WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством - Реферат

Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством - Реферат

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а також із орендованих земельних ділянок. Однак ст.7 цього закону регламентує порядок надання (передачі) земельних ділянок у власність для ведення ФГ лише громадянам – членам господарства, а не господарству як юридичній особі.

ФГ може стати суб'єктом права власності на землю лише з моменту державної реєстрації і придбати земельну ділянку виключно на підставі цивільно-правових угод, а щодо такої процедури не прийнято вживати термін "надання у власність для ведення фермерського господарства". Ймовірно, що йдеться про земельні ділянки, передані безоплатно у приватну власність членам ФГ із земель, раніше переданих їм у користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Таке "наділення землею" здійснюється в адміністративному порядку, однак є підставою для виникнення у члена ФГ права приватної власності на землю.

Земельний кодекс України [11] серед підстав припинення права власності на земельну ділянку передбачає звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (п.2 ст.140 Земельного кодексу), а п.1 ст.143 Земельного кодексу уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну ділянку відбувається лише по зобов'язанням власника цієї земельної ділянки. Враховуючи це, доходимо висновку, що на вимогу кредитора може бути звернено стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого ФГ, а не членів цього господарства.

Земельні ділянки, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, інвентар, інші засоби виробництва, грошові засоби, які є власністю окремих членів фермерського господарства, майнові права передаються ними до складеного капіталу ФГ і використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на термін, визначений у Статуті. Ці майнові об'єкти і майнові права не переходять у власність ФГ як юридичної особи, однак у результаті їхнього використання ФГ отримує дохід, який вже стає його власністю.

Зважаючи на суб'єктну характеристику складеного капіталу ФГ, строковий і поворотний характер вкладів членів ФГ для його формування, вважаємо за помилку включення його до складу цілісного майнового комплексу фермерського господарства. На наш погляд, до цілісного майнового комплексу фермерського господарства повинно входити усе майно, яке є власністю господарства як юридичної особи і його майнові та інші права й зобов'язання. Це майно може бути відчужене за рішенням членів фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод, а п.2 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство" чітко визначає тих суб'єктів, які вправі його придбати.

Придбати цілісний майновий комплекс фермерського господарства можуть лише громадяни України, що мають право на створення фермерського господарства, або юридичні особи України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке обмеження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві.

Відповідно до п.3 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство," громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, "подають у встановленому порядку статут фермерського господарства на державну реєстрацію". Ця норма не витримує критики – адже державній реєстрації підлягає не Статут, а фермерське господарство як юридична особа і крім Статуту для державної реєстрації ФГ подаються інші засновницькі документи, реєстраційна картка встановленого зразка, копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Крім того, треба пам'ятати, що право на створення фермерського господарства мають дієздатні громадяни України, які пройшли професійний відбір на право створення фермерського господарства (п.1 ст.5 Закону України "Про фермерське господарство"), і тому цілісний майновий комплекс фермерського господарства може бути відчужений лише громадянам України, які мають позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств, що свідчить про наявність у цієї особи достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації. Враховуючи юридичні ознаки цілісного майнового комплексу ФГ, є підстави зробити висновок про його тотожність із майном ФГ як юридичної особи, тому немає потреби в його окремому правовому регулюванні.

Підсумовуючи проведені дослідження деяких аспектів правового режиму майна, що використовується фермерськими господарствами, виділимо його основні положення у вигляді висновків.

1. Правова регламентація майнових відносин фермерських господарств здійснюється нормами Закону України "Про фермерське господарство", а не Цивільного кодексу України.

2. З прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерським господарством:

  • на відміну від права спільної сумісної власності членів ФГ запроваджено право власності фермерського господарства як юридичної особи;

  • з переліку майнових об'єктів, які використовуються в процесі господарської діяльності ФГ, вилучені предмети особистого користування та домашнього господарства.

3. У структурі правового режиму майна, яке використовується фермерським господарством, виділимо два елементи:

майно, власником якого є фермерське господарство (відокремлене майно юридичної особи);

майнові об'єкти, які передаються членами фермерського господарства до складеного капіталу фермерського господарства на визначений у Статуті термін.

4. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою і суб'єктом права, то помилково ототожнювати його із цілісним майновим комплексом – об'єктом майнових правовідносин.

5. Недоцільним є законодавче закріплення і окреме правове регулювання цілісного майнового комплексу фермерського господарства, адже в процесі діяльності фермерського господарства цілісний майновий комплекс фактично складається із складеного капіталу членів фермерського господарства і майна фермерського господарства як юридичної особи, однак не має самостійного юридичного значення, а на момент відчуження цілісний майновий комплекс збігається із відокремленим майном фермерського господарства.

6. Зміна правового режиму майна фермерського господарства потребує внесення адекватних змін до законів, окремі норми яких також регулюють фермерські майнові відносини. Першою чергою це стосується Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якому варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства вилучається лише те майно, яке є власністю фермерського господарства як юридичної особи, а звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерському господарстві немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Література

  1. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – №29. – 1 серп.

  2. Проценко Т.П. Правовий режим майна селянських (фермерських) господарств в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Львів, 1999.

  3. Титова Н. Фермерство в Україні: основні правові засади. Питання та відповіді. – Львів: Атлас, 1998.

  4. Погрібний О.О. Селянські господарства і оренда. Організаційно-правові питання. – К.: Урожай, 1992.

  5. Долинська М.С. Правові засади створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Львів, 1999.

  6. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №32.

  7. Устюкова В.В. Гражданско-правовое регулирование создания и функционирования крестьянских (фермерских) хозяйств как суб'ектов предпринимательской деятельности // Предпринимательская деятельность в сельском хозяйстве России. Правовые вопросы. – М., 1998, – С.22-38.

  8. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. – М., 1996 (Автор комментария – З.С. Беляева).

  9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується" від 10 грудня 2003 р. №1908.

  10. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. – К.: Школа, 2003.

  11. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. – К.: Атіка, 2001.

Loading...

 
 

Цікаве