WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Співвідношення принципів диспозитивності та публічності цивільного процесуального права України - Реферат

Співвідношення принципів диспозитивності та публічності цивільного процесуального права України - Реферат

В інтересах інших осіб з публічною метою справа може бути розпочата у зв'язку зі зверненням прокурора до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст.118 ЦПК). Обов'язковою є участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону під час розгляду справ у порядку судового нагляду (ст.355 ЦПК), а також у справах: по спорах про дітей (ст.69 КШС), про позбавлення батьківських прав і про поновлення у батьківських правах (ст.71, 75 КШС), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст.76 КШС). Прокурори, захищаючи права та охоронювані законом інтереси інших осіб, діючи в їхніх інтересах не повинні заміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді й брати участь у її розгляді. І лише у тому випадку, коли сам громадянин за станом здоров'я або з інших поважних причин не може відстоювати в суді свої права, прокурор вправі звернутися до суду з вимогою захистити права і законні інтереси таких громадян. При цьому прокурор повинен виходити з того, що поновлення порушеного правопорядку має принципове значення для держави й суспільства, а заінтересовані особи через поважні причини не можуть самі подати позов. У цивільному процесі позов прокурора є лише підставою для порушення справи судом. Тому мета діяльності прокурора одна – більш повно захистити державний, суспільний інтерес, права громадян, і зумовлена вона єдиним началом – публічністю.

Крім прокурора, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб у випадках, передбачених законом, можуть органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни. Підставами участі в процесі зазначених суб'єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права й інтереси інших осіб. Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України зумовлює їхню необхідну участь у цивільному процесі по справах, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд та будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке б відповідало політиці держави в галузі житлового будівництва і захищало б права громадян, підприємств, установ та організацій. Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації по справах, які виникають із спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.

Так, згідно із ст.71 Кодексу про шлюб та сім'ю, профспілки мають право розпочати справу в суді про позбавлення батьківських прав. Пояснюється це тим, що вони заінтересовані у тому, щоб підростаюче покоління зростало фізично і морально здоровим, було всебічно підготовленим до суспільно корисної діяльності – адже у кінцевому підсумку це все торкається інтересів держави. Діяльність прокурора, органів державного управління, профспілок, скерована на захист прав інших осіб, активно досліджується у процесуальній літературі. Привертають до себе увагу рекомендації, спрямовані на захист саме державних, суспільних, публічних інтересів, що набуває виняткового значення на сучасному етапі розвитку України.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду – друга обов'язкова стадія цивільного процесу, підготовку якої проводить суддя, виконуючи комплекс процесуальних дій, визначених ст.143 ЦПК. Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі і які не беруть участі у справі, виконуються на вимогу судді і є відповіддю на його дії. Особи, які беруть участь у справі, мають право за своєю ініціативою виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи до розгляду. Виконання ними процесуальних дій (подача доказів, заява клопотань) характеризуються принципом диспозитивності. Дії судді та заінтересованих осіб у підготовці справи до розгляду мають свою самостійну мету, визначену ст.143 ЦПК – забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.

Готуючи справу до розгляду, суддя, з урахуванням характеру, складності та громадського значення справи, вирішує питання про її розгляд з участю прокурора та про притягнення до участі в справі представника належного органу державного управління, представника або громадської організації (п.4 ст.143 ЦПК). Встановивши, що справа має значний громадський інтерес, суддя в порядку підготовки її до розгляду вирішує питання про допущення до участі в судовому розгляді представника громадської організації чи трудового колективу (п.5 ст.143 ЦПК), що є проявом принципу публічності. Суддя під час підготовки справи до розгляду наділений законом цілою низкою прав, які характеризуються принципом диспозитивності, а саме: згідно із п.8 ст.143 ЦПК, суддя має право з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, призначити експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів, з урахуванням характеру спору вправі вимагати у сторін й інших учасників процесу (ст.33 ЦПК) в письмовій формі відомості про факти, які мають значення для вирішення справи.

Судовий розгляд – основна, найвідповідальніша стадія провадження по справі. Саме на цій стадії процесу суд розглядає і вирішує справу по суті, із винесенням рішення по справі. Розгляд справи у суді першої інстанції – серцевина цивільного процесу. На цій стадії повною мірою реалізуються всі основні демократичні принципи судочинства, які виступають важливими гарантіями, що забезпечують захист суспільних і особистих інтересів. Не є винятком щодо цього і принципи публічності та диспозитивності. На цій стадії процесу зазначені начала набувають свого завершеного й повного виразу.

Так проявом публічного начала у цивільному процесі є передбачене п.7 ст.203 ЦПК право суду вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхідно для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств та організацій. Проте суд не може виходити за межі розміру позовних вимог, коли їх розмір випливає з закону чи договору [7]. У юридичній процесуальній літературі питання про вказану правомочність суду є одне із найскладніших і найбільш дискусійних. Спір викликаний передусім різним тлумаченням поняття "межі позовних вимог". Так К.С. Юдельсон вважає, що суд вправі вийти не тільки за межі розміру позовних вимог, але й змінити предмет та підставу позову. На його думку, така можливість випливає із обов'язку суду вжити всіх заходів для всестороннього, повного, об'єктивного з'ясування справжніх обставин справи, прав та обов'язків сторін [8, с.50]. Інші вчені, навпаки, вважають, що суд не може без згоди позивача змінити предмет чи підставу позову [9, с.135-140]. Передбачене процесуальним законодавством право суду залежно від обставин справи вийти за межі позовних вимог не означає якогось обмеження прав та свобод учасників цивільного процесу, навпаки, воно спрямоване на максимальне забезпечення цих прав, на повноту та своєчасність їхнього захисту в інтересах як самих учасників, так і суспільства. Таке повноваження суду не слід розглядати як довільне, протизаконне втручання у сферу особистих інтересів учасників процесу.

Проявом публічного начала є право суду за своєю ініціативою притягнути до участі у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Публічні інтереси у цій стадії процесу підтримуються не тільки судом, але й прокурором, а також у випадках, передбачених законом органами державного управління, профспілками, окремими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Література

  1. Конституція України. – К., 1996.

  2. Гальперин И. М. О принципе публичности (официальности) в советском уголовном процессе // Правоведение. – 1960. – №2. – С.109-119; Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора. – Минск: Университетское, 1986. – С.55-70.

  3. Чельцов М. А. Уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1948. – С. 182-183.

  4. Чельцов М. А. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1962. – С.48.

  5. Якуб М. Л. Демократические основы советского уголовно-процессуального права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960. – С.42.

  6. Актуальные проблемы теории и практики гражданского процесса. – Л.: Изд-во Лвов. ун-та, 1979. – С.89.

  7. Постанова Пленуму Верховного Суду України №11 від 29 грудня 1976 р. "Про судове рішення" (п.8), із змінами, внесеними Постановою від №4 від 24 квітня 1981р.

  8. Боннер А. Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М., 1980. – С.50.

  9. Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – С.135-140.

Loading...

 
 

Цікаве