WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порядок і умови поновлення майнових прав реабілітованих громадян - Реферат

Порядок і умови поновлення майнових прав реабілітованих громадян - Реферат

Реферат на тему:

Порядок і умови поновлення майнових прав реабілітованих громадян

Вивчення практики розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з поновленням прав реабілітованих, свідчить про те, що в окремих випадках їх вирішення проводять без урахування порядку і умов поновлення прав реабілітованих, встановленого Законом України від 17.04.91 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні [1], Положенням про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям та Положенням про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України [2].

Розглядаючи справи цієї категорії, слід брати до уваги, що встановлення Законом положення про поновлення реабілітованих у всіх цивільних правах, виплата компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості є спеціальними нормами, і тому врегульовувати різні питання з даної проблеми треба з урахуванням цих положень [2].

Згідно зі ст.1, 2 та 7 зазначеного Закону, органи прокуратури після відповідних перевірок та складання висновків у архівних кримінальних справах видають реабілітованим особам відповідні довідки. Якщо є підстави відмовити у реабілітації, передбачені ст.2 Закону, прокурор надсилає справу з висновком до суду (ч.4 ст.7 Закону). Суд може погодитись з прокурором і визнати особу обгрунтовано засудженою чи репресованою, або й не погодитись та реабілітувати її. Згідно з ч.2 ст.7 Закону, перегляду підлягають усі кримінальні справи періоду 1917-1991 рр., у яких судові рішення або рішення несудових органів не були скасовані до 17 квітня 1991 року.

Статтею 9 Закону вирішення питань, пов'язаних з встановленням розкуркулення, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські, районні Ради народних депутатів. З цією метою створені штатні Комісії, затверджені Кабінетом Міністрів України [2].

Згідно з п.11 Положення, рішення комісії з питань виплати грошової компенсації, повернення будівель та іншого майна або відшкодування їхніх вартості можуть бути оскаржені реабілітованим (або його спадкоємцями) та іншими заінтересованими громадянами відповідно до Комісії Верховної Ради Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських комісій. У разі незгоди з прийнятим ними рішенням ці громадяни можуть звернутись за розв'язанням спору до суду.

Скарги на рішення районних, міських, районних у місті комісій з інших питань, згідно із загальними правилами п.5 Положення, можуть бути розглянуті у вищестоящих комісіях і оскарження їхніх рішень з цих питань законодавством не передбачене.

Отже, в порядку цивільного судочинства з питань поновлення прав реабілітованих судами вирішуються лише спори щодо виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості за заявами реабілітованих, їхніх спадкоємців першої черги або інших заінтересованих громадян.

Стаття 24 Цивільного процесуального кодексу України зазначає, що у випадках, коли вирішення певних справ віднесено до відання адміністративних або інших органів, то їх вирішують ці органи, а не суд. Відповідно до п.18 ст.348 ЦПК, рішення Комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих підлягають виконанню за правилами, встановленими ЦПК для виконання судових рішень. У зв'язку з цим у випадках, коли звернення до суду реабілітованого або його спадкоємців викликане невиконанням рішенням Комісії, правильність якого не оспорюється, заява не підлягає судовому розгляду, оскільки питання вирішується компетентним органом і рішення його підлягає примусовому виконанню (п.1 ст.136, п.1 ст.227 ЦПК).

Згідно з ст.5 Закону [1] порядок виплати компенсації, повернення майна чи відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям регулюється однойменним Положенням [2]. За цим Положенням грошову компенсацію виплачують громадянам України, громадянам інших держав, а також особам без громадянства, які зазнали політичних репресій на території України – були позбавленні волі або примусово поміщення органами до лікувальних закладів і згодом реабілітовані відповідно до ст.1 Закону " Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" органами прокуратури і суду.

Заяви про компенсацію та повернення майна слід подавати одразу після закінчення трьох років з моменту набуття чинності цього Закону. У разі прострочення цього терміну з поважних причин рішенням Комісії він може бути продовжений.

Заяви про виплату грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості розглядаються Комісіями, які надсилають прийняте рішення для виконання, відповідним фінансовим органам, юридичним або фізичним особам. Заява підлягає розглядові упродовж 6 місяців, з дня надходження її до Комісії.

Відповідно до ст.5 Закону " Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні " і п.9 Положення реабілітованим, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення до лікувальних закладів, з 1 листопада 1992 року виплачується грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, що встановлена на час розгляду справи, але не більше як 75 мінімальних заробітних плат, а решта грошей виплачується рівними частками протягом п"яти років.

За рішенням місцевої державної адміністрації на вимогу реабілітованого або його спадкоємця першої черги, якщо є змога, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Сума до виплати обчислюється з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент прийняття цього рішення. Грошова компенсація за неповний місяць позбавлення волі визначається за днями.

За час перебування реабілітованого на спецпоселенні, засланні чи висланні виплату грошової компенсації не проводять.

Якщо громадянин, засуджений з політичних мотивів, під час відбуття покарання був засуджений вдруге за статтями, що не підпадають під дію Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", то грошова компенсація призначається лише за час відбування покарання згідно з першим вироком.

Згідно з п.15 Положення, виплата передбаченої грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам проводять відповідні фінансові органи за їхнім місцем проживання і за рахунок коштів місцевого бюджету, а якщо реабілітований громадянин проживає за межами України – фінансовим органом за місцем провадження попереднього слідства.

Як вже зазначалось, велика кількість репресованих була реабілітована на підставі законодавства СРСР. Цим громадянам згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року "Про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків"[3], була виплачена компенсація. Згідно п.22 Положення перерахунок сум виплат, щодо яких було прийнято відповідне рішення до 1 листопада 1992 року не проводиться, крім випадків, коли вказані компенсації не виплачені з поважних причин (вини комісії, фінансових органів). Однак враховуючи тяжкий моральний і соціальний стан цих осіб, потрібно б було цю норму Положення виключити і зобов"язати відповідні органи проводити перерахунок не тільки залишку грошової компенсації, але й всього відшкодування, яке було виплачено на підставі законодавства тоталітарного режиму.

Вирішуючи справи даної категорії, слід враховувати також випадки, на які дія Закону і Положення не поширюється. Згідно з Постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію Закону, дія його ст.3, 4, 9 не поширюється на репресовані, насильно переселені народи (кримські татари, німці, греки, болгари, поляки, вірмени та ін.), оскільки питання про реабілітацію цієї категорії громадян вирішено Постановою Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 р. "Про визнання незаконними і злочинними репресованих актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їх прав"[4].

Отже, для невідкладного встановлення справедливості щодо жертв репресій потрібна планомірна співпраця правоохоронних органів і штатних комісій, а також самих репресованих громадян.

Література
  1. Закон України від 17.04.91 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №22. – ст.262.

  2. Постанова Верховної ради України від 18.02.93. "Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам та до Положення про Комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих. // ЗП України. –1993. – №7.

  3. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18.05.81. "Про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків" // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1981. – №21.

  4. Постанова Верховної Ради СРСР від 14.11.89. "Про визнання незаконними і злочинними репресованих актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав" // Відомості З'їзду народних депутатів СРСР; Верховної Ради СРСР. – 1989. – №13.

Loading...

 
 

Цікаве