WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Провадження за скаргами на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій - Реферат

Провадження за скаргами на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій - Реферат

Реферат на тему:

Провадження за скаргами на рішення, прийняті стосовно релігійних організацій

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Діючи відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, вони обирають, призначають і звільняють із посад, згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представлені своїми центрами (управліннями) (ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства, визначає її правоздатність, підлягає реєстрації.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

  1. вид організації, її релігійну належність і місцезнаходження;

  2. місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;

  3. майновий стан релігійної організації;

  4. права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

  5. порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

  6. порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності певної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах (ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення) (ст.13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Для набуття релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менш як десять чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Автономній Республіці Крим – до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніше як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено до суду.

Зміни й доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень) (ст.14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову у реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено до суду.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому ст.14 Закону (ст.16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

  1. вчинення релігійною організацією дій, неприпустимість яких передбачена ст.3, 5 і 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

  2. поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

  3. систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

  4. спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації або прокурора (ст.16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – за рішенням Уряду Республіки Крим (ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їхньою взаємною згодою. Якщо такої згоди немає, то державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду (ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

При вирішенні справ за скаргами релігійних організацій слід мати на увазі, що правила ч.3 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (якщо немає взаємної згоди релігійних організацій на почергове користування культовою будівлею, то державний орган визначає порядок користування культовою будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору) застосовуються при вирішенні питання про передачу такої будівлі у користування декількох релігійних громад, які на неї претендують.

На випадки, коли культова будівля вже перебуває у правомірному користуванні однієї релігійної організації, ці правила не поширюються. В цьому разі, згідно з ч.3 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені у порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України [1; С.155]. Зокрема, громада Російської Православної Вільної Церкви "Всіх Святих" м. Феодосії (далі – громада РПВЦ) звернулась до суду зі скаргою на постанову уряду Автономної Республіки Крим від 16 липня 1996 року №229 з питання користування культовою будівлею, вказуючи що після одержання громадою статусу юридичної особи її представники подали до зазначеного уряду заяву про надання в користування або у власність культової будівлі – Казанського собору у м. Феодосії – для проведення богослужінь, проте їм у цьому було відмовлено. Мотивами відмови було те що, згідно з зазначеною постановою, Казанський собор у м. Феодосії є власністю іншої юридичної особи – громади Казанського Храму Української Православної Церкви Московської Патріархії (далі громада УПЦ МП), статут якої зареєстровано постановою Ради Міністрів Кримської АРСР від 29 серпня 1991 року №195. Вважаючи, що цією відмовою порушено її право, громада РПВЦ просила суд вирішити питання про надання їй можливості спільно користуватись зазначеною культовою спорудою для почергового проведення богослужінь.

Loading...

 
 

Цікаве