WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Участь негромадських суб’єктів у здійсненні конституційних завдань держави (на прикладі вищого шкільництва) - Реферат

Участь негромадських суб’єктів у здійсненні конституційних завдань держави (на прикладі вищого шкільництва) - Реферат

Реферат на тему:

Участь негромадських суб'єктів у здійсненні конституційних завдань держави (на прикладі вищого шкільництва)

Від часів ліберальної держави ХІХ ст. й доктрини "laisses feirre" європейська громадська адміністрація розширювала свої повноваження у суспільному й громадському житті. Отже, адміністрація, яка спочатку була гарантом правового порядку й виконувала передусім регламентно-порядкові функції, поступово перетворювалась в організатора послуг, які мали за мету задовольняти потреби громадян.

Ці проблеми стали предметом зацікавлень доктрини адміністративного права. У Франції народжувалась наукова школа "service public" [1], а дещо згодом у німецькій науці виникла концепція "Leistungus-verwaltung"[2]. Ці концепції в першій половині XX століття потрапили на сприятливий ґрунт у вигляді доктрини "welfare state"[3] і владних положень соціалістичних держав. Ці держави визнавали омніпотенцію адміністрації за фундамент функціонування державного апарату.

В результаті у сучасних державах маємо справу з громадською організацією (державною і самоврядною) з широко розбудованими завданнями. Це торкається як колишніх соціалістичних держав, так і до держав Західної Європи. Щодо колишніх соціалістичних держав, то це зрозуміло, оскільки є спадкоємці адміністрації, яка займалась майже всіма справами. Проте і в державах Західної Європи останніми десятиріччями швидко зростала активність громадської адміністрації. Лише у 70-80-х роках це зростання дещо послабилось в результаті появи неоконсервативних тенденцій.

Отже, цілком правомірно говорити про сучасні держави як держави "адміністративні". Не безпідставні також погляди, стосовно того, що адміністрація не спроможна уже охопити своєю дією нові сфери життя. Зауважимо, що разом із розширенням завдань громадської адміністрації зростали вимоги громадян до держави.

Це не породжувало б побоювань, коли б адміністрація ефективно розв'язувала доручені їй завдання і достатньою мірою задовольняла потреби громадян. Тимчасом проти громадської адміністрації щораз більше лунає критичних голосів. Наприклад, у Польщі не рідкісна думка, що громадська адміністрація є неефективна і неспроможна справитись зі своїми обов'язками. Особливо це торкається сфери так званих нематеріальних послуг (охорони здоров'я, шкільництва, страхування, культури), що виконуються способом, далеким від європейських стандартів, і – що найважливіше – від громадських очікувань. Вони дорогі та неефективні, обтяжують громадський бюджет непропорційно до результатів.

Важливо підкреслити, що таку думку поділяють також інші промінентні представники європейської соціал-демократії, зокрема Т.Блер (прем'єр Великобританії) та Г.Шредер (канцлер Німеччини) в об'явленим нещодавно маніфесті під заголовком "Європа: Третя дорога – новий засіб". Відкидаючи будь-які політичні симпатії, є дуже суттєвим той факт, що соціал-демократи нині є при владі у рішуче більшій частині держав Європейського союзу. Отже, цей голос треба сприймати як серйозний та значущий для майбутнього Європи.

Спокушаючись на короткий діагноз такого стану справ, здається, що у нашій державі відбувається своєрідний "перелом", який полягає в перевантаженні адміністрації завданнями. Це безпосередньо пов'язано з надмірними витратами з громадських бюджетів, які задовольняють потреби громадян. Зростання бюджетних витрат породжує необхідність збільшення громадських надходжень (наприклад, шляхом підвищення податкових та митних ставок), а це своєю чергою викликає додаткове фіскальне навантаження громадян і господарських суб'єктів.

Безперечно необхідно внести зміни, які б не лише загальмували ці негативні явища, але й створювали механізми, які ефективніше і дешевше задовольняли б суспільні потреби в ділянці нематеріальних послуг.

Як видається, в підвалинах кожної дискусії в цій сфері лежить проблема завдань сучасної держави та її фінансування. Тобто йдеться про встановлення обсягу завдань, якими має безпосередньо займатися держава, а також їх фінансувати.

Треба виходити із загального положення, що піклуванням кожної держави є задоволення потреб громадян. Це означає, що державна влада може, а в разі потреби – повинна займатись кожною справою на користь людині. Від сучасної держави та її адміністрації не можна, однак, вимагати необмеженої активності та омніпопетції. Уже згадувалось, що соціалістичний лад довів неефективність такої концепції держави. У зв'язку з цим законодавством твориться сфера так званих завдань держави, якими мають займатися державні органи. Розмір цієї сфери залежить від реалізованої у певний період суспільно-господарської політики або залежить від моделі держави.

Завдання держави визначені як постановами конституції, так і звичайним законодавством. Це дає підстави для поділу завдань держави на конституційні і позаконституційні. Беручи до уваги правовий характер конституції та раціональність законодавців, цьому поділові треба надати суттєвого значення, яке породжує визначені правові та практичні наслідки. Якщо законодавець наважується на конституціоналізацію вибраних завдань, слід припустити, що вони зачисляються до завдань пріоритетних, тобто найважливіших і необхідних з погляду інтересів держави і задоволення потреб громадян. Отож, у цьому разі можна говорити про завдання, що служитимуть основним цінностям, якими керується держава на даному етапі свого розвитку [4]. Крім того, шляхом конституціоналізації законодавець надає їм риси тривалості, роблячи їх незалежними від невідкладних політичних тенденцій, можливих на площині звичайного законодавства.

Зауважимо, що конституції уникають перелікового визначання завдань держави. З одного боку, це правильно, тому що величезний каталог цих завдань та їхня різноманітність, встановлена законом, була б приречена на невдачу. Однак, з іншого боку, це породжує труднощі у визначенні та ідентифікації завдань, яким бажано надати конституційні риси. Більше того, конституції дуже обережно і чітко ставляться в цілому до регулювання завдань держави.

Відтак вважаємо, що спроба встановлення завдань держави, які нас цікавлять, можлива не лише спираючись на постанови конституції, що згадують expressis verbis визначені завдання, але й спираючись на регулювання стосовно громадянських прав.

Підкреслимо, що у доктрині конституціоналізму проблема впливу економічних, соціальних і культурних прав на конструкцію завдань та обов'язків держави породжує багато суперечностей [5]. Поза суперечностей лишається погляд, що конституціоналізація цих прав спричинила те, що громадянин перестав бути лише предметом потенціальних філантропічних дій держави, але став суб'єктом , уповноваженим користуватись діями держави [6]. Автор цього дослідження схиляється, однак, до поглядів, які йдуть далі, і визнає, що вміщення в конституції визначеного громадянського права водночас означає визначення одного з напрямів та мети дії держави, тобто у нашому розумінні – завдання. В результаті не лише встановлюються суб'єктивні права одиниці, але і кваліфікацію визначеної ділянки до завдань держави [7].

Видається, що головною рисою конституційних завдань держави є повна і конкретизована конституційна відповідальність апарату держави і в її межах відповідних державних органів. Ідучи таким шляхом, визнаємо, що держава не може зректись і уникати цієї відповідальності. У владних умовах демократичної держави і держави права державні органи відповідають перед суспільством за рівень виконання цього завдання чи, інакше кажучи, за рівень задоволення визначених суспільних потреб. Бездіяльність чи недостатню активність державних органів можна, отже, сприйняти як порушення положень конституції.

Вимоги правильної організації держави та суспільства уповноважують стверджувати, що конституційні завдання треба бачити в категоріях виключності держави, яка містить визначені завдання та відповідальність за їх невиконання. Під виключністю розуміємо явище, у якому конституційне завдання не може бути редукованим з волі звичайного законодавця, тобто виключене з каталогу завдань держави. Натомість відповідальність не може бути предметом для поділу з іншими суб'єктами.

В окремій площині слід розглядати питання виконання конституційних завдань держави. У цьому випадку треба прийняти, що держава може уповноважувати недержавні суб'єкти для участі у здійснюванні завдань, несучи, однак, повну відповідальність. Про це буде йти мова у подальшому.

Повертаючись до поставленої тези про необхідність змін у способах задоволення суспільних потреб і "обов'язків" громадської адміністрації, як видається, вони повинні полягати, по-перше, в удосконаленні, раціоналізації та економізації виконання завдань громадською адміністрацією; по-друге, у більш активній участі територіального самоуправління у виконанні громадських завдань; по-третє, у редукції завдань держави і, по-четверте, у активізації негромадських суб'єктів у процесі здійснення завдань держави.

Удосконалення і раціоналізація адміністрації – це добре відомі і багаторазово обговорювані явища в європейській літературі. Багато уваги присвятили їм також польські автори, вони були предметом численних наукових досліджень, а також складовими реформ, що проводились. Підвищення ефективності діяльності адміністрації – це за своєю природою безперервний процес. Значні надбання науки адміністрації та теорії організації і управління пропонують багато положень і задумів, які дають змогу удосконалювати цю галузь. Зокрема, приділена увага таким проблемам, як удосконалення структур адміністративних управлінь, введення інформативних систем, удосконалення процесів та способів управління робітничим колективом [8].

Loading...

 
 

Цікаве