України. Адміністрація ухвалюює рішення, а відповідальність несе Кабінет Міністрів, що не сприяє нормальній роботі.

У Законі про Кабінет Міністрів України належить чітко визначити повноваження Прем'єр-міністра України, зробити оптимальною структуру апарату Кабінета Міністрів, усунути підрозділи, які дублюють підрозділи Адміністрації Президента.

Реформуючи центральні органи виконавчої влади, необхідно визначити правове положення не лише міністерств, але й державних комітетів і відомств, бо кожний з них має свої особливості. Замість Загального Положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади має бути Закон.

Крім того, назви правових актів виконавчої влади центральних органів мають бути уніфіковані і повністю визначені в межах у кожної ланки. Практика видання цих актів не повинна виходити за межі, встановлені у законодавстві.

Важливою проблемою є визначення повноважень місцевих державних органів виконавчої влади і органів самоврядування та їх взаємодія.

Враховуючи тенденцію децентралізації виконачої влади, доцільно розробити положення про укладення адміністративних угод (договорів) між місцевими органами державної влади і самоврядування.

5 листопада 1996 Указом Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності роботи і відповідальності територіальних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та забезпечення їх взаємодії з місцевими державними адміністраціями" [6] встановлено, що керівники територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади (управління і відділи Міністерства внутрішніх справ, Державного Комітету у справах захисту справ споживачів, Державної податкової адміністрації та інших, крім Служби Безпеки України) підзвітні та підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій з питань, що віднесені законодавством до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Призначення керівників територіальних підрозділів проводиться за обов'язковим погодженням з головами відповідних місцевих державних адміністрацій. Відносини, які виникають у зв'язку з Указом між зазначеними органами, не чітко визначені і потребують додаткового урегулювання. Практична діяльність органів виконавчої влади – це діяльність людей державних і муніципальних службовців. Від них залежить ефективність державного апарату.

Кадрова політика повинна передбачити розмежування інститутів державної служби та політичної діяльності.

Життя потребує прийняття основ законодавства про державну службу, класифікації службовців і визначення правового положення всіх категорій службовців, а не лише державних органів і апарату державного управління. Теоретично не вирішено остаточно і не закріплено в законі питання про посадову особу.

Актуальними є питання підвищення професійного рівня службовців, відповідальності службовців, зокрема розробка ефективних заходів боротьби з корупцією та бюрократизмом і прийняття морального Кодесу державного службовця.

З метою підвищення ефективності державної служби, її реформування Указом Президента України від 11 лютого 2000 року "Про підвищення ефективності системи державної служби" утворена Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України, а Головне управління державної служби України отримало спеціальний статус центрального органа виконавчої влади підконтрольним і підзвітним Президентові України [7].

Складовою ланкою адміністративної реформи є проблема забезпечення законності в державному управлінні. Відомі два основних способи її забезпечення – контроль і нагляд. Усього в Україні близько 90 видів контролю і нагляду. Проте, немає єдиного контрольного державного органу, який би координував діяльність інших контролюючих органів.

Верховна Рада в 1996 прийняла Закон Про Рахункову Палату як вищого органу фінансового контролю, але Конституційний Суд України залишив за нею лише право контролю за видатками державного бюджету. А Верховна Рада України змушена була внести зміни в Конституцію, щоб надати право Рахунковій Палаті здійснювати контроль і за доходами державного бюджету. Інших повноважень вона була позбавлена.

23 грудня 1997 прийнято Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" [8]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Закон є, але представників Уповноваженого не призначено і тому він ефективно не діє.

Припинилась діяльність відомчого контролю і це негативно вплинуло на стан підприємств, установ та організацій, значно збільшилась кількість правопорушень. Поновлення відомчого контролю об'єктивно необхідне для проведення адміністративної реформи.

Дійовим засобом забезпечення законності в державному управлінні, захистом прав і свобод громадян може служити адміністративна юстиція – складова судової системи. Створення адміністративних судів передбачає не тільки законодавчої розробки обсягу їх юрисдикційних повноважень та механізму прийняття і виконання рішень, але й фінансового забезпечення цих органів. Тому практична реалізація створення адміністративних судів, мабуть, буде відкладена на кінець проведення реформи.

Окремим підрозділом Концепції адміністративної реформи може бути інститут адміністративної відповідальності.

Розробка і прийняття нового Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також Кодексу про адміністративне провадження в справах про адміністративні проступки (Адміністративно-процесуального Кодексу про адміністративні правопорушення) мають забезпечити необхідну систематизацію законодавства в галузі адміністративної відповідальності.

Оновлення Кодексу України про адміністративні правопорушення треба проводити шляхом вирішення питань про суб'єкти адміністративних правопорушень, бо ними фактично є не тільки фізичні, але й юридичні особи; визначення органів, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та їх повноважень; удосконалення видів адміністративних стягнень та ін.

В адміністративно-процесуальному кодексі про адміністративні правопорушення необхідно ввести принципи впровадження і особливості проваджень окремими органами виконавчої влади; визначити стадію порушення справи, вдосконалити порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

У сфері державного управління велику роль відіграє інформація. У багатьох випадках володіння ситуацією залежить від наявності інформаційного матеріалу. Інформаційні відносини охоплюють наявність інформаційної інфраструктури управління, відповідних технологій, правового урегулювання цих відносин і, безперечно, підготовлені кадри.

Література

  1. Урядовий кур'єр. – 1997. – 10 лип.

  2. Урядовий кур'єр. – 1997. – 9 жовт.

  3. Урядовий кур'єр. – 1999. – 15 груд.

  4. Урядовий кур'єр. – 2000. – 19 лют.

  5. Урядовий кур'єр. – 2000. – 15 лют.

  6. Урядовий кур'єр. – 1996. – 15 лист.

  7. Урядовий кур'єр. – 2000. – 25 лют.

  8. Урядовий кур'єр. – 1998. – 15 січ.

Loading...

 
 

Цікаве