WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми законодавчого закріплення поняття непрацездатності - Реферат

Проблеми законодавчого закріплення поняття непрацездатності - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми законодавчого закріплення поняття непрацездатності

Термін непрацездатність є не новим як для соціального законодавства, так і для науки права соціального забезпечення. Свого часу саме інтенсивне використання цього поняття як у міжнародній, так і в національній практиці дало змогу сформулювати теорію непрацездатності визначення сфери соціально-забезпечувальних відносин. Авторами цієї концепції були В.С. Андрєєв [1, с.21], Я.М. Фогель [2, с.45, 50, 61-64]. Відповідно до теорії непрацездатності, відносини соціального забезпечення – це відносини щодо надання допомоги за рахунок суспільних фондів лише непрацездатним громадянам. І хоча сама концепція непрацездатності є дещо застарілою в сучасних умовах – адже вона не зовсім повно визначає систему соціально-забезпечувальних відносин, – проблема законодавчого закріплення поняття непрацездатності залишається актуальною й сьогодні.

Теоретичне обґрунтування інституту непрацездатності у праві соціального забезпечення було предметом дослідження багатьох учених. Адже всі науковці-правознавці (як радянського, так і сучасного періоду), які формували теорію права соціального забезпечення не могли оминути юридичний факт, який зумовлював динаміку переважної більшості соціально-забезпечувальних правовідносин. Зокрема, тією чи іншою мірою проблеми непрацездатності у своїх працях торкалися К.С. Батигін, А.Д. Зайкін, А.Н. Єгоров, Н.Б. Болотіна, Я.І. Безугла, В.М. Андріїв, Б.І Сташків, О.Є. Мачульська, Е.Г. Тучкова, К.С. Гусов. А проте цілісного наукового дослідження цього інституту немає і сьогодні.

Термін непрацездатність вживається в сучасному законодавстві під час визначення суб'єктів права на певний вид соціального забезпечення. Однак застосовуючи саме поняття, законодавець не виявляє послідовності. В одних випадках – про застосування терміна слід лише здогадуватись. Наведемо таке положення законодавства: 1) "страховим випадком, який дає право особі на страхові виплати, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві", є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, передбачених вказаним законом" (ст.13); 2) "нещасним випадком вважається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть" (ст.14).

Аналізуючи ці положення закону, бачимо, що страхові виплати надаються застрахованим особам лише якщо такий нещасний випадок чи професійне захворювання призвели до непрацездатності особи. І вже вид непрацездатності зумовить вид страхової виплати потерпілому.

В інших випадках, хоч і вживається сам термін, однак він несе абсолютно неоднакове змістовне навантаження. Так ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закріплює визначення поняття "непрацездатні громадяни": особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право не пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"). Такими непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їхньої відсутності – один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносять перелічених осіб, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Дещо інший перелік зазначено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Відповідно до ч.2 ст.33 вказаного Закону України, непрацездатними особами, які мають право на щомісячні страхові виплати потерпілого є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди – члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право; 6) дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Трактуючи поняття непрацездатності, необхідно звернути увагу на два аспекти, що визначають його зміст та правову природу: медичний та соціальний.

Медичний аспект характеризує стан здоров'я особи. Непрацездатність з медичного погляду – це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об'єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності.

Зміст та вид непрацездатності визначається законодавчо закріпленими обставинами, які зумовлюють її настання. Непрацездатність може бути наслідком різних за природою юридичних фактів:

  1. загальносоціальних: притаманні кожній людині, оскільки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (наприклад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з виробництвом та ін.);

  2. професійних: є наслідком чи пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання);

  3. публічних: є наслідком економічних, технічних, соціальних подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти тощо)

На нашу думку, потрібно розрізняти об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров'я чи в разі неповноліття, та об'єктивно-юридичну, – коли закон дозволяє вже не працювати незалежно від того, може чи не може особа виконувати певну трудову діяльність.

Непрацездатність можна класифікувати також на реальну та презюмовану. Реальна відображається у відсотках втрати працездатності та визначається МСЕК. Презюмована непрацездатність настає в разі досягнення законодавчо визначеного віку. Презумпція вікової непрацездатності лежить в основі пенсії за віком; презумпція втрати професійної працездатності лежить в основі призначення пенсії за вислугу років, а також пенсії за віком, яка призначається на пільгових умовах.

За тривалістю непрацездатність можна розділити на: постійну, стійку, тимчасову.

Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи, є старість (пенсійний вік).

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист у разі старості (ч.2 ст.46). А проте медична наука не знайшла критерію правильного нормування чи припинення праці відповідно до фізіологічного стану і біологічної активності людини.

Loading...

 
 

Цікаве