WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми законодавчого закріплення поняття непрацездатності - Реферат

Проблеми законодавчого закріплення поняття непрацездатності - Реферат

Дослідження доводять, що ступінь старіння (відповідно, рівень здоров'я) суттєво залежить від соціальних чинників – різниці у рівні і якості життя міського і сільського населення, належності до певної соціальної групи, від чого залежить спосіб життя, характер та інтенсивність праці, ставлення до свого здоров'я, особливості харчування та ін. Характерно, зокрема, що в західному регіоні України люди старіють повільніше, ніж у центральному і південному регіонах, що, можливо, зумовлено наявністю популяції довгожителів, меншим ступенем забруднення навколишнього середовища, в тому числі і радіаційного [3, с.392-400].

Фізіологічний та медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний – самооцінкою особи. Отож старість – це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення у особи права на соціальне забезпечення пов'язують із настанням такого юридичного факту як пенсійний вік: для чоловіків – 60 р., для жінок – 55 р.

Підготовка пенсійної реформи викликала дискусії щодо можливості підвищення вікового рівня трудової непрацездатності. Економісти шукають в цьому протидію тенденції до посилення диспропорції у співвідношенні працівник-пенсіонер (у 1996 році на 1000 чол. працездатного віку було 405 пенсіонерів, а за прогнозами на 2026 р. буде 561)[4], посилаючись і на те, що таким шляхом іде більшість зарубіжних держав [5]. Так останнім часом у деяких державах помітна тенденція до підвищення пенсійного віку: в Німеччині – до 65 років, незалежно від статі; в Італії – чоловікам до 65 р., жінкам – до 60 р.; у США – до 67 років, у Франції очікується, що до 2041 р. пенсійний вік підвищиться з 60 років до 61-62 рр. [6]. Програма пенсійної реформи України не передбачає підвищення пенсійного віку, а ґрунтується на принципі матеріального заохочення виходу на пенсію у пізнішому віці.

Іншим видом непрацездатності є стійка, яка традиційно в законодавстві визначається поняттям інвалідність. Виходячи із змісту ст.2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", можна запропонувати таке визначення інвалідності: це – соціальна недостатність, зумовлена стійкою (повною чи частковою) непрацездатністю особи, яка визначає необхідність її (цієї особи) матеріального соціального забезпечення.

Можна виділити дві ознаки, які характеризують та визначають інвалідність як вид непрацездатності:

Перша характеризує зміст та ступінь обмеження життєдіяльності людини. До основних категорій життєдіяльності потрібно віднести:

  1. здатність до самообслуговування: самостійно забезпечувати основні фізіологічні потреби, виконувати щоденну побутову діяльність та зберігати навики особистої гігієни;

  2. здатність до самостійного пересування: самостійно пересуватись у просторі, переборювати перепони, зберігати рівновагу тіла в рамках виконання побутової, суспільної, професійної діяльності;

  3. здатність до навчання: сприймати та відтворювати знання (загальноосвітні, професійні та ін.), оволодівати навиками та уміннями (соціальними, побутовими, культурними);

  4. здатність до орієнтації: визначатись у просторі та часі;

  5. здатність до спілкування: встановлювати контакти з людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації;

  6. здатність контролювати свою поведінку: усвідомлення себе та адекватно поводитись з урахуванням соціально-правових норм.

Стійкий характер інвалідності підтверджується положеннями законодавства. Так, особа направляється для огляду у МСЕК лише при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, або ж, якщо вона була звільнена від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз – протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності [7].

Друга ознака інвалідності характеризує ступінь професійної працездатності особи. Під професійною працездатністю потрібно розуміти здатність працівника виконувати трудову діяльність за своєю професією та кваліфікацією чи за іншою адекватною професією.

Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза, яка проводиться на підставі порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.1994). Залежно від ступеня втрати здоров'я встановлюють три групи інвалідності.

Причина інвалідності визначає вид соціального забезпечення, умови та порядок його надання. Причинами інвалідності можуть бути: нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання; загальне захворювання чи травма, не пов'язана з виробництвом. Законодавством України можуть бути встановлені інші причини інвалідності.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміємо неспроможність особи здійснювати трудову діяльність унаслідок короткотривалих обставин об'єктивного характеру.

Юридичні факти, що зумовлюють тимчасову непрацездатність громадянина, можна розділити на три групи.

Перша група визначає фізичну нездатність особи виконувати трудові обов'язки. До неї відносяться: хвороба особи (загального або професійного захворювання); травма як пов'язана, так і не пов'язана з нещасним випадком на виробництві; вагітність та пологи.

Друга – визначає неможливість виконувати роботу через необхідність догляду за іншим членом сім'ї, а саме: за хворою дитиною; за хворим членом сім'ї; за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; за дитиною до трьох років.

Третя група визначається обставинами, викликаними певними діями державних органів. Сюди відносять тимчасову непрацездатність унаслідок карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби.

Соціальний аспект поняття непрацездатності вказує на нездатність особи матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі.

Медичний та соціальний аспекти тлумачення поняття непрацездатності визначають її зміст як соціального ризику. Як соціальний ризик непрацездатність наділена такими ознаками:

  1. має виключно об'єктивний характер (настає незалежно від волі особи та не може бути усунена нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин);

  2. обмежує (чи порушує) життєдіяльність людини та зумовлює її соціальну незабезпеченість;

  3. закріплена національним законодавством як обставина, внаслідок настання якої особа може потребувати допомоги держави чи суспільства;

  4. є потенційно закономірною для кожної людини, оскільки обов'язково або, як правило, трапляється або може трапитись за певних обставин.

Підсумовуючи викладене, можна запропонувати таке визначення непрацездатності:

Непрацездатність – це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об'єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення.

Література

  1. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М., 1980. – 312с.

  2. Фогель Я.М. Право на пенсию и его гарантии. – М.: Юрид. лит., 1972.

  3. Григоров Ю.Г., Козловская С.Г., Семесько Г.М., Повороднюк В.В., Кузнецова С.М. Особенности старения населения различных регионов Украины. // Проблемы старения и долголетия. – 1994. – №3-4. – С.392-400.

  4. Максимчук В. Пенсійна реформа України // Профспілкова газета. – 1997. – №35 (358).

  5. Соловьева Л. Социальное обеспечение в западных странах: проблемы 90-х годов // Мировая экономика и международные отношений. – 1993. – №12. – С.114-119.

  6. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты // Под ред. Э.Б. Френкеля. – М.: Юристъ, 2002. – С.580-651.

  7. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності – затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.1994 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. – №8. – Ст.190.

Loading...

 
 

Цікаве