WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Договір як підстава виникнення заставних зобов’язань - Реферат

Договір як підстава виникнення заставних зобов’язань - Реферат

Реферат на тему:

Договір як підстава виникнення заставних зобов'язань

Серед інших цивільно-правових способів забезпечення зобов'язань важливу роль відіграє застава. Особливого значення набуває застава в умовах переходу до ринкової економіки. Застава як спосіб забезпечення є складним юридичним та соціальним явищем. Згідно із Законом України від 2 жовтня 1992р. "Про заставу", застава – це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (застоводержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченою заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, в тому числі вимога, яка може виникнути в майбутньому за умови, що є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Виділяють характерні ознаки застави. По-перше, відокремлюється майно, яке може бути об'єктом стягнення; по-друге, заставодержатель має переваги перед іншими кредиторами.

Відповідно можна вважати, що застава, як спосіб виникнення забезпечення зобов'язань може базуватися на договорі (вільне волевиявлення) і на законі (обов'язковий спосіб забезпечення).

Застава здебільшого має похідний характер від основного договору, хоча договір про заставу може бути самостійним. Похідність випливає з акцесорного (додаткового) характеру договору застави і виявляється ось у чому: за загальним правилом застава може збільшуватися або зменшуватися у сумі залежно від зміни суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, похідність застави тісно пов'язана з тим, що вона завжди виникає з основного зобов'язання і самостійно не може існувати стосовно забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави. Ще одним виявом принципу залежності застави від забезпечуваного нею зобов'язання є слідування застави за своїм об'єктом у процесі переходу останнього у власність іншої особи.

На похідність застави звергає увагу А.В.Черних, який підкреслює: "Якщо заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, невиконання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання кредитором-заставодержателем прийнятих на себе за основним зобов'язанням зобов'язань" (див.: Чернихин А.В. Залог недвижимости в российском праве. – М. – 1995. – с.46).

Сторонами договору застави можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем можуть бути: як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель); власник майна, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення (ст.19 Закону України "Про заставу"). Заставою забезпечують основний борг, включаючи відсотки., необхідні витрати заставодержателя на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Положення аналогічного змісту містяться в цивільному законодавстві інших країн. Зокрема, відповідно до законодавства Російської Федерації, заставодержатель також має переважне право на задоволення вимог перед іншими кредиторами із заставленого майна, за винятком, встановлених законом. Застава може виникнути на підставі договору або закону (ст.334 ЦК Російської Федерації). Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа.

Відповідно до ст.279 Цивільного кодексу Республіки Узбекистан, право стягнення на заставлене майно для задоволення вимог заставодавця (чи заставодержателя-кредитора) може бути здійснено у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання у тих обставинах, за які він відповідає.

За російським законодавством, якщо інше не передбачено договором, застава забезпечує вимогу в тому обсязі, яка існує на момент задоволення, зокрема, відсотки, неустойка, відшкодування збитків, заподіяних прострочкою виконання, а також відшкодування необхідних витрат заставодержателя на утримання заставленої речі і витрат по стягненню. У разі переходу права власності на заставлене майно або права господарського відання застава зберігає силу. Якщо майно заставодержателя (чи заставодавця), яке є предметом застави, перейшло в порядку правонаступництва до декількох осіб, кожний з правонаступників (набувачів майна) має випливаючі із застави обов'язки, пропорційно до одержаного майна.

Положення аналогічного змісту щодо збереження застави в разі переходу прав на заставлене майно до іншої особи міститься в законодавстві Узбекистану. Водночас Цивільний кодекс Узбекистану (ст.284) встановлює певні гарантії заставодержателя. Так, якщо право власності заставодавця на майно, яке є предметом застави, припиняється за підставами і в порядку, передбаченому законом, внаслідок його вилучення для державних потреб, реквізиції чи націоналізації, то заставодавцю надається інше майно або відповідне відшкодування. В такому випадку право застави поширюється на передане натомість майно або, відповідно, заставодержатель набуває право на переважне задоволення своєї вимоги із вартості належного заставодавцю іншого відшкодування.

Отже, суть заставного зобов'язання полягає ось у чому: якщо одна особа повинна здійснити на користь іншої якісь дії або сплатити грошову суму, то у разі невиконання цього зобов'язання виникає питання про примус боржника до виконання свого обов'язку або про компенсацію боржником кредитору заподіяних невиконанням зобов'язання збитків. Якщо боржник добровільно не виконає свого обов'язку, то можуть виникнути проблеми із зверненням стягнення на його майно. Майна взагалі може не бути. Тому для забезпечення своїх інтересів кредитор може виділити з майна боржника об'єкт застави, з якого у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків боржником, може задовольнити свої вимоги.

Застава набуває чимраз більшого поширення в цивільному обороті. Головним актом законодавства поряд з відповідними статтями Цивільного кодексу України є Закон України від 2 жовтня 1992 року "Про заставу" (з наступними змінами). Окремі аспекти заставного права врегульовані іншими актами законодавства, зокрема Кодексом морського торговельного мореплавства, Законами України "Про нотаріат", "Про лізинг" та ін. Окремі питання, що торкаються застави, конкретизуються в підзаконних нормативних актах. Так стягнення заборгованості регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172 "Перелік документів, за яким стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису державної нотаріальної контори", Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 18.06.94 р. за №18/5 "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" та ін. Деякі підзаконні нормативні акти приймають на виконання законів, які безпосередньо не торкаються регулювання заставних зобов'язань, однак затверджені на виконання таких законів підзаконні нормативні акти можуть стосуватися заставних зобов'язань. Зокрема, Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна відповідно до п.12.3.4 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, на яке згідно із законодавством звернено стягнення.

Loading...

 
 

Цікаве