WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи - Реферат

Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи - Реферат

Реферат на тему:

Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи

Законний представник обвинувачуваного, потерпілого чи позивача повинен стати самостійним суб'єктом процесуальної діяльності, який, відповідно до закону, вступає у справу з метою захисту прав та законних інтересів особи в силу об'єктивних причин позбавленої можливості на самозахист свого права. Реалізуючи відповідну функцію, він виступає представником сторони захисту чи обвинувачення у справі.

Разом з тим особливості участі цього суб'єкта у стадії порушення кримінальної справи залишаються не вивченими. Причиною цього є те, що більшість відносин у цій стадії не врегульовані законодавчо, а участь у ній беруть суб'єкти, які лише потенційно володіють здатністю набути статусу учасника процесу. Вказані обставини винесли дану стадію за межі правового інтересу процесуалістів, у зв'язку з чим роботи з дослідження питань законного представництва недієздатних учасників кримінально-процесуальної діяльності практично не торкалися проблем участі законного представника у стадії порушення кримінальної справи [1].

Однак предмет нашого дослідження є невід'ємною складовою вивчення загальних проблем законного представництва у кримінальному процесі загалом, адже саме у першій стадії досудового провадження закладаються підвалини успішного розслідування та вирішення кримінальної справи. Головним завданням при цьому вбачається визначення системи прав, якими на даному етапі має володіти законний представник зацікавленої особи.

Зауважимо, що в цій стадії кримінально-процесуальні відносини законного представництва не виникають, оскільки відсутній суб'єкт таких відносин (обвинувачуваний, потерпілий, цивільний позивач), у зв'язку з чим терміни "обвинувачуваний" та "потерпілий" під час аналізу цього етапу провадження вживаються виключно стосовно осіб, які потенційно володіють можливістю набуття відповідного статусу в подальших стадіях процесу, а термін "законний представник" – щодо особи, яка перебуває у загальноправових відносинах законного представництва із зацікавленим суб'єктом провадження. Як вказує В. Адаменко, заявник або особа, що виражає його волю, може взяти участь на стадії порушення кримінальної справи шляхом подання органам дізнання, слідчому, прокурору та судді заяви або повідомлення про злочин, а також шляхом надання необхідних матеріалів та пояснень. Однак вести мову про кримінально-процесуальне представництво в цій стадії судочинства ще не можна. Тут діє загальноправове представництво, передбачене норами матеріального права [2, с.121].

Чинний кримінально-процесуальний закон прямо не передбачає участі законного представника заявника чи іншої зацікавленої особи у стадії порушення кримінальної справи, однак це не означає, що така участь неможлива. Так, згідно із ст.437 КПК неповнолітнього обвинуваченого викликаєють до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Очевидно, що виклик будь-якого неповнолітнього на будь-якому етапі провадження повинен відбуватися за аналогією з цією статтею. Проте справжня роль законного представника у стадії порушення кримінальної справи, на нашу думку, повинна бути значно ширша, на що вказує низка обставин практичного характеру.

Зокрема, участь законного представника потерпілого у цій стадії пояснюється необхідністю задовольнити гарантоване державою право на захист законного інтересу особи, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди.

Очевидно, що своє право особа могла б захистити в порядку цивільного судочинства. Проте цивільне судочинство з кількох причин не може компенсувати захисту, який пропонує кримінально-процесуальне провадження. По-перше, цивільно-процесуальні засоби захисту забезпечують відшкодування лише в матеріальній формі, в той час як кримінальний процес передбачає, найперше, застосування заходів превенції (убезпечення потеплілого та інших членів суспільства від суспільно-небезпечної особи), а вже потім відшкодування завданих збитків, що, за умови вчинення кримінально-карного делікту, має досить вагоме значення. Скажімо, цивільний процес не передбачає заходів безпеки, які могли б бути застосовані до особи у разі наявності реальної загрози її життю, здоров'ю, житлу чи майну (ст.52-1 КПК). По-друге, публічно-правовий характер кримінально-процесуальних відносин у більшості випадків не потребує від особи значних особистих зусиль і витрат, пов'язаних з порушенням провадження та обов'язком доказування у справі.

Вже зі стадії порушення кримінальної справи потерпілий виступає в ролі суб'єкта, який має незаперечний інтерес у тому, аби було розпочате кримінально-процесуальне переслідування. Проте таке переслідування не виникає автоматично. В багатьох випадках воно залежить від активних дій самого потерпілого або навіть неможливе без таких дій (наприклад, у справах приватного та приватно-публічного обвинувачення). І очевидно, що у випадку неповноліття, наявності психічних чи фізичних вад, які обмежують реальну здатність особи до свідомої або достатньо активної діяльності, без законного представництва обійтись неможливо.

З іншого боку, у випадку представництва особи, щодо якої вирішується питання про порушення кримінальної справи (майбутнього обвинувачуваного), гарантована участь законного представника сприяла б зменшенню психологічного тиску на неї. Така участь була б додатковим джерелом контролю за об'єктивністю та неупередженістю органів, які вирішують питання про порушення справи, – що особливо актуально тоді, коли процесуальні гарантія обов'язкової участі захисника ще не вступила у силу.

Зрештою, законні представники могли б сприяти правильному і швидкому вирішенню завдань стадії. Через близькість з обвинувачуваним, доступ до його оточення їм можуть бути відомі як обставини вчинення злочину, так і обставини, що вказують на непричетність підопічного до злочину. Законні представники могли б бути необхідним джерелом інформації про особу підопічного, наявність у нього розумової відсталості, неповноліття тощо.

Законне представництво на цій стадії може починатися з моменту заявлення про злочин, у зв'язку з чим участь законного представника набуває процесуального оформлення. Подавши заяву чи повідомлення про злочин, законний представник виступає в ролі самостійного суб'єкта – заявника. І хоча проблема наділення заявника правами, достатніми для здійснення функцій самостійного учасника кримінально-процесуальної діяльності лише обговорюється в процесуальній літературі [3], даний суб'єкт вже сьогодні володіє правом на забезпечення безпеки (ч.3 ст.97 КПК), правом бути повідомленим про результати перевірки вказаних у повідомленні обставин (ст.99 КПК) та правом оскаржити відмову в порушенні справи (ст.99-1 КПК).

Участь законного представника у стадії порушення кримінальної справи в порядку публічного обвинувачення виявляється в двох основних аспектах: заявленні про вчинений злочин та участі в розгляді та вирішенні такої заяви.

Право на заявлення про вчинений злочин законодавець не пов'язує з будь-яким статусом особи, у зв'язку з чим таку заяву може подати будь-який суб'єкт, який володіє інформацією, що вказує на можливість вчинення злочину, чи який затримав підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими доказами (п.1, 2 ст.94 КПК). Саме тому право законного представника потерпілого на заявлення про вчинений проти його підопічного злочин є незаперечним. Таку заяву він може подавати як від імені потерпілого, так і від власного імені.

На нашу думку, заява законного представника про вчинений щодо його підопічного злочин повинна бути прийнята навіть тоді, коли про вказані в ній обставини вже повідомили інші особи, оскільки в такому разі він буде наділений статусом заявника і володітиме низкою вказаних вище прав.

Серед приводів до порушення кримінальної справи ч.1 ст.94 КПК відносить явку з повинною (в редакції п.1 ч.1 ст.66 КК – "з'явлення із зізнанням"). Відповідно до ст.96 КПК, явка з повинною – це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, учинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи або до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Згідно зі ст.66 КК, з'явлення із зізнанням є обставиною, яка пом'якшує покарання. Більше того, для багатьох злочинів з'явлення із зізнанням є обставиною, яка звільняє від відповідальності (ч.2 ст.144; ч.2 ст.255; ч.5 ст.258; ч.4 ст.307; ч.4 ст.311№; ч.3 ст.369 КК).

Очевидно, що з'явлення із зізнанням – право особи, яка вчинила злочин. Однак, чи є таке право особистим за характером, чи в окремих випадках (неповноліття, вади психічного чи фізичного здоров'я) воно може бути реалізоване законним представником від імені підопічного?

Конкретна вказівка в законі на те, що з'явлення із зізнанням – особисте повідомлення, на перший погляд, не дає можливості ствердно відповісти на таке запитання. Однак, якщо виходити із змісту цієї дії, то суть її полягає у тому, що особа, усвідомивши протиправність свого діяння або з інших причин, розкаялася у вчиненому, а відтак перестає бути соціально небезпечною. В п.1 ч.1 ст.66 КК з'явлення із зізнанням стоїть в одному ряду із щирим каяттям та активним сприянням розкриттю злочину, тобто має однаковий з ними зміст. Отже, ми схиляємося до думки, що з'явлення із зізнанням, здійснене законним представником від імені підопічного, може бути прийняте у випадку його підтвердження подальшими діями самого підопічного, які вказують на його каяття та бажання розкрити злочин. Причиною для цього є й те, що особа, яка вчинила злочин, через неповноліття чи психічні вади сама може не усвідомлювати значення даної дії, або через фізичні вади об'єктивно бути нездатною її вчинити.

Loading...

 
 

Цікаве