WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Парламентський контроль в Україні: проблеми нормативно-правового регулювання - Реферат

Парламентський контроль в Україні: проблеми нормативно-правового регулювання - Реферат

Головною складовою повноважень, якими парламент, відповідні органи та посадові особи наділені для здійснення парламентського контролю, є повноваження щодо отримання ними необхідної для контролю інформації. Способи отримати таку інформацію є різні. Вони передбачаються конституційними положеннями, які подекуди доповнюються нормами законів України. До числа таких способів можна віднести одержання від органів державної влади чи посадових осіб періодичних звітів, інформацій, заслуховування послань та доповідей у передбачених Конституцією чи законами випадках. Спеціальні органи парламентського контролю – Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – наділені також правом вимагати надання їм певної інформації, а у деяких випадках – правом безпосереднього ознайомлення з такою інформацією у підконтрольних органах.

Дещо проблематичними у сучасних умовах можуть видатись передбачені прийнятим у 1995 році чинним Законом України "Про комітети Верховної Ради України" контрольні повноваження комітетів парламенту. Проте, якщо передбачене ст. 5 та 8 цього Закону право комітетів на контроль за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції і законам України може стати полем для дискусії з погляду того, наскільки повно воно відповідає конституційним приписам, то правомірність і конституційність контрольних повноважень комітетів щодо уряду України та центральних органів виконавчої влади, які входять до системи урядових органів, не підлягає сумніву. Слід звернути особливу увагу на передбачене ст.10 Закону право парламентського комітету заслуховувати на своїх засіданнях Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єрів, міністрів України, керівників та посадових осіб державних комітетів, відомств, інших органів державної виконавчої влади, які на пропозицію комітету зобов'язані прибути на його засідання та дати роз'яснення щодо питань, які розглядаються цим комітетом в порядку виконання контрольних повноважень.

Особливі способи отримання інформації в процесі парламентського контролю є періодичне проведення в парламенті Дня уряду та парламентських слухань.

З огляду на те, що до повноважень парламенту віднесено здійснення контролю за діяльністю уряду з правом висловлення йому недовіри, цілком виправданим способом одержання парламентом інформації від уряду є пропозиція парламенту про надання урядом, окремими міністерствами, відомствами, їх керівниками чи посадовими особами спеціальної інформації з тих чи інших конкретних питань. Заперечення права парламенту на застосування такого способу не узгоджувалось би з характером та імперативністю парламентського контролю у цій сфері. Тут цілком доречно пригадати давній латинський афоризм: Qui dat finem, dat media ad finem necessaria (хто дає мету, дає й засоби, необхідні для її досягнення). Якщо Конституція надає парламенту право відправляти уряд у відставку, то цілком логічно інтерпретувати її положення у тому сенсі, що із відповідних конституційних положень випливає необхідність адекватної поведінки уряду та його структур.

Після отримання інформації процес парламентського контролю переходить у стадію її аналізу. Зауважимо, що такий аналіз може здійснюватись з різних вихідних позицій. Зокрема, він може бути суто юридичним або ж ґрунтуватись на тих чи інших політичних постулатах чи вимогах до підконтрольних суб'єктів. В літературі знаходимо думку, що контроль парламенту за діяльністю виконавчої влади найчастіше має політичний характер (хоч і здійснюється у юридичних формах), тоді як стосовно інших суб'єктів контролю він є суто юридичним [6, с.468-469]. Положення Конституції України не визначають підстав, з яких парламент може висловити недовіру уряду. Це означає, що парламентський контроль щодо діяльності уряду, вивчення інформації про цю діяльність справді може набути як юридичного, так і суто політичного характеру. Сказане підтверджується і практикою: під час розгляду Верховною Радою України у квітні 2001 р. питання про відповідальність уряду В. Ющенка до уряду висувались винятково політичні претензії.

Конституція дає можливість політичного парламентського контролю і щодо діяльності Генерального прокурора України. В той же час застосування передбачених ст. 85 та 111 Конституції імперативних заходів контролю щодо Президента України та щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим може ґрунтуватись лише на фактах вчинення злочину, порушення Конституції або законів України, тобто має суто юридичний характер.

Кінцевою (фінальною) стадією парламентського контролю, яка відбувається після отримання та аналізу інформації, є розгляд питання про застосування передбачених Конституцією заходів реагування парламенту. Втім ця стадія не відбувається автоматично: для розгляду відповідних питань, як правило, необхідні певні передумови. У деяких випадках, зокрема, у питанні про можливість імпічменту Президента України, ці передумови є настільки жорсткими, що маловірогідним стає навіть початок відповідної процедури. Якщо ж парламент не має права на застосування щодо підконтрольного суб'єкту імперативних заходів, як фінальна стадія може виступати публічне обговорення відповідної інформації, її оприлюднення і доведення до відома широкої громадськості.

Парламентське розслідування, звичайно ж, є найбільш гострою формою парламентського контролю. Очевидно, що застосування такої форми не може бути звичайною практикою роботи парламенту: її доцільно застосовувати лише у надзвичайних випадках, наприклад у разі грубих порушень закону органами публічної влади вищого рівня або ж посадовими особами високого рангу, які утруднюють чи роблять неможливими застосування звичайних форм парламентського контролю. Проте Конституція України дає парламенту право створювати слідчі комісії не лише у надзвичайних ситуаціях, але й у інших випадках, коли питання, що має бути предметом розслідування, є важливим для суспільства і держави і становить суспільний інтерес.

Тимчасові слідчі комісії мають стати дійовим інструментом парламентського контролю і у надзвичайних випадках іншого роду. Йдеться про ситуації, коли більшість парламенту, уряд та керівництво інших державних органів є політичними союзниками, а тому керований цією більшістю парламент не виявляє енергії та ініціативи при застосуванні звичайних форм парламентського контролю. Саме з урахуванням цього конституційна норма передбачає утворення слідчих комісій за підтримки цього не більшістю, а однією третиною депутатів від конституційного складу парламенту. Отже, можливість утворення слідчих комісій є, окрім іншого, однією із конституційних гарантій для діяльності меншості (опозиції) у парламенті.

Екстраординарний характер тимчасових слідчих комісій зумовлює потребу у наданні їм повноважень, які б відповідали суті і значенню цієї форми парламентського контролю. Вказівку загального характеру щодо повноважень тимчасових слідчих комісій дає Конституція України, у ч.4 ст.89 якої форму парламентського контролю, здійснювану цими комісіями, названо "парламентським розслідуванням". Ця характеристика є обґрунтуванням планів публічночасовим слідчим комісіям повноважень примусового характеру, що є природним для будь-якого розслідування, яке має проводитись державним органом.

Звичайно ж, права та повноваження тимчасових слідчих комісій парламенту не можуть повністю дублювати повноваження органів слідства чи органів правосуддя. Парламентське розслідування не є досудовим слідством, а тому було б недоречним надання тимчасовим слідчим комісіям повноважень на проведення таких заходів, як висунення чи пред'явлення обвинувачень, застосування запобіжних заходів, проведення обшуків, накладення арешту на майно чи банківські рахунки та будь-яких інших заходів, що обмежують особисту чи майнову свободу громадян і організацій. Можливо, що положення прийнятого Закону і справді потребують коригування у цьому напрямку. Проте слідчим комісіям безумовно має бути надане право отримувати, знайомитись, а при необхідності і вилучати документи, що стосуються предмета розслідування або їх копії, а також викликати для дачі пояснень будь-яких осіб (за невеликими винятками, до числа яких можуть бути віднесені, зокрема, Президент України та, можливо, усі судді України), що можуть повідомити комісії інформацію, яка стосується предмета розслідування. Комісія повинна мати також і повноваження щодо аналізу отриманої в такий спосіб інформації. Що ж до можливості паралельного розслідування, то, звичайно ж, законодавство має передбачати способи узгодження дій комісій та органів слідства, наприклад при потребі у вилученні одних і тих же документів. Проте загалом "паралельне" розслідування не може утворити особливих проблем правового характеру, оскільки мета, а значною мірою і засоби парламентського розслідування та попереднього (досудового) слідства чи дізнання є різними.

Отже, слід законодавчо встановити достатні гарантії для ефективного діяльності тимчасових слідчих комісій парламенту, для чого необхідно використати як власний досвід, так і прогресивний досвід інших країн, що, на жаль, відбувається ще не повною мірою.

Література

  1. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. – 3-е изд. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – С. 84. – Т. 1, 2.

  2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. Там же.

  3. Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – С. 40-41.

  4. Бойко Р. І. Питання вдосконалення парламентського контролю через Рахункову палату Верховної Ради України // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 131.

  5. Див. ст. 5 проекту Закону України "Про основні засади парламентського контролю в Україні", внесеного народним депутатом України С.В.Ківаловим // З проектом (реєстр. №3472 від 12.07.99 р.) можна ознайомитись у базі даних "Електронний інформаційний бюлетень" Управління комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України

  6. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. – С.468-469.

Loading...

 
 

Цікаве