WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах - Реферат

Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах - Реферат

Реферат на тему:

Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах

Усе відбувається в часі. Його вплив відображається і на цивільних правовідносинах, а відтак суб'єктивні цивільні права та обов'язки, що становлять зміст правовідносин, завжди існують у часі. Початок або межу існування цивільних прав закон зумовлює часом. Такі випадки називають часовим обмеженням прав. Іноді, може бути пов'язане з часом і здійснення цивільних прав. Нарешті, час може впливати на виникнення або припинення суб'єктивних прав.

Час покладено в основу інституту давності в цивільних правовідносинах.

Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу України, позовна давність визначається як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено. Під строком у юридичній літературі прийнято розуміти "період або момент часу" [1, с.21]. Отже, час, періодом або моментом якого є строк, виступає невід'ємним елементом давності.

Автор поділяє думку тих цивілістів, які вважають, що для цивільних правовідносин правове значення має не сам час, а закінчення визначеного період часу. Правові наслідки у вигляді припинення або набуття суб'єктивних цивільних прав зумовлюються не часом, як явищем соціальним, а закінченням його періоду. Відповідно до ст.240 проекту Цивільного кодексу України строком визнається період у часі, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.

Саме із спливом часу прийнято пов'язувати в цивільно-правовій науці поняття давності. "Позовна давність це час, після закінчення якого погашається право на позов [2, с.4]. "Якщо закінчення певного проміжку часу (строку) призводить до втрати можливості позовного захисту порушеного права, вплив часу на цивільні правовідносиниопосередковується інститутом позовної давності" [3, с.5]. На закінчення строку вказує і чинне цивільне законодавство України. Згідно із ст.80 Цивільного кодексу України підставою для відмови в позові є закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову. Представники інших галузевих дисциплін теж підтримують цю думку. В зв'язку іззакінченням встановленого строку можливість захисту порушених прав втрачається [4, с.154]. Інакше кажучи, втрачається можливість здійснення права в примусовому порядку за рішенням суду. "Суть інституту давності полягає у звільненні від кримінальної відповідальності і покарання особи після закінчення встановленого у законічасу" [5, с.20]. "В найбільш загальному вигляді родове поняття давності можна визначити якзакінчення певних строків" [6, с.13].

Однак і закінчення періоду часу, наприклад 3-х років, у випадку із позовною давністю, ще не достатньо, щоб настали правові наслідки, які зумовлюються давністю. Закінчення часу ще не свідчить про давність. Для сили давності необхідно, щоб період часу закінчився, а в деяких випадках і тривав, за наявності та/або відсутності певних умов. "Закінчення певного часу володіння чи промовчання позову є лише однією із причин давності, але не сама давність"[7, с.2]. Так, відповідно до параграфу 937 Німецького цивільного уложення, який і називається "Умови набувної давності", володілець може стати власником рухомої речі, якщо він у момент придбання володіння і в подальшому діяв добросовісно, здійснював володіння як власник протягом 10 років.

З аналізу ст. 78-80 Цивільного кодексу України випливає, що позовною давністю може бути викликано правовий результат лише за умов, коли особа не вчинила дій, спрямованих на примусову реалізацію свого порушеного суб'єктивного права протягом встановленого законом строку, який не переривався, не зупинявся, і не було поважних причин його пропуску.

Подібні умови були і залишаються характерними для різних видів давності в інших країнах світу.

Отже, закінчення часу як давність може призвести до припинення або набуття прав та обов'язків лише за наявності певних умов, передбачених законом.

Умови давності залежно від наявності та/або відсутності яких вона спричиняє правові наслідки, можна поділити на: позитивні та негативні.

Позитивні умови давності – це умови, з наявністю яких закон пов'язує припинення або виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, позитивними умовами набувної давності можна назвати добросовісність і відкритість володіння, яке здійснюється у вигляді власності.

Негативними є такі умови, з відсутністю яких пов'язується припинення або виникнення цивільних прав та обов'язків. До негативних умов позовної давності відносяться:

  • не вчинення управненою особою дій, спрямованих на примусову реалізацію свого порушеного суб'єктивного права;

  • відсутність підстав для перерви строку позовної давності;

  • відсутність підстав для зупинення строку позовної давності;

  • відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Подібні негативні умови позовної давності характерні і для давності примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку (виконавчої давності).

Згідно з цивільним законодавством багатьох іноземних держав (Австрія, Німеччина, Португалія, Росія, Франція, Японія та ін.) правові наслідки спливу позовної давності застосовуються диспозитивно, тобто, лише за заявою сторони в спорі. Така ж норма міститься в проекті Цивільного кодексу України. Заява про застосування наслідків спливу позовної давності не може розглядатися як її умова, оскільки здійснюється вже після закінчення визначеного законом строку за наявності та/або відсутності встановлених умов. Звідси, слід зробити висновок, що правові наслідки спливу позовної давності можуть і не настати, якщо не буде відповідної заяви заінтересованої сторони. Тому, закінчення строку позовної давності, в таких випадках, лише спрямовується на погашення цивільних прав та обов'язків, але не робить цього автоматично.

Подібне розуміння давності в цивільних правовідносинах з урахуванням її умов було характерне для правових джерел кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, професор цивільного права українського походження Г.Ф.Шершеневич визначав давність як "закінчення відомої кількості часу, яке за наявності ще інших умов здатне припинити юридичне відношення, а вдеяких випадках перетворити фактичне становище в юридичне відношення" [8, с.221-222]. Інший видатний учений цивіліст Є.В.Васьковський дотримувався аналогічної думки: ...закінчення визначеного періоду часу за певних умов перетворює фактичне відношення в юридичне, тобто, іншими словами, легалізує факт. Така легалізація називається давністю [9, с.147].

На основі проаналізованих положень юридичної літератури та висловлених автором міркувань можна запропонувати поняття давності в цивільних правовідносинах.

Давністьу цивільних правовідносинах – це закінчення визначеного законом періоду часу за наявності та/або відсутності певних умов, яке спрямоване на припинення або встановлення цивільних прав та обов'язків.

Loading...

 
 

Цікаве