WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття судових витрат у кримінальному процесі - Реферат

Поняття судових витрат у кримінальному процесі - Реферат

Реферат на тему:

Поняття судових витрат у кримінальному процесі

Складне соціально-економічне становище, в якому сьогодні перебуває молода Українська держава, потребує зміни поглядів на відносини, пов'язані з фінансами. В умовах, що склалися, виникає потреба приділити окрему увагу невеликому, проте надзвичайно важливому інституту кримінального процесу – судовим витратам, що становлять певну частку матеріальних затрат, яких зазнають правоохоронні органи і суд у процесі своєї діяльності [1, с.29-31]. Роботу цю слід почати із з'ясування поняття судових витрат, оскільки точність визначення поняття певного інституту чи явища відіграє визначальну роль у розумінні його суті в цілому.

Починаючи аналіз поняття судових витрат у кримінальному процесі України, зазначимо, що чинне кримінально-процесуальне закондавство його не розкриває. Стаття 91 КПК України розкриває лише склад судових витрат. За цією статтею судові витрати складаються: 1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим; 2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання й дослідження речових доказів; 3) з інших витрат, зроблених органами дізнання, попереднього слідства та судом.

Теорія кримінального процесу також не досягла великих успіхів у розв'язанні цієї проблеми. Не останню роль у цьому відіграла політика колишнього Радянського Союзу і комуністичної партії, які мали негативний вплив на погляди науковців. На підтвердження цього згадаємо положення "Про народний суд Української РСР", прийняте у 1920 році у Харкові, в якому у ст.82 наголошувалось на тому, що жодні пошлини і збори по цивільних і кримінальних справах не стягуються, але судам надається право покладати на сторону штраф за недобросовісний позов або спір, а також присуджувати на користь виправданої сторони понесені нею збитки і витрати [2, с.272]. Наведемо також слова М.А.Чельцова: "Провадження кожної кримінальної справи пов'язане із значними витратами. Однак тоді як в цивільному процесі всі вони підлягають відшкодуванню сторонами, криміналне провадження в принципі безкоштовне" [3, с.198].

Разом з тим все ж таки є кілька вартих уваги підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, автори монографічного дослідження "Настольная книга судьи" під судовими витратами розуміють витрати, пов'язані із збиранням і дослідженням доказів [4, с.361]. Аналізуючи такий підхід до визначення цього поняття, зазначимо, що судові витрати у кримінальному процесі виникають у результаті діяльності органів, які ведуть кримінальний процес, направленої на розкриття злочинів, а процес доказування є найбільш вагомою частиною цієї діяльності. Тому запропоноване визначення є надто аморфне. Згідно з ним, до судових витрат можна віднести будь-які витрати, і навіть заробітну плату працівників цих органів, що не можна вважати правильним.

Суперечливу позицію щодо цього питання займає Л.Кругліков. Він розглядає судові витрати, як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також винагороду за відрив від звичайних занять. При цьому обидва види витрат об'єднує особливе джерело компенсації затрат і виплати винагороди – засоби місцевого бюджету. Крім того, автор вважає, що до судових витрат можуть бути віднесені лише такі витрати у кримінальній справі, які становлять собою винагороду або компенсацію витрат, що зазнали особи, які залучалися органами попереднього слідства чи судом для подання допомоги в процесі збирання, дослідження та оцінки доказів. Виплата винагороди і компенсація витрат, пов'язаних з явкою, проводиться з засобів органів дізнання, попереднього слідства чи суду [5, с.8]. Проте за таких обставин не можна повністю охопити всі судові витрати, передбачені в чинному КПК, зокрема, суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів та інші витрати, зроблені органами дізнання, попереднього слідства і судом при провадженні у справі (п.2, 3 ст.91 КПК України).

В.Т.Томін і В.А.Дунін вважають, що судові витрати – це перелічені в законі матеріальні витрати, яких зазнали органи дізнання, попереднього слідства та суд, які можуть бути стягнуті з засудженого [6, с.37]. Таке визначення, як видається, найбільш точно відображає суть судових витрат, хоч і щодо нього є певні зауваження. Адже крім органів дізнання, попереднього слідства та суду ці витрати зазнають і інші органи. Якщо, наприклад, до судових витрат відносити витрати, пов'язані з оплатою праці адвоката, який брав участь у справі за призначенням без укладення угоди з клієнтом, то таким органом буде управління юстиції. Крім того, з цього визначення не видно у зв'язку з чим виникають такі витрати, хоч у ньому є досить конкретна вказівка на те, що вони стягуються із засуджених. Схожа позиція щодо стягнення судових витрат з засуджених була виражена і в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 18 березня 1963р. №4 "Про усунення недоліків у практиці стягнення судових витрат по цивільних і кримінальних справах", де віднесення тих чи інших видів витрат до числа судових пов'язується саме з можливістю їх покладення на засудженого [7, с.94].

Дещо подібну позицію у визначенні поняття судових витрат розділяв свого часу й І.О.Барсуков. Він вважає, що всі судові витрати, виплачені з державних коштів, за законом повинні бути відшкодовані державі за рахунок осіб, визнаних винними у вчиненні злочину. Винятки з цього можуть бути лише в тих випадках, коли суд, враховуючи обставини і матеріальне становище сторін, мотивованою постановою віднесе ці витрати на рахунок держави. Більше того, до сум, які входять до складу судових витрат за законом, він відносить ще й суми, виплачені юридичною консультацією за участь адвоката в процесі у випадках, передбачених у законодавстві [8, с.79].

Деякі дослідники у визначенні поняття судових витрат головну увагу приділяли складу судових витрат, передбаченому у кримінально-процесуальному законодавстві та розгорнутому переліку елементів, що входять до нього, і в зв'язку з цим зосереджували свої думки на інших витратах, зроблених органами дізнання, попередього слідства і судом. Так, на думку А.М.Рекункова, для визначення поняття судових витрат велике значення має з'ясування суті "інших витрат", як складової частини судових витрат, а відтак п.5 постанови Пленуму Верховного Суду РСФСР від 26 1973 року №8 "Про судову практику при застосуванні законодавства про стягнення судових витрат у кримінальних справах", в якому поняття "інші витрати" роз'яснюється як складова частина судових витрат, а саме: під ними треба розуміти такі витрати, яких зазнали у зв'язку з провадженням у справі органи дізнання, попереднього слідства і суд, не передбачені в п.1 і 2 ст.105 КПК РСФСР, як відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених у процесі слідчих експериментів чи експертиз [9, с.20]. Таку саму позицію висловлював у своїй статті і голова Верховного Суду РСФСР В.В.Шубін [10, с.3].

Подібний підхід до визначення поняття судових витрат дещо розвинули прокурор Київської транспортної прокуратури В.Недвиженко та його заступник Н.Мазуркевич. Вони пропонують відносити до "інших витрат" і суми на оплату слідчим і працівникам органів дізнання відрядження з метою збирання доказів (допити свідків, потерпілих, виїмки та ін.), витрати на розшук підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Вони також вважають, що законодавство про судові витрати потребує вдосконалення і у ньому передусім має міститися вичерпний перелік витрат, віднесених до числа судових, що усуне труднощі у визначенні і розумінні поняття судових витрат [11, с.34].

Таку позицію у визначенні поняття судових витрат на свій лад розвинув помічник прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова Л.Шоха. На його думку, судові витрати – це всі витрати, яких зазнали органи дізнання, попереднього слідства і суд у зв'язку з провадженням у тій чи іншій кримінальній справі і вони повинні, відповідно до ст.93 КПК України, стягуватись із засуджених осіб. Оскільки ж ст.91 КПК не вилучає з числа судових витрат сум, виплачених як заробіток працівникам правоохоронних органів, то ці суми також, на його думку, мають стягуватись із засуджених осіб [12, с.42]. Проте зауважимо, що заробітна плата працівників правоохоронних органів не може входити до складу судових витрат, оскільки вони є державними службовцями, які виконують свої обов'язки у справі забезпечення законності і правопорядку, а не лише розслідують злочини, причому займаються цим не всі працівники правоохоронних органів і отримують за це відповідну заробітну плату. Віднесення заробітної плати до складу судових витрат перетворило б правоохоронців з державних службовців на підприємців і створило б умови для зловживань цих осіб з метою збільшення своєї заробітної плати.

Особливої уваги у визначенні поняття судових витрат заслуговують думки Н.А.Сидорової. Вона вважає, що для осмислення природи судових витрат необхідно звернутися до диференціації усіх можливих витрат у кримінальному процесі, які, на її думку, поділяються на: 1) витрати, що виникли внаслідок діяльності учасників кримінального провадження, які несуть вони самі; і 2) витрати суб'єктів компенсаційних відносин, де одна сторона (фізичні і юридичні осби, які беруть чи не беруть участь у кримінальному судочинстві) компенсує витрати іншої (учасника кримінального судочинства), що утворились унаслідок діяльності останньої. До числа судових відноситься власне другий вид витрат. Отож судові витрати – це витрати суб'єктів врегульованого нормами кримінально-процесуального права відношення з приводу компенсації понесених витрат і неотриманого доходу учасників кримінально-процесуальної діяльності [13, с.74-75].

Однак таке визначення є не зовсім вдалим, оскільки з нього не випливає, що саме спричиняє такі витрати, і, крім того, воно не вказує, що ці витрати стягуються з особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Якщо проаналізувати запропоновані автором компенсаційні відносини, то з'ясується, що такі відносини можуть мати кілька розгалужень, чого не видно із визначення. Для прикладу розглянемо таку ситуацію: свідок для дачі показань у справі прибуває у прокуратуру з іншої області, в зв'язку з чим йому відшкодували витрати на проїзд, найм житла і добові із спеціально передбачених коштів, які виділяють прокуратурі. Коли справа завершується обвинувальним вироком, такі витрати, за рішенням суду, стягуються з засудженого чи особи, визнаної винною у вчиненні злочину, проте звільненої від покарання, так би мовити, в примусовому порядку, а не засуджений з власної ініціативи ці витрати відшкодовує. Часто такі витрати свідкам відшкодовують не відразу, а питання про це ставиться лише в суді. Крім того, такі компенсаційні відносини при глибшому аналізі можуть охоплювати і відносини, пов'язані з виплатою заробітної плати працівникам відповідних правоохоронних органів і судів. Тому запропоноване Н.А.Сидоровою визначення є занадто абстрактним, дещо неточним, воно не відображає усіх розгалужень запропонованих нею відносин, і, що головне, не вказує на те, що ці витрати пов'язані із здійсненням провадження у справі.

Відмінно від українського КПК визначення поняття судових витрат подається і в зарубіжному кримінально-процесуальному законодавстві. Так ст.243 КПК Угорської Народної Республіки визначає, що витратами пов'язаними з кримінальним провадженням є всі витрати, зроблені державою по справі, починаючи з порушення справи до закінчення виконання вироку, витрати приватного обвинувачувача та підсудного, витрати і винагорода представників приватного обвинувачувача й захисника [14, с.132].

Loading...

 
 

Цікаве