WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах - Реферат

Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах - Реферат

При визначенні поняття давності в цивільних правовідносинах треба враховувати і той факт, що в українському законодавстві та цивілістичній літературі давність, зокрема позовну, прийнято ототожнювати із строком. Віддаючи належне вітчизняній традиції, під давністю в цивільних правовідносинах можна було б також розуміти строк, із закінченням якого, за наявності та/або відсутності певних умов, можуть припинятися або виникати цивільні права та обов'язки.

Поняття давності в цивільних правовідносинах нерозривно пов'язане з її правовою природою.

Якщо визначати давність як вид цивільно-правових строків, що випливає, зокрема, із ст.71 Цивільного кодексу України, то вирішення питання про її правову природу залежатиме від трактування правової природи строків у цивільному праві. З цього приводу в юридичній літературі немає єдності думок. Так професор Красавчиков О.А. пропонує поділяти події як вид юридичних фактів на абсолютні та відносні. Під абсолютними подіями він розуміє явища, виникнення та існування яких не зумовлені діяльністю людини. Відносні події – це явища, які виникли внаслідок діяльності людини, проте в подальшому розвитку не залежать від підстав їх виникнення. З огляду на це, автор вважає закінчення строків абсолютними подіями, бо "спливу часу людина не може протиставити свою діяльність, оскількивона сама існує в часі"[10, с.168].

На думку В.П.Грибанова, у цивільному праві строки можуть встановлюватися людьми, однак їх плин, за загальним правилом, від волі людей не залежить. На цій підставі він робить висновок, що "юридичні строки в системі юридичних фактів цивільного права посідають самостійне місце поряд з юридичними подіями та юридичними діями і за своїмхарактером представляють дещо середнє між ними" [11, с.10]. З цього питання підтримую точку зору професора В.В.Луця, який не вважає, що строки посідають самостійне місце в системі юридичних фактів: "Виступаючи часовою формою, в якій відбуваються події і вчиняються дії (бездіяльність), строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку здіями і подіями"[1, с.20]. Оскільки зміст строку становлять або дія або подія, то поза цими фактами встановлення та існування строків втрачає сенс.

Такий підхід до вирішення питання про правову природу строків у цивільному праві може мати своїм результатом стосовно давності два висновки: або позовна давність як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, сама по собі не може вважатись юридичним фактом, або ж її поняття потребує перегляду з урахуванням визначених законом умов настання давності.

Та обставина, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову згідно із ст.80 ЦК України є причиною відмови в позові, тобто породжує правові наслідки, дала підстави відомим науковцям вбачати в давності ознаки юридичного факту. Професор Зорислава Ромовська вважає, що "закінчення позовної давності – правоприпиняючийюридичний факт"[12, с.47]. Думки про те, що "позовна давність – це юридичний факт"[13, с.252], дотримуються також інші вчені.

Істотною ознакою давності, яка врахована і в запропонованому автором цієї статті визначенні даного поняття, є її вплив на припинення або встановлення цивільних правовідносин. Такий вплив можуть спричиняти лише юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Отже, правова природа давності в цивільних правовідносинах полягає в тому, що вона є юридичним фактом.

Давність, зокрема позовна, як юридичний факт поєднує в собі обставини, які є наслідком свідомої поведінки людей, а також "які не залежать від волі й намірів суб'єктівправа"[14, с.129]. Обставиною, яка є наслідком свідомої поведінки людини, слід, зокрема, вважати: не вчинення управненою особою дій, спрямованих на примусову реалізацію свого порушеного суб'єктивного права. Обставиною, яка не залежить від волі і намірів суб'єкта матеріального цивільного права, є закінчення визначеного в законі строку (позовної давності). Поважні причини пропуску позовної давності, відсутність яких розглядається як умова її настання, можуть мати характер як дій, так і подій. Наведені приклади свідчать, що юридичний факт – давність не охоплюється ні поняттям дія, ні подія.

На цій підставі, можна стверджувати, що давність у цивільних правовідносинах займає самостійне становище в системі юридичних фактів і поєднує в собі ознаки дій та подій.

У юридичній літературі відомі визначення поняття давності, в яких акцентується увага на правових наслідках, що нею викликаються: "Давність є узаконенням фактичного стану здійснення чи нездійснення відомих прав після закінчення встановленого законом часу" [15, c.225]; "Під давністю взагалі розуміють виникнення і припинення або втрату сили праввнаслідок безперервного здійснення чи безперервного нездійснення їх" [16, c.405]. Наведені визначення не відображають правовий зміст давності в повному обсязі.

Давність – це, передусім, юридичний факт, який спрямований на встановлення або припинення цивільних правовідносин, а не самі правові наслідки, що їх причиною і є давність.

Література
  1. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. – Львів: ЛДУ, 1992.

  2. Кравцов М.А. Позовна давність в радянському цивільному праві. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1960.

  3. Болотников И.М. Проблемы исковой давности в советском гражданском праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Ленинград: Юрид. фак-т, 1964.

  4. Вишновецька С.В. Строки в трудовому праві. – Чернівці: Рута, 1996.

  5. Смольников В.Е. Давность в уголовном праве. – М.: Юрид. л-ра, 1973.

  6. Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978.

  7. Любавский Александр. Опыт комментария русских законов о давности // Юридический вестник, 1864.

  8. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – 11-е изд. – М., 1914. – Т.1.

  9. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. – Вып.1. Введение "Общая часть". – С.-Пб, 1894.

  10. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958.

  11. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. – М.: Знание, 1967.

  12. Ромовская З.В. Спорные вопросы учения об исковой давности // Вестник Львов. ун-та. Серия юрид., 1988. – Вып.26.

  13. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В 2 ч. / А.А.Пушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; Под ред. проф.А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – Ч.1.

  14. Окіншевич Лев. Вступ до науки про право і державу. – Мюнхен: Український Вільний Університет, 1987.

  15. Азаревич Дмитрий. Система римского права: Университетский курс. – С. Пб, 1887. – Т.1.

Loading...

 
 

Цікаве