WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нові погляди щодо інституту цивільного позову у кримінальному процесі - Реферат

Нові погляди щодо інституту цивільного позову у кримінальному процесі - Реферат

Опонентами інституту цивільного позову висловлено думку, що провадження за ним, як і будь-який інший розгляд цивільно-правового спору, повинне ґрунтуватися на презумпції винності делінквента, а кожна зі сторін зобов'язана доводити ті обставини, на які посилається. У той час як кримінальне судочинство ґрунтується на презумпції невинності і органи кримінального судочинства не вправі перекласти на обвинуваченого обов'язок доведення невинуватості [4, с.46]. З цього приводу треба зазначити, що висновок суду про вину у вчиненні протиправного діяння, яке порушує норми кримінального закону і яким завдано шкоду, завжди передує вирішенню цивільного позову. Причому характер цього висновку визначатиме долю цивільного позову. Тільки якщо буде доведено, що підсудний вчинив злочин і цим завдав шкоду суб'єктивним правам потерпілого, можливе задоволення цивільного позову. Якщо вину у вчиненні злочину доведено не буде, особа підлягає виправданню. Відповідно, розгляд цивільного позову у такому випадку стає неможливим. Обидва факти знаходять свою констатацію у вироку суду саме у такій послідовності. Отже, підсудний захищений від покладення на нього мір цивільної відповідальності навіть якщо він не користується правом подавати докази своєї невинуватості.

Останній аргумент супротивників розгляду цивільних позовів разом із кримінальними справами відноситься до сфери законодавчої техніки. Ці автори вважають, що оскільки через фрагментарне правове регулювання позовне провадження створює "процесуальні ребуси", від нього слід відмовитися [1, с.29; 4, с.46]. Насамперед зауважимо, що цілком мають рацію В. Сисоєв та К. Храмцов, які стверджують, що недоопрацьованість окремих аспектів процедури пред'явлення і розгляду цивільного позову – привід для її доопрацювання, а не для вилучення в цілому інституту цивільного позову з КПК [6, с.68].

По суті, щоразу, коли по кримінальній справі заявляється цивільний позов, органи судочинства змушені паралельно вести відразу два провадження – за обвинуваченням і за позовом, що було відзначено задовго до нинішніх дискусій. Безсумнівно, порівняно невелика кількість норм, що містяться в КПК і регулюють порядок провадження за цивільним позовом, не може забезпечити повного регулювання цього інституту, замінивши собою всі норми Цивільного процесуального кодексу. Висновок може бути тільки один – давно апробоване на практиці застосування норм ЦПК за аналогією, про що вже йшлося у цій статті.

На думку С. Міліцина та О. Попкової, можливість розгляду цивільного позову разом із кримінальною справою повинна бути передбачена в кримінально-процесуальному законодавстві і визначатися в кожному конкретному випадку судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів. Подібне гнучке рішення дасть можливість зберегти переваги спільного провадження і при цьому не створювати перешкод для успішного розгляду кримінальних справ [4, с.48]. На наш погляд, з цією пропозицією С. Міліцина та О. Попкової не можна погодитися, бо це ставить позовне провадження в залежність від угляду судді, на що сам автор звернув увагу, вказавши, що дедалі більше поширена на місцях цивільна або кримінальна спеціалізація суддів має негативну сторону – приховане небажання суддів займатися тим, що, виходячи з "поділу праці", повинні робитиїхніколеги. Зокрема, "кримінальний" суддя нерідко воліє передати складний в частині розрахунків цивільний позов своєму колезі, більш звиклому до хитросплетень категорій цивільного законодавства, аніж до зовнішньо простого Кримінального кодексу [4, с.47].

Тому ми підтримуємо думку Ю. Ліфшиця та А. Тимошенка як більш наближену до ідеї цивільного позову у кримінальному процесі: органи слідства, прокуратури, суд зобов'язані розглядати питання про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, як невід'ємний елемент кримінальної справи, а не як несуттєвий додаток до нього, яким можна зневажити [2, с.45].3

Захист порушених злочином прав разом з розглядом і вирішенням кримінальної справи доцільний з погляду юридико-технічних зручностей, економічної вигоди для держави й учасників судочинства, а також характеризується більш високою ефективністю [7, с.17].

Можливість їхнього спільного розгляду полягає у факті вчинення злочину, що є підставою як кримінальної, так і цивільної відповідальності. Ті самі докази виявляються і використовуються для встановлення вини чи невинуватості особи в злочині і цивільному правопорушенні. Той самий суб'єкт (обвинувачуваний), як правило, є учасником і кримінальних, і цивільних правовідносин.

Вирішення цивільного позову значно прискорює відновлення прав потерпілих, заощаджує час і кошти як суду, так і суб'єктів спірних правовідносин, а також інших осіб, залучених у сферу кримінального процесу. Їм не доводиться повторно відволікатися на встановлення тих самих обставин.

Спільний розгляд цивільного позову і кримінального обвинувачення забезпечує найбільш швидке відновлення майнових прав особи, що потерпіла від злочину, унеможливлює паралелізм у роботі судів і винесення суперечливих рішень по тих самих питаннях, гарантує найбільшу повноту дослідження доказів і створює значні зручності для всіх учасників кримінального процесу [8, с.5].

Насамперед це є серйозна пільга для потерпілого від злочину, і не тільки тому, що потерпілий звільняється від сплати державного мита. Йому значно легше захищати свої інтереси й обґрунтовувати свої позовні вимоги, коли його позов розглядається разом із кримінальною справою, у кримінальному процесі, у якому з'ясовуються всі обставини справи, що стосуються як самого злочину, так і його наслідків [9, с.260]. Адже пред'явити цивільний позов у кримінальній справі можна навіть коли ще не відомий обвинувачуваний і не ясно, хто повинен відповідати за цивільним позовом. З моменту подання позовної заяви цей обов'язок приймається органом, який проводить досудове розслідування. Істотно полегшується завдання позивача і щодо обґрунтування своїх вимог, тому що в кримінальному процесі доказування цивільного позову здійснюється ех оfficio слідчим і прокурором.

Нарешті, якщо уявити ситуацію, коли по кримінальній справі, пов'язаній із загибеллю близької потерпілому людини, чи у випадку заподіяння потерпілому не тільки фізичних, але й глибоких моральних страждань, вилучити розгляд цивільного позову, то потерпілий змушений буде ще раз переживати ті події, викликані злочинним діянням, а також значний психологічний і моральний дискомфорт під час фактично повторного дослідження того ж злочинного діяння, яким заподіяно йому майнову чи моральну шкоду.

Крім того, тільки перебуваючи у процесуальному статусі потерпілого чи цивільного позивача, особа може скористатися засобами забезпечення безпеки як учасник кримінального судочинства (ст.52-1 КПК України).

Державний обвинувач одержує в особі цивільного позивача союзника, що сприяє йому в підтримці обвинувачення, а позивач, як правило, – підтримку в особі прокурора.

Нарешті, важливо мати на увазі, що у деяких кримінальних справах встановлення розміру заподіяного злочином збитку має велике значення для правильної кваліфікації злочину (наприклад, по справах про розкрадання), оцінки обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, і навіть для вирішення питання про наявність чи відсутність самого складу злочину. Спільний розгляд обвинувачення і цивільного позову є в таких випадках додатковою гарантією їхнього правильного вирішення. Тому окремий розгляд кримінальної справи і цивільного позову може негативно відбитися на правильності вирішення самої кримінальної справи [9, с.260].

Loading...

 
 

Цікаве