WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи - Реферат

Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи - Реферат

Законний представник повинен подавати скаргу від свого імені. Причому така скарга повинна відповідати вимогам, які пред'являються до обвинувального висновку (ч.1 ст.251 КПК), що в окремих випадках ускладнює її подання особою, яка не володіє знаннями в галузі юриспруденції. В такому разі законний представник може скористатися допомогою представника за договором, який, однак, виступатиме не від імені законного представника, а від імені потерпілого підопічного. Такий представник виступає як самостійний суб'єкт провадження і, діючи за дорученням законного представника в інтересах підопічного, сам подає скаргу про порушення справи приватного обвинувачення. Разом з тим, законний представник може звернутись із заявою до прокурора про порушення такої справи в порядку публічного обвинувачення, відповідно до ч.3 ст.27 КПК.

Однак, чи може законний представник, за скаргою якого порушено справу, виконувати в ній обов'язки обвинувача, замінивши потерпілого. На нашу думку, якщо законний представник має право подати скаргу про порушення справи, то він повинен мати і право відстоювати заявлене в ній обвинувачення. При цьому він виступає як представник потерпілого, а не потерпілий. І хоча законний представник не може мати у справі представника за договором, він може запросити такого представника для свого підопічного і виступати у справі поряд з ним.

Не менш важливим є питання правового вирішення суперечності у позиціях потерпілого та його законного представника, особливо коли такі суперечності стосуються ключового моменту провадження – подання скарги та примирення з потерпілим.

На нашу думку, вирішуючи цю проблему, треба виходити з обсягу дієздатності потерпілого як однієї з безпосередніх підстав його законного представництва. Так, оскільки малолітні потерпілі, а також потерпілі, визнані судом недієздатними, не можуть брати участь у вирішенні процесуальних питань розпорядчого характеру, суд повинен керуватися виключно позицією законного представника. Що ж до потерпілих віком від 14 до 18 років та потерпілих з психічними вадами, які не визнані недієздатними, позиція останніх повинна бути врахована судом. Однак, при цьому підлягає застосуванню принцип, викладений в ч.2 ст.32, ч.3 ст.37 ЦК, за яким правочини осіб з неповною та обмеженою дієздатністю вчиняються за згодою законних представників. Отже, ми підтримуємо думку, згідно з якою законний представник не може подати скарги на захист інтересів неповнолітнього (віком від 14 до 18 років) потерпілого, якщо останній не бажає порушення справи [8, с.24]. Це ж стосується і законного представника громадянина, визнаного обмежено дієздатним. Закриття ж порушеної справи у випадку примирення такого потерпілого з обвинувачуваним можливе лише за наявності згоди законного представника, що є загальновизнаним правилом [10, с.95]. Сам же законний представник виступити з ініціативою закриття справи може лише у випадку представництва малолітнього чи визнаного судом недієздатним потерпілого.

У справах приватно-публічного обвинувачення особистий характер завданої шкоди поєднується зі значною суспільною небезпечністю, що зумовлює особливості процесуальної форми притягнення до відповідальності. Наразі до злочинів, які переслідуються в порядку приватно-публічного обвинувачення, належить лише один склад злочину – зґвалтування без кваліфікуючих ознак (ч.1 ст.152 КК), оскільки у випадку зґвалтування головною кваліфікуючою ознакою виступає вчинення діяння проти волі потерпілої особи, про що, здебільшого, можна довідатись лише від неї особисто. Однак учинення злочинів, передбачених ст.153, 154 КК за вказаною ознакою фактично не відрізняється, відтак спірним є невіднесення їх законодавцем до категорії злочинів приватно-публічного обвинувачення. На нашу думку, такі злочини також повинні порушуватись лише за скаргою потерпілої особи в порядку, визначеному ч.2 ст.27 КПК.

Зауважимо, що зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього (ч.3 ст.152 КК), а також малолітньої чи малолітнього (ч.4 ст.152 КК) порушується в порядку публічного обвинувачення за наявності приводів та підстав, визначених ст.94 КПК, у зв'язку з чим законне представництво в цій категорії справ може мати місце лише у випадку зґвалтування повнолітньої недієздатної чи обмежено дієздатної особи. При цьому у випадку зґвалтування обмежено дієздатного законний представник може подати скаргу лише за згодою потерпілої особи. У випадку подання такої скарги законним представником без згоди підопічного, останній повинен мати право її відкликати, в результаті чого справа підлягає припиненню за п.7 ч.1 ст.6 КПК.

Отже, у стадії порушення кримінальної справи законні представники повинні володіти правом: 1) бути присутнім під час відібрання пояснень від підопічного і самому давати пояснення з приводу обставин, що мають значення для справи; 2) бути попередженим про прийняте в результаті провадження у стадії порушення кримінальної справи рішення; 3) знайомитись з постановою про порушення кримінальної справи чи відмову в такому порушенні; 4) оскаржувати прийняте рішення в порядку ст.99-1 КПК; 5) на забезпечення безпеки.

Крім того, законні представники особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до відповідальності, повинні мати змогу від імені підопічного заявляти з'явлення із зізнанням, яке може бути прийняте як таке у випадку його підтвердження подальшими діями самого підопічного, що вказують на його каяття та бажання розкрити злочин.

Законні представники потерпілого повинні мати право: 1) у справах публічного обвинувачення на власний розсуд заявляти про вчинений проти його підопічного злочин; 2) у справах приватного та приватно-публічного обвинувачення на власний розсуд подавати скаргу про злочин, вчинений проти малолітнього чи визнаного судом недієздатним підопічного, за згодою підопічного подавати скаргу про злочин, вчинений проти неповнолітнього чи обмежено дієздатного; 3) підтримувати в суді пред'явлене приватне обвинувачення, виступати з ініціативою закриття справи на підставі п.6 ст.6 КПК, або давати згоду на таке закриття.

Література

  1. Див. напр.: Стецовский Ю. Процессуальное положение законного представителя обвиняемого // Советская юстиция. – 1970. – №6. – С.13-14; Тепляков П.П. Законный представитель несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. дисс...канд. юрид.наук. – М., 1973. – 24 с; Туленков П.М. Участие представителей на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Волгоград, 1976. – 84с.; Шейфер С.А., Лазарева В.А. Участие потерпевшего и его представителя на предварительном следствии. – Куйбышев, 1979. – 92с.; Саркисянц Г.П. Законный представитель несовершеннолетнего обвиняемого в суде. – Ташкент, 1985. – 151с. та ін.

  2. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск, 1978. – 196с.

  3. Див.: Демидов И.Ф. Заявитель в советском уголовном процессе // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.36. – М., 1982. – С.87-88; Смітієнко З., Назаренко Р. Вдосконалення кримінально-процесуальних правовідносин на початковому етапі кримінального судочинства // Право України. – 2000. – №5. – С.37-40.

  4. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину // Право України. – 2002. – №3. – С.82-86.

  5. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1970. – Т.2. 516с.

  6. Див.: Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. – К., 2002. – С.10; Філін Д. Процесуальне становище особи, щодо якої порушено кримінальну справу // Право України. – 2003. – №7. – С.93-95.

  7. Див.: Божьев В.П. Представительство в уголовном процессе // Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып.15. – 1968. – С.117-133.

  8. Шейфер С.А., Лазарева В.А. Вказана праця.

  9. Див.: Научно-практический комментарий к уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. Л.Н. Смирнова. – М., 1965. – С.13; Божьев В.П. Вказана праця. – С.123; Туленков П.М. Вказана праця. – С.60; Адаменко В.Д. Вказана праця. – С.114; Шейфер С.А., Лазарева В.А. Вказана праця. – С.23; Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К., 1998. – С.77; Кримінально-процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К., 2003. – С.79.

  10. Матюшенко Р. Закриття кримінальної справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим // Право України. – 2002. – №4. – С.94-96.

Loading...

 
 

Цікаве