WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Оподаткування в період непу (Україна 1921-1924 рр.) - Реферат

Оподаткування в період непу (Україна 1921-1924 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Оподаткування в період непу (Україна 1921-1924 рр.)

Ми є свідками і учасниками творення новітньої української держави. Тисячолітній досвід суспільної і політичної консолідації українського народу має стати фундаментом сучасного українського державотворення. Невід'ємною частиною цього процесу є розвиток законодавства. З метою його вдосконалення необхідне постійне звернення до уроків історії, творче усвідомлення взаємозв'язку між досвідом і сучасними цілями. В цьому зв'язку є актуальним вивчення історії становлення податків і податкової системи в період непу.

Перші роки непу характеризувалися величезними труднощами у створенні та розвитку податкової системи, оскільки необхідно було наново організувати спеціальний апарат, ліквідований в перші роки радянської влади.

На початку запровадження непу за браком налагодженої податкової системи в самому оподаткуванні переважає справляння непрямих податків, які були головні у формі акцизів і надходили значною мірою автоматично у міру випуску оподаткованої продукції. Важливим було не допускати товари на ринок без попередньої сплати акцизу.

У 1921-1922 рр. було запроваджено акцизи на виноградні, плодово-ягідні та ізюмні вина, сірники, тютюнові вироби, цигаркові гільзи і цигарковий папір, спирт, пиво, мед, квас, фруктові та штучні мінеральні води, сіль, цукор, нафтопродукти, воскові та озокеритові свічі, чай, каву, цикорій, пресові дріжджі, вітчизняні коньяки й горілчані вироби [1]; у 1923 році – текстильні вироби, гумові калоші.

Керуючись класовим підходом у вирішенні податкової політики, партія більшовиків намагалася зменшити регресивність непрямих податків шляхом суворої класової диференціації прямого оподаткування, посиленого оподаткування предметів розкоші.

У зв'язку з відновленням оплати товарів і низки державних послуг запроваджувалася система митних зборів. У лютому 1922 року було введено статут про державний гербовий збір [2] і впроваджено канцелярський збір, а в 1924 році з поновленням і розвитком зовнішньої торгівлі розроблено митний статут СРСР і введено новий митний тариф.

За роки непу роль непрямих податків у поновленні державного бюджету політично підвищилась: із 170, 2 млн.крб. у 1922 році до 992, 1 млн.крб. у 1925 році.

Щодо прямого оподаткування, то виявлення платників податків, облік їх платоспроможності та контроль за своєчасним виконанням податкових зобов'язань дуже утруднювалися через низку об'єктивних (господарська розруха, громадянська війна, грошова емісія, різке зниження матеріального рівня життя людей) і суб'єктивних причин (слабкість податкового апарату).

Розглянемо деякі із запроваджених у перші роки непу податки.

Першим прямим податком із населенням, яке не займалося сільськогосподарським виробництвом, був промисловий податок, запроваджений у серпні 1921 року [3]. Спочатку від цього податку звільнялися всі кооперативні і громадські підприємства, а також власні промисли, на яких не застосовувалась наймана праця. Ця обставина та надто низькі ставки, робили оподаткування малоефективним. У результаті сталися істотні зміни і за новим положенням від 3 лютого 1922 року промисловий податок поширювався вже на всі підприємства, в тому числі державні й кооперативні.

Податок складався з двох зборів – патентного основного і зрівняльного, причому патенти кожне підприємство вибирало на півріччя вперед, а для сезонних підприємств існували тримісячні і місячні патенти.

Ставки патентного збору визначалися залежно від місцезнаходження підприємств за поясами і розрядами. Промислові підприємства поділялись на 12, торговельні – на 5 і власні промислові – на три розряди. Істотним недоліком поділу підприємств на розряди було те, що до уваги брали не прибутковість підприємства, а такі ознаки, як кількість робітників, розмір приміщень, характер торгівлі, вид товарів, тощо. У результаті деякі з підприємств оподатковувалися недостатньо, для інших податок був занадто обтяжливим, що приводило до недоїмок.

Друга частина промислового податку – зрівняльний збір підставою для обчислення якого визначена сума обліку підприємств. Оклади збору встановлювали дільничні податкові комісії, що визначали суму обігу за деклараціями платника та іншими даними. Збір був пропорційним, він справлявся у розмірі 3% оподаткованого обігу.

Найбільш істотним недоліком системи обкладення зрівняльним збором було справляння податків не з прибутку, а з обігу. За такої ситуації саме державні підприємства часто опинялися в невигідному становищі, сплачуючи податок з своїх обігових коштів, тоді як власники приватних підприємств закривали малоприбуткові та вкладники свої кошти в інші підприємства.

Однак, незважаючи на всі суперечності щодо запровадження промислового податку, надходження його в 1922-1925 р.р. значно зросла – із 59,5 млн. карбованців у 1922 році до 229,2 млн. карбованців у 1925 році.

Дуже важливим в історії радянської податкової системи стало введення 16 листопада 1922 року прибутково-майнового податку [4] серед несільськогосподарських податків цьому податку відновили найголовнішу роль у податковій системі соціалістичної держави того часу.

Прибутково-майновий податок поширювався тільки на приватних осіб, які проживали у містах. Державні та кооперативні підприємства, селянські господарства цим податком не обкладалися.

Основним об'єктом податку вважався сукупний дохід, що визначався за декларацією платника. Ставки були прогресивними (0,83 – 15% оподаткованого доходу) і змінювалися залежно від його розміру (14 розрядів). Робітникам і службовцям надавалися пільги: заробітна плата виділялася з сукупного доходу і оподатковувалась окремо, а інші доходи, якщо вони були, – за сукупністю. Висока прогресія ставок податку з заробітної плати мотивувалася боротьбою з сумісництвом.

Окремо встановлювали оклади податку з майна. До обкладення майновим податком залучалося майно яке не становило предметів промислу платника: будівлі, екіпажі, дорогоцінні метали і камені, інвентар за винятком предметів домашнього побуту. Податок справлявся за прогресивними ставками – від 0,33% до 1,5% вартості майна. Очевидно, що в такій ситуації заможні верстви населення, подаючи декларацію, прагнули приховати свої реальні доходи і фактичне майнове становище. Проаналізувавши ситуацію, уряд в листопаді 1923 року прийняв рішення про розмежування прибутково-майнового податку на основний і додатковий.

Основний податок обчислювався не персонально, а на підставі зовнішніх ознак. За характером доходів платники поділялися на три категорії: "А" – робітники і службовці з заробітною платою не менше як 75 крб. На місяць; "Б" – особи, які одержували доходи від власної праці не за наймом; "В" – особи, які мали нетрудові доходи (використовували найману працю). Платники кожної категорії своєю чергою поділялися на групи, причому для кожної з них встановлювався твердий оклад податку, що диференціювався лише за поясами місцевості. Ще один характерний штрих того часу – основний податок нараховувався і справлявся без подання декларацій, за списками, складеними домоуправліннями або волосними виконкомами.

Додатковим (прогресивним) податком обкладалися із заліком сплаченого основного податку ті особи, сукупний дохід яких перевищував 300-500 крб., а для робітників і службовців – 900 крб. за півріччя. Ставки податку диференціювалися за 17 розрядами платників і досягали 25% суми доходів. Платники додаткового податку зобов'язані були подавати декларації.

Запровадження основного податку, що справлявся за твердими окладами, значно збільшило кількість платників – адже оподатковувалися усі громадяни, за винятком робітників і службовців із заробітком до 75 крб. на місяць і осіб, що обкладалися сільськогосподарським податком. Зокрема, кількість платників прибуткового податку збільшилася з 620 тис. У 1922-1923 р.р. до 2100 тис. у 1923-1924 р.р. Відзначимо, що в 1922 році до прибутково-майнового податку введено низку інших істотних податків, зокрема таких як одноразовий загальногромадянський податок, установлений "для надання допомоги голодуючим, по боротьбі з епідеміями і для поліпшення життя дітей, які перебували на державному утриманні" [5].

До сплати загальногромадянського податку залучалось усе доросле населення: чоловіки – від 17 до 60 років, жінки – від 17 до 55 років. Податок справлявся твердими подушними окладами: з робітників і службовців, які отримували заробітну плату по 4 розряду – 50 копійок, з інших робітників, службовців і селян – 1 крб., з інших осіб – 1 крб.50 коп. у золотому обчисленні. Завдяки максимально простій структурі справляння цього податку фактичні надходження з нього втричі перевищили планові передбачення.

Успішні результати справляння загальногромадянського податку показали ефективність подушної форми цільового оподаткування. Тому з часом його було запроваджено знову, проте з іншими призначеннями – для надання допомоги сільському господарству, на потреби населення, яке постраждало від неврожаю та інші цілі.

У вересні 1925 року для будівництва житла робітникам було встановлено цільовий квартирний податок, який запроваджувався місцевими радами [6]. У тому ж році введено також військовий податок з громадян, зачислених до тилового ополчення (замість дійсної служби).

Крім перелічених платежів, існувала низка інших податків і мит (податок з осіб, які наймали прислугу, мито на майно, що переходило в порядку спадкування, тощо), які то скасовували, то знову запроваджували.

Отже, у практиці податкової системи періоду непу поряд із невдалими пошуками простежується чимало цікавих моментів.

Література
  1. Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 26.07.1921 р. 02.12.1921 р. 03.01.1923 р. 23.01.1923 р. 29.03.1923 р. 27.04.1923 р. 08.05.1923 р. 19.12.1923 р. Отчет о деятельности Рабоче-Крестьянского Правительства УССР.Х.1924.

  2. Постанова ВУЦВК від 12.02.1922 р. Хронологічні зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду УРСР (1917-1941). – К., 1963. – Т.1.

  3. Постанова ВУЦВК від 26.08.1921 р. Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду УРСР (1917-1941). – К., 1963. – Т.1.

  4. Постанова ВУЦВК від 16.11.1922 р. Отчет о деятельности Рабоче-Крестьянского Правительства УССР.Х.1924.

  5. Постанова ВУЦВК від 08.03.1922 р. Отчет о деятельности Рабоче-Крестьянского Правительства УССР.Х.1924.

  6. Постанова ВУЦВК від 27.09.1925 р. Хронологічне зібраня законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду УРСР (1917-1941). – К., 1963. – Т.1.

Loading...

 
 

Цікаве