WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Створення перших прообразів вищих державних представницьких органів на території нинішньої Канади - Реферат

Створення перших прообразів вищих державних представницьких органів на території нинішньої Канади - Реферат

Інтендант, однак, навіть після цього залишився домінуючою фігурою в Суверенній Раді. Як її голова, він був відповідальний за "збирання голосів" радників, після чого проголошував вирок або визначав долю законопроекту. Збирання голосів полягало не лише в їх підрахунку. Це означало, що після проголошення всіма радниками, починаючи з наймолодшого, своїх думок з приводу обговорюваного питання, інтендант був зобов'язаний розробити та запропонувати Раді варіант рішення, який би задовольняв усіх. У важливій сфері поліцейської юрисдикції, він мав право приймати правила незалежно від Ради, коли тільки забажає [6, c.4].

У результаті вищезгаданих перетворень населення Нової Франції було, по-суті, відсторонене від усіх виконавчих, законодавчих та судових функцій, за винятком обрання синдиків, яких можна теоретично прирівняти до нинішніх народних представників чи депутатів, що мали право бути присутніми на сесіях Ради. Вони не мали права дорадчого голосу, але могли брати слово, щоб висвітлити питання, які стосувались їхніх виборців. Але й цю інституцію у 1670-х роках було ліквідовано.

Ще раніше, у травні 1664 р., тобто через рік після ліквідації Компанії Сотні Акціонерів, Людовик XIV під впливом першого міністра Франції Кольбера створив Компанію Західної Індії (La Compagne des Indes Occidentales) та передав їй Нову Францію у повну власність. Ще раз колонія потрапила під вплив синьйоральної адміністрації, хоч і в послабленій формі. За статутом Компанії, король зберігав за собою прерогативу давати доручення генерал-губернаторам та службовцям Суверенної Ради, які призначались та обирались Компанією, Компанія ж мала право призначення всіх інших посадових осіб та юристів – службовців. Але це був Людовик XIV, який славився тим, що сам призначав губернаторів, а згодом – й інтендантів, а генерал-губернатори та інтенданти по черзі призначали радників.

Як результат, весь адміністративний механізм колонії за якихось 10 років було ліквідовано. Суверенна Рада передала до Компанії нагляд за хутряною торгівлею, регулювання комерції, призначення суддів, працівників судових органів та нотаріусів, а також контроль за колоніальними фінансами. Лише повноваження в сфері фінансів та в сфері дотримання правопорядку, які, до того ж, перехрещувались з повноваженнями генерал-губернатора та Компанії, відрізняли Суверенну Раду від тогочасних парламентів у Франції.

Зі свого боку, сам генерал-губернатор у сфері військових справ став, по-суті, агентом Компанії, чию виключну юрисдикцію було затверджено Статутом 1664 року. Врешті, судді, працівники судів та нотаріуси вже могли не зазначати в суді свої королівські титули з метою підтвердження своїх повноважень. Відтак адміністрація юстиції ще раз потрапила під синьйоральний режим, а точніше – під вплив місцевої влади.

Цю систему державних органів ще не було повністю прийнято в Квебеку на момент прибуття туди першого інтенданта Нової Франції, Жана Талона, якого призначив король Франції на цю посаду 23 березня 1664 р., і з яким пов'язувалась можливість встановлення певної збалансованої системи адміністрації в колонії. Але "інтендант, відповідальний за юстицію, правопорядок та фінанси" мав настільки різноманітні та обширні повноваження, що тією чи іншою мірою знищив цю систему цілком, підпорядкувавши її своїй владі. Громадська адміністрація також цього не уникла. Як відповідальний за юстицію та як остання апеляційна інстанція загального права, інтендант, по-суті, контролював Суверенну Раду, частиною якої був сам, а також призначав її членів, що робило Раду повністю підвладною інтенданту.

У сфері правопорядку його функція громадського адміністратора та обсяг повноважень, наділили величезною владою, тому інтендант міг вже не зважати на генерал-губернатора та Раду, на яких також покладались ці функції. Фінанси, ще недавно контрольовані компанією за консультацією з радою, відтепер входили тільки до його відання. Отож, усе, що не виходило за межі його повноважень, тобто всі питання, за винятком військових та релігійних, він міг вирішувати особисто, за власною волею, пояснюючи це необхідністю служити королю. Водночас, Суверенна Рада дедалі більше перетворювалась у судовий орган, позбавлений будь-яких адміністративних повноважень.

Як результат названих причин, а також конфліктів між місцевими правителями Суверенна Рада взагалі не скликалась у період між 6 липня 1664 р. та кінцем 1665 р., внаслідок чого деякою мірою було паралізовано судову, але аж ніяк не адміністративну систему колонії, що чітко показала роль Суверенної Ради в системі органів державної влади Нової Франції. І хоча 6 грудня 1666 р. й було зроблено спробу її реорганізації на засадах реформи 1663 р., але це зовсім не змінило роль Суверенної Ради, яка вже повністю перетворилась в аналог нинішнього Верховного суду, який не має жодних повноважень поза сферою юстиції [5, c.50].

Отже перший представницький орган державної влади на території нинішньої Канади був ліквідований. Хоч він і не відігравав визначальної ролі в системі органів державної влади в колонії і не залишив якихось значущих пам'яток своєї діяльності, йому все ж вдалося досягти того, чого не вдалося парламентам Франції того часу. На короткий час, хоч і не повною мірою, проте цей орган постав як перший прообраз Парламенту в нинішньому розумінні цього поняття, тобто в державний представницькийорган, який створюється народом, діє для народу і може бути контрольований лише самим народом.

Література
  1. Forsey E. How Canadians Govern Themselves / Ottawa: Library of Parliament, 1997.

  2. Grzybowski M. Parlament Kanady / Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 1994.

  3. Lachapelle G., Bernier G., Salee D., Bernier L. The Quebec Democracy. Structures, processes and policies / Toronto: McGraw-Hill Ryerson Limited of Canada, 1993.

  4. Lanctot G. A History of Canada / Harvard University Press, 1963. – V.1.

  5. Vachon A. The Administration of New France. 1627 – 1760 / Quebec: Le Presses de l'universitй Laval, 1970.

  6. Zoltvany Y.F. The Government of New France: Royal, Clerical or Class Rule? / Scarborough: Prentice-Hall of Canada, 1971.

Loading...

 
 

Цікаве