WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах - Реферат

Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах - Реферат

Реферат на тему:

Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах

З початку і до середини 90-х років усі колишні республіки Радянського Союзу і так звані соціалістичні європейські країни (в тому числі ті, що виникни внаслідок розпаду Югославії і Чехословаччини) прийняли нові Конституції. Щоправда, в Угорщині докорінно оновлений в цей період основний закон і далі має назву Конституції 1949 року; в Латвії, де повернулися до Конституції 1922 року, яку також значно змінено законами від 27 січня 1944 року і від 5 червня 1996 року; і тільки в Естонії залишилась Конституція 1920 року без істотних змін.

Майже в усіх нових Конституціях цих країн більшою чи меншою мірою відображене питання збереження, охорони і використання національної культурної спадщини. Залишаючи за межами цієї статті все ще дискусійну проблематику визначення самого поняття культурної спадщини, як, зрештою, і поняття культури загалом, проаналізуємо основні напрями чи засоби конституційного забезпечення її охорони і використання. Їх можна поділити на кілька груп, причому в жодній з розглядуваних Конституцій не використаний повний арсенал таких засобів і немає такого одного серед них, який би використовувався скрізь.

Засоби першої групи назвемо соціально-економічними. Йдеться, зокрема, про встановлення на конституційному рівні виключної державної власності на пам'ятки національної історії та культури, найчастіше в одному ряду з надрами, водами тощо. Так ст.18 Конституції Республіки Болгарія від 13 липня 1991 року встановлює "підземні багатства (...), природні і археологічні об'єкти, визначені законом є виключною державною власністю" [1, с.60]. Аналогічний зміст ст.47 (ч.IV) Конституції Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 року: "на праві виключної власності Литовській Республіці належать: надра землі, а також внутрішні води, ліси, парки, шляхи, об'єкти історії, археології і культури державного значення" [1, с.159].

Проте в більшості розглянутих нами країн питання власності на об'єкти культурної спадщини залишають на вирішення поточного законодавства, а в Конституціях проголошують тільки загальну відповідальність держави за її (культурної спадщини) збереження, охорону і використання – часом також разом з іншим національним надбанням, але частіше культурна спадщина виокремлюється в спеціальних статтях. Конституція Республіки Хорватія встановлює, що "море (...), повітряний простір (...), нерухомість і об'єкти, які мають особливе культурне, історичне, економічне і екологічне значення, визнані законом такими, що становлять інтерес для Республіки, перебувають під її особливим захистом" (ст.52), що "Республіка захищає національні, культурні, художні цінності як духовне національне надбання" (ст.68) [1, с.434, 437]. "Держава піклується про збереження природних багатств і культурної спадщини, а також створює умови для гармонійного розвитку цивілізації і культури Словенії" – читаємо в ст.5 Основної конституційної хартії самостійності і незалежності Республіки Словенії від 25 червня 1991 року [1, с.364]. "Держава відповідальна за збереження історико-культурної спадщини, вільний розвиток усіх національних спільностей, що проживають в Республіці", – проголошує ст.15 проекту Конституції (Основного Закону) Республіки Білорусь [2].

Засоби другої групи полягають у конституційному проголошенні права громадянина користуватися національними культурними цінностями. Вони передбачені в більшості Конституцій посткомуністичних європейських країн. "Польська Республіка створює умови для поширення і рівного доступу до надбання культури, яка є джерелом автентичності польського народу, його існування і розвитку", – записано в ст.6 Конституції Польської Республіки від 2 квітня 1997 року [3, с.5], а в ст.73 додається: "Кожному гарантується свобода художньої творчості, наукових досліджень і оголошення їх результатів, свобода навчання, а також свобода користування цінностями культури" [3, с.16]. "Кожний має право на участь у культурному житті і користування заходами культури, на доступ до культурних цінностей", – зазначено у ст.44, ч.2 Конституції Російської Федерації від 12 грудня 1993 року [4, с.620]. "Кожний має право користуватися національними і загальнолюдськими культурними цінностями", встановлює ст.54 Конституції Республіки Болгарія. У Конституції Словацької Республіки від 1 жовтня 1992 року відповідне положення формулюється так: "Право доступу до культурних багатств гарантується на умовах, встановлених законом" (ст.43) [1, с.326]. Це положення, яке містилося, очевидно, у спільній ще Чехословацькій Конституції, дослівно перенесено в ст.34 Конституції Чеської республіки від 16 грудня 1992 року [1, с.488].

Третя група – це конституційні обов'язки громадян щодо дбайливого користування культурною спадщиною, її збереження і захисту. Так словенська Конституція (Основна конституційна хартія самостійності і незалежності) містить спеціальну ст.73 "Охорона природної і культурної спадщини", в якій, зокрема, встановлюється, що "кожний зобов'язаний відповідно до закону берегти визначні природні місця і цінності, а також пам'ятки культури" [1, с.379]. У Російській Федерації права і обов'язки громадян щодо користування культурними цінностями вміщено в одній і тій же ст.44, ч.3, яка встановлює, що "кожен зобов'язаний піклуватися про охорону історичної і культурної спадщини, берегти пам'ятки історії і культури" [4, с.620]. У словацькій Конституції обов'язки щодо дбайливого ставлення до культурних цінностей пов'язуються, зокрема, з правом власності: "Здійснення права власності не повинно завдавати шкоди здоров'ю людей, природі, пам'яткам культури і навколишньому середовищу понад норми, встановлені законом" [1, с.319]. Це положення розвивається в ст.44, де сказано, що "ніхто не має права, понад встановлені законом норми, створювати загрозу або завдавати шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам і пам'яткам культури" [1, с.327]. Цитований вже проект білоруської Конституції містить ст.54 такого змісту: "Громадяни зобов'язані зберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності" [2].

Окремо визначимо, що історична спадщина в найширшому розумінні цього поняття в деяких із розглянутих Конституцій (переважно в їх преамбулах) використана як засіб підвищення національної самосвідомості громадян. У Вступі естонської Конституції читаємо: "Народ Естонії, виражаючи волю зміцнювати і розвивати державу (...), яка покликана забезпечити збереження естонської нації і культури на віки" [4, с.520]. Хорватська Конституція містить окрему, першу частину, під назвою "Історичні основи", в якій простежується історія державності хорватів, починаючи від напівлегендарних хорватських князівств VII століття [1, с.420]. Конституція Словаччини починається словами: "Ми, словацька нація (...) в розумінні духовної спадщини Кирила і Мефодія та історично заповіту Великої Моравії..." [1, с.313].

Дослідження історико-культурної проблематики в Конституціях посткомуністичних країн Європи допомагає об'єктивніше оцінити вирішення відповідних питань у нашій власній Конституції 1996 року. Загалом кажучи, можна стверджувати, що в Конституції України питання збереження, охорони та використання національної спадщини відображене на належному професійному рівні. Ст.54. (ч.ч.4 і 5) Конституції України проголошує:

"Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами" [5, с.19].

Варто зауважити, що положення про повернення в країну з-за її меж культурних цінностей міститься тільки в Конституції України. Зауважимо також, що тільки в польській Конституції є положення про те, що "Польська Республіка надає допомогу полякам, що проживають закордоном, у збереженні їх зв'язків з національною культурною спадщиною" (ст.6, ч.2) [3, с.5].

Конституційний ранг має в Україні і відповідний громадянський обов'язок: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки" (ст.66) [5, с.21].

Література
  1. Конституции государств Центральной и Восточной Европы. – М.: Центр конституционных исследований МОНФ, 1997.

  2. "Советская Белоруссия". – 1992. – 22 серп.

  3. Konstytycja Rreczypospolitej Polskiej. – Katowice: Volumen, 1999.

  4. Конституция Российской Федерации. Проблемный комментарий. – М.: Центр конституционных исследований МОНФ, 1997.

  5. Конституція України. – К.: В-во "Право" Української правничої фундації.

Loading...

 
 

Цікаве