WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інститут правової охорони конституції у конституційних проектах українських учених і політичних діячів другої половини ХІХ- початку ХХ ст. - Реферат

Інститут правової охорони конституції у конституційних проектах українських учених і політичних діячів другої половини ХІХ- початку ХХ ст. - Реферат

На противагу Грушевському в основу проекту Основного Закону "Самостійної України" покладено принцип повної самостійності України. Грушевський у своїй статті аналізує місце українського руху у російській державі, аналізує політичне становище у Росії початку ХХ ст., висловлює пропозиції щодо реформування форми устрою Росії, порядку формування та удосконалення структури парламенту. Цікавими з погляду політики і права є міркування Грушевського щодо виборчої системи у державі та ролі представництва меншості під час виборів. Однак, враховуючи те, що у статті "Конституційне питання і українство в Росії" викладено лише деякі погляди щодо конституційної реформи і сама стаття не є повноцінним проектом конституції, то і відсутність згадок про правову охорону основного закону є повністю виправдана.

З позицій інституту правової охорони конституції конституційний проект націонал-радикалів містить цікаві положення. Між іншим, у цьому проекті є окремий розділ під назвою "Перегляд Основного Закону". У ньому детально описано процедуру внесення змін до конституції. Важливо зазначити, що деякі моменти процедури прийняття змін за Основним Законом "Самостійної України" співзвучні із сучасними конституційними актами. Зокрема, у проекті є положення, згідно з яким хати (палати парламенту), що висували вимогу про зміну артикулу основного закону, підлягають саморозпуску і скликаються нові хати на підставі закону. Після цього нові законодавчі хати ухвалюють, чи потрібно змінити зазначені артикули. Отже, цей проект передбачає, що постанови після зміни норм конституції повинні бути розпущені, тобто остаточна постанова щодо внесення змін приймається на засіданні новообраної хати (палати).

Подібним змістом пройняті відповідні положення більшості сучасних конституцій, що стосуються внесення змін і поправок до Основних законів.

У конституційних проектах українських учених і громадсько-політичних діячів середини ХІХ – початку ХХ ст. інститут правової охорони Конституції був втілений відповідно до духу часу, до політико-правових поглядів цього періоду.

У цих проектах відобразилися своєрідні бачення вченими проблем існування у державі основного закону і його захищеності. У кожному із українських конституційних проектів передбачено певні окремі гарантії захисту Конституцій.

Особливу увагу вчені приділяють питанню порядку внесення змін до конституції, бо саме інтерпретація основного закону становить загрозу захисту Конституції. Крім того, деякі вчені виділяють як окремі гарантії також відповідальність посадових осіб вищих органів (Андрузький), вирішення питання відповідності до основного закону звичайних законів (Драгоманов).

Для дослідження інституту правової охорони конституції на особливу увагу заслуговує робота Станіслава Дністрянського, професора цивільного права Львівського Українського Вільного Універститету у Празі, академіка ВУАН, під назвою "Конституція Західно-Української республіки" (1920).

Конституційно-правові погляди С.Дністрянського пов'язані з тим, що Конституція як основа національного законодавства повинна бути захищена, а саме, що в новітній державі має бути створена спеціальна система захисту Конституції з метою недопущення необґрунтованих (свавільних) змін її положень [5, с.79]. У зв'язку з цим у проекті Конституції ЗУНР професор Дністрянський особливо виділяє Державний Судовий Трибунал – прототип органу конституційної юстиції, повноваженнями якого були б перевірка законів на предмет їх конституційності, а також можливість скасувати тих законів, які суперечили б Конституції (124 проекту).

Інше положення, яке заволоділо нашою увагою, – це особливий порядок внесення змін і доповнень до Конституції ЗУНР. З цією метою мав би бути створений спеціальний орган – Загальнонародна рада (77-78 проекту).

У Конституції ЗУНР С.Дністрянського особливе місце відведено також питанню відповідальності Президента та членів Державної Ради (верховний центральний орган для внутрішнього управління державою). Згідно з 101 Конституції ЗУНР Президент республіки має скласти присягу на дотримання Конституції і законів, а також на добросовісне виконання своїх обов'язків. Якщо Президент не виконує своїх зобов'язань, то Народна Палата (парламент) може висунути проти нього політичне звинувачення. Проте в такому випадку, як і у випадку звинувачення у державній зраді, рішення приймає Державний судовий трибунал (орган конституційної юстиції).

Погляди С.Дністрянського щодо охорони Конституції як Основного закону держави є особливо цінними, враховуючи історичний період, в якому жив і проводив дослідження професор, стан конституціоналізму, а також і той факт, що С.Дністрянський в першу чергу був цивілістом.

Зазначимо, що у 1920 р. у Львові було опубліковано два проекти української конституції, а саме: проект Степана Барана, громадського та політичного діяча, та Проект Правительственної Комісії по виробленню Конституції Української держави під назвою "Основний державний закон Української народної Республіки", в числі співавторів якого були А.Ніконовський, С.Баран, М.Білінський, Отто Ейхельман.

У цих проектах інституту правової охорони Конституції не знайшлося місця. Професор Дністрянський, зокрема, піддав критиці ці проекти. Як серйозні недоліки проектів учений називає відсутність інститутуту референдуму та системи органів конституційної юрисдикції [8, с.52].

Однак загальною рисою проектів є їх миролюбний характер, і це вплинуло на те що, всупереч тогочасній теорії, жоден з проектів не передбачає гарантій захисту Конституції ззовні.

Отже, українські конституційні проекти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є невід'ємною частиною надбання конституційної думки в Україні, зокрема у контексті становлення інституту правової охорони Основного закону.

Література

  1. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. – С.Пб, 1883. – Т. 8.

  2. Грушевський М. Конституційне питання, українство в Росії// Літературно-науковий вісник. – 1905. – Кн.6.

  3. Эллинек Г. Конституции, их изменения и преобразования. – С.Пб, 1907.

  4. Слюсаренко А.Г., Томенко М.А. Історія Української Конституції. – К.:

  5. Товариство Знання України, 1993.

  6. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999.

Loading...

 
 

Цікаве