WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди - Реферат

Особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди - Реферат

На думку В.В. Кривобока, реалізація принципу змагальності потребує перенесення тягаря доказування на сторону, яка висунула обвинувачення. Тому прокурор зобов'язаний доказувати не лише винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, але й характер та розмір шкоди, заподіяної ним [11, с.15]. Це дає підстави для висновку, що у всіх випадках заявлення потерпілим цивільного позову про компенсацію моральної шкоди прокурор у своїй обвинувальній промові приєднується до його підтримання або констатує його часткову чи повну необґрунтованість. У останньому варіанті прокурор повинен діяти відповідно до власних переконань щодо законності вимог потерпілого аж до заперечення права на компенсацію моральної шкоди.

Поряд із учасниками процесу, на яких лежить обов'язок доказування, кримінально-процесуальний закон вказує і учасників провадження, яким надано право доказування, зокрема підозрюваного, обвинуваченого та його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, їхніх представників [12, с.118]. Це може бути пояснене інтересом цих учасників власними силами доводити чи спростовувати наявність підстави цивільного позову та визначати його предмет. Вказані положення є загальновідомими у науці, утвердженими у практиці кримінального процесу. Вони у повному обсязі поширюються на доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. Разом із тим аналіз особливостей доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди буде неповним, якщо обминути увагою аспект тягаря доказування. Це пояснюється прямим зв'язком між волевиявом потерпілого та констатацією заподіяння йому страждань, суб'єктивним характером емоційного реагування. У контексті виконання обов'язку доказування за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди це обертається неможливістю встановлення та дослідження характеру та розміру моральної шкоди без участі самого потерпілого.

На думку М.І. Гошовського, процесуальне становище цивільного позивача свідчить про те, що на ньому лежить не обов'язок доказування, а фактичний тягар доказування наявності підстав, розміру заподіяної шкоди, інших елементів предмета доказування за цивільним позовом [12, c.32]. Зауважимо, що фактичний тягар доказування пов'язується у теорії кримінального процесу із зацікавленістю сторони у визнанні певної обставини доведеною, оскільки це відповідає її фактичному становищу у процесі. Це дає підставу підтримати висновок М.І. Гошовського. Адже у позовному провадженні потерпілий має на меті правовий захист, що органічно зумовлює характер його поведінки у зв'язку із значенням результатів доказування. Пам'ятаймо, що позовне провадження про компенсацію моральної шкоди завжди починається з подання цивільного позову самим потерпілим особисто чи через прокурора, що виразно свідчить про відповідний його інтерес. Потерпілий, розпочавши у такий спосіб доказову діяльність, очевидно, не залишиться бездіяльним і надалі, адже існує загроза недосягнення ним компенсації моральної шкоди. Однак у аналізованій ситуації тягар доказування ґрунтується не лише на фактичному інтересі потерпілого у повному задоволенні вимог. Особливі закономірності моральної шкоди самі по собі роблять неможливим досягнення захисту права без залучення потерпілого у доказування наявності моральної шкоди, її характеру та обсягу. На наш погляд, змістом тягаря доказування цивільного позивача є необхідність обґрунтувати позовну вимогу наявними доказами, мотивувати розмір майнової компенсації моральної шкоди, дати згоду та брати участь у проведенні психологічної експертизи.

Пленум Верховного Суду України включив факт наявності моральної шкоди у предмет доказування за цивільним позовом про її компенсацію. Однак у юриспруденції та судовій практиці її встановлення усталено пов'язується із доказуванням протиправного діяння, яке порушило певне право потерпілого. Ця тенденція, на наш погляд, пояснюється тим, що страждання (фактичний зміст моральної шкоди) опосередковуються у свідомості потерпілого. Складність доказування негативних змін у психічній сфері людини, причинового зв'язку між ними та правопорушенням зумовили вироблення у практиці доказування фактичної презумпції про заподіяння моральної шкоди. Фактичні (природничі) презумпції як такі дають підставу зробити висновок про пошукуваний факт за наявності відповідних обставин, ознак та доказів [13, с.363]. У нашому дослідженні, зокрема, йдеться про узагальнення, сформульоване правовою теорією та практикою, згідно з яким моральна шкода визнається заподіяною особі, якщо буде доведено порушення її прав злочином і потерпілий заявив про це.

Не можна заперечити практичний характер, доцільність цієї презумпції. Юридична література РФ та України переконує у тому, що цей прийом широко застосовується при доказуванні моральної шкоди. Зокрема, О.М. Ерделєвський констатував, що російські суди фактично визнають моральну шкоду заподіяною відразу ж із встановленням факту порушення прав відповідачем [3, с.77]. У вітчизняній літературі О. Назарчук вказав, що вивчення практики судів м.Києва свідчить про визнання факту заподіяння моральної шкоди у разі доведення суспільнонебезпечного діяння. Після цього суди відразу ж розглядають питання про розмір відшкодування [14, с.17]. За спостереженнями В.П. Паліюка, ця презумпція використовується значною частиною судів України [15, с.76].

Символічно, що Верховний Суд України констатував, що неправомірні дії завжди викликають негативну реакцію у особи, проти якої вони спрямовані [16, с.5]. Наведене засвідчує визнання і застосування судами України презумпції заподіяння моральної шкоди.

Теоретики та практики права de-facto визнали слушність презумпції моральної шкоди. Зокрема, професори М.С. Малєїн, В.Я. Понарін, З.В. Ромовська, а також Р.А. Рахунов, П.П. Гурєєв, В. Ільковець, О.П. Кучинська та інші фахівці поділяють ідею органічності припущення про заподіяння моральної шкоди порушенням прав людини та недоцільність доказування наявності страждань. Автори визнають, що для встановлення факту заподіяння моральної шкоди достатньо довести протиправність діяння [17]. Ці автори вважають, що специфіка особистих немайнових прав та виникнення моральної шкоди не викликає сумнівів заподіяння страждань у разі ушкодження здоров'я, порушення честі та гідності, права на особисту свободу, розкриття таємниці, а у нашому випадку – і при будь-якому злочині, що порушує права певної особи.

На підтримку презумпції заподіяння моральної шкоди дозволимо собі висловити деякі міркування. По-перше, її реалізація відповідала б науково підтвердженій психологічній закономірності негативного реагування особи на порушення її прав. По-друге, суспільний досвід засвідчує зваженість та обґрунтованість думки про те, що свавільне порушення прав особи травмує її психіку. Відповідно, абсурдно припускати, що правопорушення є позитивним фактом для потерпілого, а заподіяння шкоди приємне для нього.

Не менш важливо і те, що презумпція моральної шкоди є глибоко етичною за своїм навантаженням. Ще Б. Лапіцький свого часу вказував, що вимога подати докази наявності страждань стане знущанням у випадку порушення родинної єдності у разі вбивства чи душевної хвороби близького родича та у нову образу при безчесті [1, с.127].

Loading...

 
 

Цікаве