WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Система місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Система місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Система місцевого самоврядування в Україні

Закон України від 21.05.1997р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі: Закон про місцеве самоврядування), визначивши поняття місцевого самоврядування, вказує, що здійснюється воно територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територій різних громад сіл, селищ, міст (абз.2 ст.2). Зміст зазначеної статті, як і ст.5 про систему місцевого самоврядування, наводить на думку про множинність суб'єктів, впроваджують місцеве самоврядування в життя. Отже, місцеве самоврядування являє собою певну систему. Ця система охоплює, по-перше, форми безпосереднього волевиявлення членів територіальної громади – місцеві референдуми (ст.7), загальні збори громадян (ст.8), місцеві ініціативи (ст.9), громадські слухання (ст.13) та інші форми прямого народовладдя, які у майбутньому можуть бути передбачені статутами територіальних громад.

По-друге, систему місцевого самоврядування становлять органи самоорганізації населення (ст.14): будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації громадян. І, зрозуміло, по-третє, – зазначені місцеві ради, їх голови, виконавчі комітети, відділи управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, виконавчий апарат районної, обласної ради. Щодо районних у місті рад, то відповідно до Закону про місцеве самоврядування (абз.2, ст.5) вони можуть утворюватися у містах з районним поділом рішенням територіальної громади міста або міської ради.

Районні у містах ради у разі їх утворення формують свої виконавчі органи, обирають голову ради, який водночас є і головою її виконавчого комітету. Зазначимо з цього приводу наявні далі у Законі нечіткі формулювання, які зможуть призвести в житті до протистояння суб'єктів місцевого самоврядування в містах. Йдеться про ст.16, абз. IV Закону про місцеве самоврядування, згідно з якою територіальна громада міста або міська рада приймають рішення (як це, до речі, й випливає з попередньої ст.5 цього Закону про місцеве самоврядування), про утворення чи не утворення районних у містах рад, в той час як рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймають місцеві референдуми відповідних районних у містах громад. Тобто у вирішенні одного комплексного питання (питання про утворення чи не утворення місцевих рад, керуючись здоровим глуздом, не вирішується відірвано від їх матеріально-фінансової бази, без якої ради не в стані функціонувати) одночасно беруть вирішальну участь два різні суб'єкти місцевого самоврядування: територіальна громада міста (чи її міська рада) і територіальна громада району цього ж міста через місцеві референдуми. Звичайно ж практика не заперечуватиме прийняття ними різних за змістом рішень. Щоправда, зі змісту цієї ж ст.15 Закону про місцеве самоврядування випливає, що навіть за негативних результатів референдумів районних територіальних громад міська рада може здійснювати управління їхньою матеріально-фінансовою базою (тобто проти волі населення міського району), несучи відповідальність перед громадою відповідного району в місті. Більшої, як на нашу думку, плутанини вигадати не можна – адже друга частина четвертого абзацу ст.16 сама за своїм змістом є конфліктною.

Викладене підтверджує зайвість четвертого абзацу ст.16 у Законі про місцеве самоврядування. Оптимальним для вирішення питання про утворення районних у місті рад є формулювання ст.5 другого абзацу цього ж закону. Також портебує доповнення п.5 ст.6 Закону про місцеве самоврядування стосовно того, що територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності за умови, якщо є рішення міської територіальної громади чи міської ради про утворення районних у місті рад.

Завершуючи характеристику представницьких суб'єктів місцевого самоврядування вкажемо на законодавчі положення (ст.1, 6 Закону України про місцеве самоврядування), згідно з якими територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створюючи єдині самоврядні органи та обираючи єдиного сільського голову. Щоправда, таке добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних громад, тобто згоду на створення спільних органів місцевого самоврядування і об'єднання їх матеріально-фінансової бази дають мешканці громад, що об'єднуються. Аналогічно ж вихід із складу сільської громади здійснюється також рішенням референдуму територіальної громади. Мабуть, оптимальність функціонування місцевих представницьких установ має на меті закон (п.7 ст.16), надаючи право органам місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти [1].

Нарешті, структурною особливістю сільського місцевого самоврядування територіальних громад, які налічують до 500 жителів, є те, що за рішенням відповідної громади або сільської ради виконавчий орган ради можна не створювати і у цьому випадку його функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово (п.3 ст.11 Закону про місцеве самоврядування).

Поняття система (від гр. systema – ціле, складене із частин) означає множину елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, створюють певну цілісність, єдність [2, с.1209]. Місцеве самоврядування як філософсько-правова категорія є органічним поєднанням форм безпосередньої і представницької демократії, а відтак систему самоврядування становлять як форми прямого волевиявлення населення територіальної громади, так і певні утворювані населенням його представницькі органи (місцеві ради та органи самоорганізації населення). Як видається, система місцевого самоврядування на територіальному рівні повинна являти собою певну цілісність зі спільними основними завданнями, метою – максимально можливе задоволення інтересів людини. Реалізуючи спільні завдання, елементи в цілому виконують свої особливі специфічні функції.

У суспільно-політичних системах спеціалізація частин виражається в суспільному розподілі праці між ними, притому потрібно враховувати, що роль різних компонентів у системі демократії неоднакова. Одні з них – це своєрідний стрижень системи, її основа, інші є похідними, обслуговують провідний компонент, водночас активно на нього впливаючи [3, с.94]. Сучасна законодавча функціональна характеристика місцевих рад, формулювання повноважень їх голів, виконавчих органів (роз. ІІ, гл. I-IV) підтверджують, що на них покладається основний обсяг самоврядних робіт, ради та їх виконавчі органи розробляють, схвалюють програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, а відтак передусім відповідають за поєднання місцевих і державних інтересів, задоволення інтересів особи і всього населення територіальної громади. Будучи головною формою місцевого самоврядування, представницькі самоврядні органи, обрані населенням територіальних громад, голови рад вступають у безпосередні зв'язки з іншими суб'єктами системи самоврядування. Отже, системний підхід дає змогу охарактеризувати самоврядне представництво у всій різноманітності його зв'язків і відносин.

У філософській літературі зазначено, що частини об'єкта "визначаються не зі сторони (чи не тільки зі сторони) субстанціональних, субстратних властивостей, а з позицій їхнього місця у межах досліджуваного цілого, тобто за функціями, які вони виконують" [4, с.39]. Отже, вихідною категорією, що визначає місце компонентів у системі, є функція. Функціональне дослідження є, на нашу думку, найбільш вдалим шляхом розкриття змісту діяльності місцевого самоврядування у системі демократії. Однак перш ніж приступити до формулювання функцій представницьких установ у системі самоврядування, необхідно визначити, який смисл ми вкладаємо у поняття "функція органів територіального самоврядного представництва", яка її соціальна роль. В.Г.Афанасьєв пише, що дія системи, її компонентів для досягнення мети, дія з застосуванням певних засобів є не що інше, як функції системи та її компонентів [3, с.35], тобто автор розуміє функцію як основні напрями діяльності компонентів, що виражають предметно-політичну характеристику, роль і соціальне призначення їх у суспільстві, рівно ж включає до поняття функцій певні засоби, які застосовуються для досягнення цілей. Далі він продовжує: "... ми розглядаємо функцію як форму, спосіб прояву активності, життєдіяльності системи та її компонентів" [3, с.131].

Loading...

 
 

Цікаве