WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Участь негромадських суб’єктів у здійсненні конституційних завдань держави (на прикладі вищого шкільництва) - Реферат

Участь негромадських суб’єктів у здійсненні конституційних завдань держави (на прикладі вищого шкільництва) - Реферат

Нове явище – це "економізація" адміністрації. Так у Польщі, як і в інших державах, це явище щойно набуває значення. Суть економізації –приділяти більшу увагу в діяльності громадської адміністрації відношенню між затратами і ефектами та економічним аналізом, використовуючи економічні обчислення [9].

Територіальне самоуправління посіло тривке і бездискусійне місце в європейських системах громадської влади. Нині вже ніхто не знаходить аргументів, щоб брати під сумнів факт, що воно невід'ємна частина громадської адміністрації, яка виконує завдання держави і з уповноваження держави [10]. Досвід довів, що територіальне самоуправління спроможне ефективніше і економніше виконувати багато завдань у справі задоволення суспільних потреб. Проблема полягає у відповідних пропорціях завдань виконуваних, з одного боку, державною (урядовою) адміністрацією, з іншого – самоврядною адміністрацією. Європейський досвід у цій ділянці є різний, однак, напевне одне – щораз виразніше окреслюється критерій поділу на завдання урядові і самоврядні. Цим критерієм є безпосереднє задоволення потреб громадян і управляння місцевими справами. Підкреслимо, що польська громадська адміністрація до 1999 року значно відхилялась від цього положення. У зв'язку з цим 01.01.1999 року було введено в дію реформу, мета якої – чітке "самоврядування" громадських влад шляхом створення самоврядних повітів (крім існуючих уже самоврядних гмін) і самоврядних органів на воєводському рівні.

Безпосередній спосіб звільнення громадської адміністрації від надмірних завдань – це їх редукція. Припустимо, що скорочення завдань означає ситуацію, коли держава відмовляється від їх здійснення. Внаслідок такого скорочення завдання не ліквідуються, тому що суспільні потреби задоволення в межах цього завдання не зникають. Тут йдеться про те, що держава відмовляється від відповідальності за задоволення цих потреб і залишає цей процес поза увагою громадської адміністрації. Проблема редукції в такому розумінні, однак, не проста – вона складніша, ніж здається, хоча б у світлі лише двох спостережень. По-перше, завдання цілої громадської адміністрації (урядової і самоврядної) слід релятивізувати до завдань держави, адміністрація якої є підсистемою. По-друге, держава – це найвищий представник інтересів загалу громадян і у зв'язку з цим її головний обов'язок – забезпечення добробуту цілого суспільства, піклування про задоволення його потреб. Тому громадська адміністрація повинна займатись кожною справою, яка служить інтересам суспільства. Це означає, що до скорочення завдань держави треба ставитись з великою обережністю, щоб це не призводило до невиконання цих завдань. Треба також пам'ятати передумову, що скороченню не можуть підлягати конституційні завдання, оскільки на сторожі виконання цих завдань стоїть правовий характер конституції. Хіба що скорочення може відбутися у випадку зміни положень конституції.

Віддаючи належне описаним засобам підвищення ефективності та економізації діяльності владних структур щодо задоволення суспільних потреб, автор цього дослідження обстоює погляд, що найбільше можливостей у досягненні цієї мети є у збільшенні участі негромадських суб'єктів у виконанні державних завдань.

Передусім підкреслимо, що це дає змогу розвантажити громадську адміністрацію від надмірних обов'язків, пов'язаних з виконанням державних завдань. Як уже згадувалось, сучасна адміністрація характеризується надмірністю завдань. Усупереч редукції завдань, яка могла б здатись тут ефективнішою, явище участі негромадських суб'єктів виявляє таку перевагу, що робить можливим залишити завдання в сфері зацікавлення держави. Не можна забувати, що ми маємо справу з завданнями, пов'язаними з задоволенням потреб громадян, тобто такими, що торкаються найважливіших обов'язків держави. Нашу увагу привертає явище, яке означає включення у процес виконання завдань держави суб'єктів, що лишаються поза структурою державного апарату. В результаті цього поширюється коло суб'єктів, виконуючих ці завдання, і, що суттєво, визволення конкурентності, яка, природно, потребує кращої якості і менших коштів у наданні послуг. Не можна вважати, що ця конкурентність охопить однаково державні суб'єкти, як і недержавні, у виконанні цього самого завдання.

Участь недержавних суб'єктів у виконанні завдань держави – це традиційне явище в європейській теорії та практиці. У Німеччині створено уже конструкцію "beliehene Untemrhmer", яка передбачає можливість переказування приватним суб'єктам визначених завдань і повноважень громадської адміністрації [11]. У Франції на ґрунті теорії "service public" народилась концепція підприємств громадського вжитку, як приватних установ для задоволення суспільних потреб. Створено також конструкцію концесійного підприємства громадського вжитку як особливої форми громадської адміністрації.

Ця проблема простежується також у польській літературі міжвоєнного періоду. Наприклад, за В. Кльоновіцьким, держава як юридична особа утримує громадську адміністрацію безпосередньо, що означає – через особливі, відокремлені від держави юридичні особи (адміністраційні суб'єкти); або посередньо – через приватних осіб [12]. Своєю чергою С.Кашніца вирізняв концесіонування підприємства громадського вжитку, надаючи їм назву "приватні підприємства", яким у зв'язку з виконанням обов'язків, що належали до сфери громадської служби, надається характер громадського вжитку, а цим самим і ряд адміністративно-юридичних уповноважень [13].

Досліджувана нами проблема у іншому світлі виглядала в період соціалістичної держави. Зводилась вона в принципі до так званого рекомендування функції державної адміністрації суспільним організаціям. В її основі лежали передусім ідеологічні передумови, тобто такі, що прагнули до усуспільнення держави.

Як уже зазначалось, ми поділяємо завдання держави на конституційні і позаконституційні, і надаємо такому поділу важливого значення і правових наслідків. Цей поділ слід також віднести до явища виконання завдань держави негромадськими суб'єктами. Видається, що вихідні дані під адресою юридичної регуляції стосовно участі негромадських суб'єктів у випадку конституційних завдань можуть бути інші, ніж у випадку завдань позаконституційних. Твердження це зроблено на підставі установленого раніше характеру конституційних завдань, особливо в період відповідальності держави.

Беручи до уваги конституційні завдання, слід виходити з того, що негромадські суб'єкти можуть їх виконувати лише на підставі уповноважень, які виявляються у різних юридичних формах (наприклад, дозволів, концесій), виданих відповідними громадськими органами. Доповнювати це положення буде нагляд громадського органу над діяльністю негромадського суб'єкта як з огляду законності, так і доцільності, звичайно, в межах виконуваного завдання. Необхідність існування уповноваження і нагляду обґрунтоване передусім збереженням повної відповідальності держави. Прийняття іншого рішення означало б, що ця відповідальність була б фіктивна.

Натомість у випадку позаконституційних завдань можна виходити із більш вільних зв'язків між державними органами і негромадськими суб'єктами. Уповноваження і нагляд не мусять мати обов'язкового характеру. Від оцінки законодавцем конкретної ситуації та значення завдання для інтересів держави і громадян залежатиме, чи участь негромадських суб'єктів повинна відбуватись на основі уповноважень і чи існує потреба нагляду або евентуально, яка має бути його інтенсивність.

Прикладом, що ілюструє явище участі негромадських суб'єктів у виконанні завдань держави є в Польщі функціонування недержавного вищого шкільництва. Спираючись на ухвалені раніше постанови, можна твердити, що вище шкільництво – це конституційне завдання держави. Це твердження випливає зі змісту ст.70 Конституції РП, яка встановлює, що "кожен має право на освіту" і що "громадська влада забезпечує громадянам загальний і рівний доступ до освіти".

Конституціоналізація вищого шкільництва є, напевно, правильне рішення. Шкода тільки, що законодавець не відважився на однозначне визначення вищого шкільництва або ширше – освіти, обов'язкового завдання держави, а прийняв конвенцію польського громадянства [14]. Але і так, поза всякого сумніву, як уже згадувалось, конституційне право на науку покладає на державу та її адміністрацію обов'язок і відповідальність за порушення дій, що служать здійсненню цього права. Ця передумова правового характеру достатньо підтримується аксіологічними аргументами. Важко ж бо заявляти застереження до твердження, що вище шкільництво, як і ціла освіта, є власність і добро загальнонародне, яке має виняткове значення для розвитку суспільства. Шкільництво становить величезний державний інтерес, який можна порівняти лише з нечисленними галузями державного життя.

Loading...

 
 

Цікаве