WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розвиток природного права психоаналітиками та неофрейдистами України - Реферат

Розвиток природного права психоаналітиками та неофрейдистами України - Реферат

Реферат на тему:

Розвиток природного права психоаналітиками та неофрейдистами України

Досліджується формування природного права у психіці людини. Особливу увагу приділено підсвідомій зоні людини, зв'язку людини з Космосом, природно-правовій функції людини.

Ключові слова:природне право, позитивне право, психоаналітична теорія, неофрейдизм.

На початку XX ст. з'явилися філософські проблеми у психології. Адже у психології сформувалося багато шкіл, які заперечували одна одну. Найпоширенішими на заході були такі течії: функціоналізм, гормізм, психологія образу (гештальтпсихологія), біхевіоризм, психоаналіз. Вони виникали в різних державах, психоаналіз мав європейське походження. Серед цих психологічних учень були деякі спільні, які підтверджують їхню природну обґрунтованість.

Дослідженню проблем психології у праві присвячено багато праць, у результаті чого з'явилася нова наука юридична психологія. Однак відмежуванню елементів природного права у різних психологічних теоріях) практично уваги не приділялось. Ці проблеми у філософії починають розвиватися.

Мета нашого дослідженняполягає в тому, щоб використати фрейдиське і неофрейдиське вчення у дослідженні природно-правової характеристики людини як мікороганізму. Тим самим збагатиться наука філософії права, більш зрозумілим стане поняття природного права.

Поява позитивізму в Європі і розвиток вчення про позитивне право зменшили актуальність досліджень природного права. Проте теми, пов'язані з внутрішніми процесами психологічної діяльності людини, її взаємозв'язку з Космосом не були забуті і поступово відроджувалися. Оскільки позитивне право захищало інтереси передусім органів влади, створюючи тим самим поневолення та приниження людини, поява психологічної та неофрейдиської течій мала своє логічне обґрунтування у спробі вийти з цього філософського глухого кута, що був зумовлений позитивізмом. При тому онтологічна проблематика зміщується у площину психіки, а реальність визнається як така, що має свою власну природу, підпорядковується особливим закономірностям розвитку і, головне, далеко не завжди має аналогу у світі фізичних явищ.

Психоаналіз як філософська течія увів, наприклад несподіваний погляд: психічне життя, окрім свідомих чинників, містить також несвідомі і що власне вони є найважливішими [5, с.43-344, 363].

Термін психоаналіз є багатозначним, що свідчить як про відмінності у розумінні цього феномена, так і про його власну змістову різноплановість. У найширшому сенсі терміном психоаналіз позначають інтелектуальний рух, який сформувався в західній культурі XX ст. внаслідок проекцій низки ідей австрійського психолога і психіатра Зігмунда Фрейда (1856-1939) та його послідовників на різноманітні сфери соціогуманітарного знання (історію, культурологію, філософію, літературознавство, естетику та ін.). Під психоаналізом розуміють також сукупність підходів, принципів, концепцій, у межах яких безсвідоме розглядається як основна детермінанта всього душевно-духовного життя людини і людської природи в цілому. Теорії особистості, побудовані на вказаних вище методологічних основах, набули назву психоаналітичні [2, с.486]. На основі положень психоаналізу утворилась філософсько-психологічна течія – фрейдизм.

Психоаналітики вважають, що основу психіки становить підсвідоме та цензор – психічна інстанція (безпосередня близькість), яка утворилась під впливом суспільних заборон. Тому головними положеннями фрейдизму є те, що несвідоме є джерелом як творчих, так і руйнівних тенденцій психіки, несвідоме виступає центральним компонентом, суттю психіки, свідоме є наслідком несвідомого, не суть психіки, а лише її якість поряд з іншими якостями. Серцевиною несвідомого є "лібідо" (потяг, пристрасть, бажання) – несвідомі прагнення, здатні до витіснення (забування неприйнятного) і до трансформації (перетворення в інші чуттєві форми). Чуттєві несвідомі прагнення можуть бути як біологічного, так і соціального характеру, серед яких домінують "інстинкт життя" (Ерос) та "інстинкт смерті" (Таната). Оскільки людина не існує ізольовано від інших людей, то психологія особи є одночасно і соціальною психологією: механізм психічної взаємодії між інстанціями особи дає аналогію механізму соціально-культурних процесів суспільства [1, с.213-215].

Отже, психоаналітична теорія грунтується на нормах природного права. Людина є не тільки біологічною істотою, а й духовною, тому її духовне (психічне життя) також є відображенням життя Всесвіту. Все, що діється навколо людини, шляхом своєрідного "відеозапису" відбувається у психіці людини. Місцем збору такої інформації є підсвідома зона. Людина своїми аналізаторами (зір, слух, дотик, смак та Ін.) "копіює", "фільмує" навколишнє життя, утворюючи "мікрокасету", яка постійно поповнюється (за винятком часу, коли мозок відпочиває – сон, сп'яніння тощо). Ця "мікрокасета" міститься у підсвідомій зоні і постійно впливає на свідому зону, на думки, почуття, а згодом на дії людини. Звідси й випливає дія природного права у власному вимірі, варіанті.

Індивідуальність природно-правових норм пояснюється, по-перше, тим, яку інформацію отримала людина; по-друге, як вона пройшла "цензора" (передсвідому зону); по-третє, як часто вдається людина до підсвідомої зони і куди дівається інформація зі свідомої зони. Розглянемо ці випадки.

Якість і кількість життєвої інформації залежить від активності життя людини, її соціального статусу, ступеня освіченості, духовної культури та ін. Місце перебування, контактування з іншими людьми і Природою, пошуки знань та інші життєво необхідні чинники є джерелом будь-якої інформації: правомірної і неправомірної. Тобто людина має можливість на кожному кроці засвоювати (активно чи пасивно, довільно чи мимовільно) як позитивну, так і негативну інформацію. Будь-який життєвий факт можна оцінити принаймні двояко, але на якій саме інформації зосередити свою увагу, це справа самої людини, її внутрішнього психічного життя.

Тому формування індивідуальних природно-правових норм здійснює "цензор", що має назву передсвідомого (передсвідомої зони). У передсвідомій зоні здійснюється коливання: запам'ятовувати інформацію (поміщати її у свідому зону) чи ні (поміщати її у підсвідому зону). Тобтоякщо інформація потрапила у передсвідому зону, то вона опиниться або у свідомості, або у підсвідомості, що залежить від скерування її передсвідомістю. Звідси випливає значення передсвідомості. У житті людини роль передсвідомості відіграє її налаштованість на життя: з позицій добра, зла, байдужості. Якщо людина дивиться на світ крізь призму добра, то "цензор" працює на повну силу, внаслідок чого у свідомості чи підсвідомості буде завжди позитивна інформація. Якщо ж людина дивиться на світ крізь "окуляри" байдужості – то "цензор" не працює на повну силу, працює неякісно, неуважно. Тому у підсвідомість й свідомість поряд з позитивною інформацією потрапляє й негативна інформація. У випадку сприйняття світу злими "окулярами" "цензор" зіпсований, деформує інформацію, внаслідок чого інформація у свідомості та підсвідомості наповнюється негативним змістом, а сама людина стає злою, незадоволеною, ненависною.

Третє обґрунтування індивідуальності норм природного права полягає в тому, що та інформація, яка "пройшла" передсвідому зону, безслідно не зникає. Якщо вона потрапила у свідомість, то шляхом забування вона опиняється у підсвідомості, а якщо потрапила у підсвідомість, то іншим шляхом – пригадуванням поміщається у свідомості. Крім того, якщо людина не вдається до пригадування, то інформація із підсвідомості сама дає про себе знати (там є духовні і вищі моральні основи людської деонтології). Тут невпинно діє "лібідо", тобто те, що хвилює людину. "Лібідо" потребує постійного перегляду, "розшифрування"; виведення негативної інформації, що відбувається шляхом вибачень і введення якіснішого "цензора" – любові. У цьому випадку здійснюється сублімація (заміна негативних бажань, потягів, думок). Сублімація є також творчістю, інтелектуальною діяльністю, що пов'язується із зайнятістю корисними для Всесвіту справами.

Отже, сприйняття людиною норм природного права характеризується культурою підсвідомості. Рівень культури підсвідомості відповідає рівню природної правомірності людини. Слова і дії, згідно з нормами природного права, ще зовсім не свідчать про сповідування цих норм. Показником у такому випадку є культура підсвідомості.

Критичний перегляд основних позицій психоаналізу і філософсько-антропологічного вчення фрейдизму розпочався у творчості одного з соратників 3. Фрейда – швейцарського психолога і культуролога Карла Юнга (1875-1961). На думку Юнга, у пластиці людини, крім індивідуального несвідомого є глибший пласт – колективне несвідоме, яке виступає відображенням досвіду попередніх поколінь [1, с.217], охоронцем слідів колективної пам'яті людства.

На відміну від Фрейда, Юнг вважав, що основою індивідуальногобезсвідомого є комплекси як сукупність емоційно заряджених думок,почуттів, спогадів, витіснених ідивідумом зі свого особистого чи колективного досвіду у сферу без свідомого і сконцентрованих навколо якоїсь теми. Тобто особа є включеною в духовний досвід попередніх поколінь, який зафіксований у світовій культурі. Думки і почуття, які зберігаються в цьому шарі душі, є спільними для всього людства. Колективне безсвідоме складається із первинних психічних образів – архетипів (вроджені ідеї чи спогади, які налаштовують сприймати, переживати і реагувати на події певним чином) [2, с.494-495].

Loading...

 
 

Цікаве