WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Провадження за скаргами на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій - Реферат

Провадження за скаргами на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій - Реферат

Рішенням Верховного суду Автономної республіки Крим від 15 травня 1997 року у задоволенні скарги було відмовлено.

Справа переглядалась у касаційному порядку.

Судова колегія у цивільних справах Верховного суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", культову будівлю і майно, що є державною власністю, можна передавати у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їхньою взаємною згодою. Якщо такої згоди немає державний орган визнає порядок користування шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Уряду Автономної Республіки Крим №229 Казанський собор у м. Феодосії повернуто у власність парафіяльній громаді Казанського собору УПЦ МП.

Статтею 29 Закону України "Про власність" культові будівлі віднесено до об'єктів права власності релігійних організацій, а ст.30 цього ж Закону передбачає право колективного власника самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому об'єктами власності, тобто, якщо культова будівля перебуває у власності релігійної громади, почергове користування будівлею може здійснюватись лише за згодою її власника. При цьому таке користування може бути тимчасовим або постійним, відповідно до угоди, укладеної релігійною громадою з власником будівлі.

Згідно з протоколом від 4 березня 1996 року №3, збори парафіян Казанського собору прийняли ухвалу не давати згоди на проведення у ньому почергових богослужінь. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги зобов'язати Уряд Автономної Республіки Крим визначити порядок користування Казанським собором у м. Феодосії для двох релігійних громад – РПВЦ і УПЦ МП м. Феодосії, оскільки остання є власником Казанського собору і заперечує проти почергового користування цією культовою спорудою.

Враховуючи викладене, судова колегія в цивільних справах Верховного суду України залишила рішення суду першої інстанції без змін [2; с.134-136]

Процесуальний порядок розгляду судами скарг на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій, встановлений главою 31-Б ЦПК.

Отже, у судовому порядку можуть бути оскаржені рішення державних органів з питань:

  • перевищення строку, встановленого для прийняття ухвал про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій;

  • відмови у реєстрації статутів (положень) релігійних організацій;

  • володіння та користування культовими будівлями та майном (ст.248-11 ЦПК).

Інші спори, які виникають між релігійними організаціями та органами державної влади, юридичними особами й окремими громадянами, вирішуються відповідно в господарському і загальному судах у порядку позовного провадження.

Заявниками, тобто суб'єктами права на звернення до суду, у цій категорії справ є громадяни – засновники релігійної організації у випадках відмови в реєстрації її статуту (положення), а також релігійна організація, права якої порушено.

За правилами підсудності, скарги на рішення місцевих державних органів подаються до апеляційного, Київського чи Севастопольського міського апеляційного суду, а на рішення державного органу України у справах релігій – до Верховного Суду України. Скарги на рішення державного органу у справах релігії Автономної Республіки Крим подаються до Верховного Суду Автономної Республіки Крим.

Скарга може бути подана у певний строк. Щодо звернень до суду він становить один місяць, обчислюваний із дня ухвалення рішення державним органом. Строк на оскарження перевищення строку для ухвалення рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій починається з наступного дня після закінчення строку, встановленого для реєстрації чи внесення змін до реєстраційних документів.

Суд повинен розглянути скаргу в десятиденний строк у відкритому судовому засіданні за участю громадян-засновників чи їхніх представників або представників релігійної організації та представника державного органу, рішення якого оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб не перешкоджає розгляду скарги (ст.248-13 ЦПК).

Розглянувши справу і встановивши, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог закону, суд постановляє рішення, яким зобов'язує відповідний державний орган усунути допущене порушення. Якщо буде встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. Рішення суду по скарзі надсилається до органу державної влади, що прийняв рішення, та заявникові (ст.248-14 ЦПК).

Рішення Верховного Суду Автономної Республіки Крим, апеляційного, Київського і Севастопольського міського апеляційних судів можуть бути оскаржені у касаційному порядку за загальними правилами.

Важливо звернути увагу на те, що оскаржити рішення державного органу в порядку, передбаченому Цивільно-процесуальним кодексом, можна лише тоді, коли воно стосується володіння та користування культовими будівлями та майном. Коли ж таке рішення стосується права власності на майно чи передачі майна у власність релігійній громаді, то ці рішення можуть бути визнані недійсними в порядку, визначеному Господарським кодексом. Необхідно обґрунтувати такий розподіл компетенції між судами, оскільки і в першому, і в другому випадках однією із сторін є зареєстрована в установленому законом порядку релігійна організація – юридична особа.

До введення в дію Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" все майно церковних і релігійних громад було визнано державною власністю згідно із ст.366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. В зазначене законодавство не було внесено жодних змін, а тому держава в особі органів, передбачених у ст.17 Закону, визнавалася правомірним власником культових будівель і майна. При цьому під культовими будівлями та майном треба розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, які пристосовані для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культової споруди і не розміщені на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди. Частини 2 і 3 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлюють: "Культові будівлі й майно, які становлять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в республіці Крим – Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їхньою взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Отже, коли такі рішення стосуються володіння чи користування культовою будівлею чи майном, справа про оскарження такого рішення розглядається в порядку, передбаченому ЦПК, в разі, коли в справі йдеться про визнання недійсним рішення щодо передачі у власність, така справа розглядається господарським судом."

Розглянемо детальніше перший вид справ. У первісній редакції ч.10 ст.17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", яка діяла до 30.05.1992 включно, передбачалося, що спори з питань володіння і користування культовими будівлями й майном вирішуються виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, а в Республіці Крим – урядом Криму, і що рішення цих органів можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому процесуальним законодавством України.

Loading...

 
 

Цікаве