WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань - Реферат

Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань - Реферат

Реферат на тему:

Завдаток як вид забезпечення виконання зобов'язань

Найдавніший варіант слова завдаток – arra має близькосхідне походження. В часи римського права завдаток розглядався як грошова сума або інша цінність, яка передавалась однією стороною іншій в момент укладення договору. В цивільному праві Австрії, яке діяло на території Галичини, завдаток позначався терміном зарука. У Зібранні малоросійських прав 1807 року це слово вживається тільки у словнику юридичних термінів, які вийшли на момент упорядкування Зібрання з ужитку, і визначається так: "Зарука – зумовлене заручним листом грошове забезпечення на випадок невиконання однією із сторін укладеного договору" [1, c.347].

Завдатком могла бути грошова сума або інша цінність. У цивільному праві Австрії зазначалось, що зарука дається наперед і вважається лише знаком укладення, або гарантією виконання договору і не встановлювалось, що це має бути – гроші чи майно.

Г.Ф. Шершеневич визначав завдаток як "сплату суми, що здійснюється під час укладення договору за виконання дії, про яку домовились" [2, c.291]. За польським Кодексом зобов'язань, який діяв з 1934 року, завдаток міг бути тільки грошовою сумою [3, c.93].

У Цивільному кодексі УРСР 1922 року ч.1 ст.143 встановлювала дві форми завдатку: грошову суму або іншу майнову цінність.

В Цивільному кодексі України 1963 року завдаток уже був тільки грошовою сумою. Сума завдатку не встановлена – це може бути будь-яка частина платежу за договором. Визначення завдатку дано таке: це грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

У праві Німеччини та Франції завдатком можуть бути і гроші, й інша майнова цінність [4, c.316].

Завдаток, згідно зі ст.178 Цивільного кодексу України, може застосовуватись у відносинах між громадянами або з їх участю.

Використання завдатку (і авансу) у відносинах між соціалістичними організаціями було заборонено в 1930 році постановою ВЦВК і РНК СРСР від 30 січня 1930 року "Про кредитну реформу"[5]. Постановою заборонялося кредитування однією організацією іншої. Передбачалося, що кредити видає тільки банк. Винятками стали лише аванси за договорами підряду та аванси у формі завдатку у зовнішній торгівлі.

Для завдатку встановлювалось дві функції:

  1. підтвердження факту укладення договору;

  2. забезпечення його виконання.

О.С.Іоффе бачив у завдатку три функції – ще й платіжну, оскільки його вносять і зачислюють у рахунок належних за договором платежів [6, c.169].

Завдаток видається на підтвердження укладення договору і в такий спосіб засвідчує сам факт укладення договору в рахунок платежів, за яким він виданий. Це означає, що, коли сторонами не оспорюється факт видання або отримання завдатку, а також якщо цей факт оспорюється, однак він підтверджується доказами, то договір вважається укладеним. Якщо договором передбачена сплата одній із сторін завдатку, то він буде вважатися укладеним лише після виконання контрагентом свого зобов'язання.

Завдатком, як видно із ч.1. ст.195 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися тільки виконання договорів. Завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошових зобов'язань. Це закладене в самому визначенні завдатку – він видається в рахунок належних платежів.

Договір про завдаток є додатковим і відноситься до реальних договорів: поки завдаток не переданий кредитору, відносини, які передбачені в основному договорі, не виникають.

Стаття 178 Цивільного кодексу України передбачає, що завдаток використовується у зобов'язаннях між громадянами або з їх участю. Отже, забороняється застосування завдатку тільки між юридичними особами. Доцільним видається скасування цієї норми, оскільки завдаток є найпростішим видом забезпечення виконання зобов'язань і в умовах швидкого розвитку форм підприємництва є необхідність у застосуванні такого інструменту.

Сторонами договору про завдаток є кредитор та боржник за головним зобов'язанням. Однак немає застережень стосовно того, що завдаток може внести й інша сторона.

Спеціальної норми про письмову форму ст.195 Цивільного кодексу України не містить, проте оскільки завдаток виконує функцію посвідчення договору, то угода про нього, очевидно, повинна відповідати загальним вимогам про форму укладення угод.

Якщо в договорі не вказано, що сума, яка була наперед сплачена є завдатком, то вона вважатиметься звичайним авансом у тому випадку, коли зацікавлена сторона не доведе, що передана сума розглядалася сторонами як завдаток.

Цивільний кодекс РСФРР 1963 року в ч.2 ст.209 та новий Цивільний кодекс Російської Федерації в ст.380 визначають необхідність укладення угоди про завдаток у письмовій формі.

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що в разі невиконання договору стороною, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Боржник, отже, втрачає право на повернення цих грошей. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, то вона має сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Ці заходи повинні спонукати кожну із сторін зробити все можливе для виконання забезпеченого завдатком договору. Ці правила діють тільки в тому випадку, коли зобов'язання не виконано сторонами у повному обсязі, а не тоді, коли договірне зобов'язання неналежно виконане.

Частина 2 ст.195 Цивільного кодексу України містить положення, яке визначає співвідношення між збитками та завдатком: сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше. Це означає, що, коли за невиконання договору відповідає сторона, яка дала завдаток, вона має відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. Якщо за невиконання договору відповідає сторона, яка отримала завдаток, то друга сторона зобов'язання може вимагати сплати подвійної суми завдатку і відшкодування збитків у частині, що перевищує однократну суму завдатку.

По-різному вирішується питання про звільнення від зобов'язання через повернення завдатку.

У цивільному праві Австрії передбачалося: коли "не сповнено договору із-за вини одної сторони, то невинна сторона може задержати сю заруку, яку дістала, або жадати звороту подвійної квоти тої заруки, яку дала, але якщо вона не схоче тим вдоволити ся, то може домагати ся сповнення, або коли воно неможливо, звороту шкоди"[7, c.376]. Тобто, якщо сторона, інтереси якої порушені, після отримання подвійної суми завдатку може звільнити боржника від виконання договірного обов'язку. Відтак, питання про виконання зобов'язання залишалося на розгляд сторін. Показово, що слідом за зарукою у наступному параграфі відразу обумовлюється відступне – ... коли дано заруку, та вимовлено притім право відступлення, не означуючи з осібна відступного, то зарука заступатиме місце відступного. Значить, при відступленні той, хто дав заруку, тратить її, або той хто прийняв заруку звертає її подвійно [7, c.378].

Г.Ф. Шершеневич вважав, що коли без завдатку зобов'язана особа не могла з власної волі звільнитися від зобов'язального відношення, то вона не може ухилитися від виконання і в тому разі, коли відношення підкріплені завдатком. Разом з тим може йти мова про звільнення особи, яка отримала завдаток, через його повернення, оскільки на її обов'язок завдаток не мав впливу, тому що він зв'язав іншу особу, яка дала завдаток, а особі, яка отримала, тільки забезпечив право вимоги [2, c.292].

Польський кодекс зобов'язань 1934 року передбачав, що втрата завдатку не звільняє сторону від виконання зобов'язання.

Правом Швейцарії, ФРН та англо-американським правом не передбачено можливості звільнитися від зобов'язання через завдаток. Тому передбачається стягнення збитків, не покритих сумою завдатку.

Для французького законодавства головне значення завдатку якраз полягає в тому, що він відіграє роль "відступного" – тобто, якщо сторона втрачає завдаток або повертає його в подвійному розмірі, то вона взагалі може відмовитися від договору [8, c.308].

Спільним між авансом і завдатком є платіжна функція. Їх сплачують наперед і зараховують до складу платежів за договором. Але аванс сплачується тільки в рахунок платежів і не має забезпечувальної функції. Сторона, яка отримала аванс, не зобов'язана повернути його у більшому розмірі.

Якщо в договорі не вказано, що наперед сплачена сума, є завдатком, то вона буде вважатися авансом.

Сторона, яка видала аванс, може вимагати його повернення у всіх випадках невиконання договору, за винятком тих, коли за законом або договором інша сторона має право на винагороду, незважаючи на невиконання договору (виконання договорів підряду – ст.346 ЦК України).

Завдаток застосовується як у випадках повної відмови від виконання договору, який забезпечений завдатком, так і в разі порушення умов договору.

Нині завдаток не має широкого використання. Жоден нормативний акт, крім Цивільного кодексу, не згадує про його існування.

Деяку схожість з завдатком мають кошти, що вносять при аукціоні: у випадку відмови від підписання договору за результатами аукціону кошти покупцю не повертаються, а залишаються у розпорядженні продавця. Однак немає згадки про те, що продавець в разі невиконання своїх зобов'язань сплачує другій стороні подвійну суму завдатку [9].

Таку ж схему має використання тендерного забезпечення (у вигляді завіреного чека, векселя, гарантії банку, державних облігацій).

Після закінчення торгів забезпечення зараховується у виконання контрактних зобов'язань або в рахунок забезпечення майнової відповідальності за невиконання умов контракту. Якщо з вини претендента змінюється тендерна пропозиція або переможець відмовляється від укладення контракту з виконання замовлення на умовах, передбачених тендерною документацією, або від надання гарантії виконання контракту, тендерне забезпечення не повертається [10].

Література
  1. Собрание малороссийских прав 1807г. – К: Наук. думка, 1993.

  2. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М: Спарк, 1995.

  3. Топольницький М. Підручник нового закону про зобов'язання. – Львів: Нова бібліотека, 1935.

  4. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М: Гос. изд-во юрид. л-ры. 1949.

  5. Сборник законов СССР. 1930. – №8. – Ст.98.

  6. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М, 1975.

  7. Дністрянський С. Цивільне право. – Відень, 1919.

  8. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева – М: Международные отношения, 1993.

  9. Постанова Кабінету Міністрів №1424-96-п від 14.09.1998 року "Про затвердження Положення про порядок організації аукціонів з продажу природного газу та складу аукціонного комітету з продажу природного газу".

  10. Постанова Кабінету Міністрів №1369-98-п від 01.09.1998року "Про проведення торгів(тендерів) у будівництві".

Loading...

 
 

Цікаве