WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єктивне право на рекламу - Реферат

Суб’єктивне право на рекламу - Реферат

Реферат на тему:

Суб'єктивне право на рекламу

Зміни політичного та соціального устрою, що відбуваються на Україні протягом останнього десятиріччя, без жодного сумніву мають істотний вплив на становлення правової системи незалежної держави. З появою потужних сучасних способів передачі, обробки та тиражування інформації зростає кількість суспільних відносин, що складаються з приводу інформації в тому чи іншому вигляді. Через свою значущість для окремої особи та для суспільства в цілому інформація дедалі частіше стає предметом регулювання конституційного [1, с.14], адміністративного, цивільного [2, с.190-191], кримінального і навіть міжнародного [3, с.279] права.

Стаття 19 Загальної декларації прав людини визнає за фізичною особою право на свободу переконань і вільне їх виявлення. Зміст цієї свободи складається з двох елементів: по-перше, свободи дотримуватися власних, уже сформованих переконань та, по-друге, свободи формувати переконання і виявляти їх шляхом пошуку, отримання чи поширення інформації та ідей за допомогою будь-яких засобів незалежно від державних кордонів [4, 40]. Отже, інформація набуває статусу особистої немайнової цінності.

Багатоваріантність форм існування інформації визначає потребу в правовому регулюванні окремих, специфічних її видів. Однією з форм існування і руху інформації в суспільстві є реклама – інформація про осіб, товари, послуги або ідеї, подана особливим чином з метою популяризації серед наперед невідомої групи осіб. З її допомогою досягається збільшення обсягів продажу товарів, надання послуг, підвищення рейтингу особи чи ступеня визнання ідеї в суспільстві.

Рекламній інформації, як об'єктові права на рекламу, притаманні загальні ознаки особистих немайнових благ: 1) реклама є нематеріальним, ідеальним компонентом буття, і тому вираження її фактичної, реальної цінності для особи в грошовому еквіваленті видається проблематичним; 2) реклама має неспоживчий характер; вона фізично не витрачається, не "старіє". Єдино можливим старінням для неї є моральне, у вигляді поступової втрати з плином часу актуальності смислових понять або уявлень; 3) рекламну інформацію можна фіксувати на матеріальних носіях, з подальшим необмеженим тиражуванням, розповсюдженням і перетворенням цих носіїв; 4) законодавчо не встановлена монополія на володіння івикористання як рекламної будь-якої інформації, крім тієї, що становить комерційну чи державну таємницю, або є об'єктом інтелектуальної власності.

Разом з тим рекламі притаманні і специфічні ознаки: 1) повторюваність, з допомогою якої реклама впливає на формування уявлення чи інтересу у тих, кому вона адресована; 2) реклама стала звичним явищем, невід'ємною складовою суспільного життя, є інструментом активного впливу на суспільну свідомість [5 с.128] і сприймається людиною автоматично, а інколи і підсвідомо (наприклад, у випадках використання сумнозвісного 35-го кадру в рекламних телероликах або при прослуховуванні радіоролика [6, с.33]), паралізуючи самостійність людини у виборі; 3) конкурентність середовища існування. Реклама привертає увагу до конкретної ідеї, особи, послуги змушуючи виділити її серед низки інших, подібних до неї ідей, особи чи послуг. Безальтернативність, нав'язливість чи умови дефіциту перетворюють рекламу у мертвонароджену: вона втрачає здатність впливати на суспільство [7, c.12]; 4) реклама завжди має на меті стимулювати появу правового результату: виникнення цивільних правовідносин (наприклад, укладення договору купівлі-продажу, міни, перевозки тощо), їх зміни або припинення (збільшення чи зменшення кількості прихильників ідеї економічних реформ), виконуючи тим самим роль виклику на оферту або своєрідного каталізатора суспільної активності громадян. Оскільки мета досягається не в кожному випадку, то й кінцевий результат може бути як бажаним, так і небажаним для рекламодавця.

Ці особливості зумовлюють специфічні функції реклами в суспільстві та необхідність спеціального правового регулювання. Окремі аспекти існування реклами в українському суспільстві врегульовуються Законами України "Про інформацію", "Про інформаційні агентства", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про захист прав споживачів", "Про захист від недобросовісної конкуренції", низкою інших законів та підзаконних нормативних актів. Основні питання обігу реклами знайшли своє вирішення в Законі України "Про рекламу".

Відповідно до цього Закону, правом на рекламу в Україні володіє будь-яка фізична, юридична особа чи держава, в тому числі іноземна (за умови наявності у неї цивільної правосуб'єктності), що є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження. Така особа називається рекламодавцем (ст.1). Рекламодавцями можуть виступати:

громадяни України та іноземці:

  • без спеціальної процедури державної реєстрації – у тому випадку, якщо результатом реклами буде задоволення їхніх соціальних та побутових потреби;

  • з реєстрацією в якості суб'єкта підприємницької діяльності – якщо здійснюється реклама видів або результатів їх статутної діяльності;

юридичні особи національної та іноземної юрисдикції за умови належної державної реєстрації:

  • суб'єкти підприємницької діяльності;

  • громадські організації, в тому числі релігійні громади та міжконфесійні об'єднання, політичні партії та рухи, професійні спілки;

держава в особі органів влади і управління як в центрі, так і на місцях.

Практика свідчить, що найчастіше правом на рекламу користуються суб'єкти підприємницької діяльності. Для рекламування окремих видів товарів чи послуг, зокрема, алкогольних чи тютюнових виробів, юридичних послуг, лікарських засобів та ін., їм необхідно також пройти процедуру ліцензування.

Право на рекламу належить до особистих немайнових прав, пов'язаних з майновими, оскільки здійснення цього права може мати для його носія досить відчутні наслідки економічного характеру (наприклад, суттєво збільшує обсяги або можливості реалізації предмета реклами). Метою здійснення суб'єктивного права на рекламу є популяризація об'єкта реклами. Відтак суб'єкт володіє такими юридичними можливостями-правомочностями [8, с.118]: а) створює інформацію та надає їй вигляду індивідуально визначеного рекламного продукту; б) використовує готовий рекламний продукт шляхом його розповсюдження [9, с.137]. Єдиною підставою для реалізації права на рекламу є затрата або оплата рекламодавцем певної кількості праці, спрямованої на здійснення даних правомочностей.

Створити рекламний продукт рекламодавець може безпосередньо, самостійно визначаючи зміст, розмір, форму, дизайн, рекламні засоби для інформаційного повідомлення. Проте для створення ефективної реклами необхідно володіти професійними, вузькоспеціальними знаннями та навичками. За браком таких якостей у рекламодавця, він може звернутися за допомогою до будь-якої рекламної агенції. Уклавши з нею цивільно-правовий договір на надання рекламних послуг, клієнт опосередковано реалізує належну йому правомочність щодо створення рекламного продукту.

Використання готової до оприлюднення рекламної інформації теж може бути здійснене рекламодавцем як безпосередньо, так і опосередковано. В першому випадку рекламне повідомлення розповсюджується зусиллями спеціально створеного структурного підрозділу підприємства; в другому – шляхом укладення договору з рекламною агенцією. Оскільки розповсюдження реклами теж вимагає професійного підходу, то на практиці рекламодавець надає перевагу опосередкованому способу реалізації свого права.

При безпосередній реалізації рекламодавцем своїх правомочностей жодного сумніву у немайновому характері права на рекламу не виникає. Складнішим, мабуть, є визначення характеру даного суб'єктивного права у випадку, коли воно здійснюється опосередковано, оскільки і виготовлення (створення), і розповсюдження рекламного продукту здійснюється рекламною агенцією на підставі оплатного цивільного договору. Вирішальним аргументом в цій ситуації має бути той факт, що критерієм визначення суми договору на створення чи розповсюдження реклами є не характеристики рекламного продукту (розмір, форма тощо) чи обрані для його поширення методи, а кількість та якість праці, вкладеної у створення реклами, або місце в друкованих засобах масової інформації чи ефірний час. Отже, і в разі опосередкованого здійснення право на рекламу зберігає особистий немайновий характер.

Loading...

 
 

Цікаве