WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нові погляди щодо інституту цивільного позову у кримінальному процесі - Реферат

Нові погляди щодо інституту цивільного позову у кримінальному процесі - Реферат

Нарешті, одночасне застосування кримінальної і цивільної відповідальності підвищує їхній виховний та превентивний вплив.

Не тільки безсумнівна допустимість та технічна доцільність розгляду цивільного позову в кримінальному процесі, а й політична доцільність, відповідність низці ідей та норм Конституції, у тому числі і гарантіям права на судовий захист (преамбула, ст.1, 3, 55, 66, 68),4 та ідеї захисту прав жертв злочинів можуть бути висловлені на користь цивільного позову у кримінальному процесі [11].

На державу, її органи покладається обов'язок здійснювати захист порушених суб'єктивних прав громадян і юридичних осіб, тому що будь-яке право, проголошене в Конституції, може вважатися з юридичного погляду гарантованим і фактично здійсненим лише за умови, якщо в законодавстві закріплені правові засоби їхньої реалізації і якщо їх порушення дає громадянину право на позов чи на інші передбачені законом шляхи відновлення порушеного права. Виходячи з гармонійного поєднання інтересів держави й особистості, з огляду на характер шкідливого діяння законодавець надає можливість особам, які зазнали шкоди від злочину, звернутися за захистом порушеного права не тільки у формі цивільного судочинства, але й у кримінальному процесі разом з розглядом кримінальної справи.

Це своєрідна реакція законодавця на характер діяння, яким заподіюється шкода, а встановлення характеру і розміру останнього і, за загальним правилом, його відшкодування становить невід'ємний елемент кримінального процесу. Водночас законодавець виходить не тільки з можливості спільного дослідження і вирішення питань кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин, і захисту порушених прав потерпілих осіб, але й вважає таке поєднання доцільним. Доцільність спільного вирішення питань кримінальної і майнової відповідальності диктується першою чергою міркуваннями політико-юридичного характеру. Для держави не може бути байдужим факт порушення майнових прав своїх громадян і колективних формувань, тим більше таким небезпечним деліктом, як кримінальний. Воно не може не надати підвищеного сприяння в їхньому захисті. Це пояснюється не тільки тим, що в багатьох випадках заподіяна шкода входить до складу злочину, а відтак торкається не тільки інтересів окремих осіб, але й публічних (суспільних). Якщо навіть шкода як наслідок злочинного діяння не впливає на його правову кваліфікацію, вона, проте, стосується не лише інтересів окремих фізичних чи юридичних осіб, але й інтересів публічних, оскільки результатом злочинів, боротьба з якими є найважливіше і безпосереднє завдання держави та її органів, що здійснюється на публічних засадах. Відновлення ж порушених таким суспільно небезпечним діянням майнових та особистих немайнових прав потерпілих осіб переважно за рахунок майна, матеріальних і фізичних можливостей винних – один з найдієвіших засобів боротьби з цим суспільним злом, який органічно поєднує індивідуальні і публічні інтереси [7, с.17].

На підтвердження висловленої тези наведемо п.4 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, згідно з яким до жертв слід ставитися із співчуттям та поважати їхню гідність, потерпілі від злочинів мають право на доступ до механізмів правосуддя та найшвидшу компенсацію за заподіяну їм шкоду відповідно до національного законодавства [12, с.39]. Усі висловлені міркування переконують у тому, що інститут цивільного позову повною мірою відповідає ідеям Конституції та міжнародному гуманітарному праву про ефективний судовий захист потерпілих від злочинів.

Щодо майбутнього вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, то аналіз його офіційного проекту переконує, що інститут цивільного позову не лише буде збережений, а й набуде розвитку. Про це свідчать ст.63,64,65,69,136,419,420 Проекту КПК України [14], що є визнанням потенціалу цивільного позову у кримінальному процесі провідними науковцями та практиками України.

Отже, на підставі проведеного дослідження можна констатувати процесуальну доцільність спільного провадження кримінальної справи та цивільного позову, фундаментальну відповідність традиціям вітчизняного кримінального процесу, ідеям міжнародного гуманітарного права та Конституції. Наш висновок може бути обґрунтованим ще й тим, що в умовах реформування кримінально-процесуальних способів захисту прав потерпілих цивільний позов опрацьованим інститутом. Визнання його доцільності засвідчує й аналіз проекту КПК України.

Перспективою подальшого дослідження наукової проблеми інституту цивільного позову є вивчення можливостей його розвитку та удосконалення, теоретичних та практичних проблем правозастосування, адаптація прогресивного досвіду інших держав.

Література

  1. В. Бозров. Гражданский иск в уголовном процессе неуместен // Российская юстиция. – 2001. – №5. – С.29-30.

  2. Бозров В.М. Современные проблемы российского правосудия по уголовным делам в деятельности военных. Вопросы теории и практики. Екатеринбург, 1999. С.57-58). (Див.: Лифшиц Ю., Тимошенко А. Назначение института гражданского иска в уголовном процессе // Российская юстиция. – 2002. – №5. – С.43-45).

  3. Фойницкий И.А. Курс уголовного судопроизводства. – СПб: Альфа, 1996. – Т.2. – С.76

  4. Милицин С., Попкова Е. Уголовное дело и гражданский иск: вместе или порознь? // Российская юстиция. – 2001. – №7. – С.46-48.

  5. Мили цин С.Д. Предмет регулирования советского уголовно-процессуального права. – Свердловск, 1991. – 109с.

  6. Сысоев В., Храмцов К. Так ли уж неуместен гражданский иск в уголовном процессе? // Милицин С., Попкова Е. Уголовное дело и гражданский иск: вместе или порознь? // Российская юстиция. – 2001. – №10. – С.67-68.

  7. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща школа., 1989. – 275с.

  8. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1977. – 176с.

  9. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. – М.: Наука, 1968. – Т.1. – 470с.

  10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С.141.

  11. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью // Советская юстиция. – 1992. – №9-10. – С.39.

1 До речі, з низки публікацій у її межах можна зробити висновок, що ця позиція має й інших прихильників. Див: С.Милицин, Е.Попкова. Уголовное дело и гражданский иск: вместе или порознь? // Российская юстиция. – 2001. – №7. – С.46.

2 Усі викладені В.Бозровим аргументи спростовані російськими фахівцями у використовуваних нами публікаціях.

Анікіна Н., 2004

3 Ю. Ліфшиц та А.Тимошенко зауважили, що у 1999 році В. Бозров був менш категоричний і пропонував передбачити в КПК норми, що регламентували б порядок оголошення позовної заяви, поєднання функцій цивільного позивача і цивільного відповідача з функцією свідка по кримінальній справі, черговість виступів у дебатах цивільного відповідача і цивільного позивача, визначили б усну чи письмову форму вирішення цивільного позову в судовому слідстві і деякі інші неурегульовані моменти.

4 Критикована позиція В.Бозрова прямо суперечить ст.52 Конституції РФ, яка передбачає державний захист потерпілих від злочинів, у тому числі із правом на компенсацію шкоди з державного фонду.

Loading...

 
 

Цікаве