WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Політичні причини та умови економічної злочинності в Україні у період переходу до ринкової економіки - Реферат

Політичні причини та умови економічної злочинності в Україні у період переходу до ринкової економіки - Реферат

Реферат на тему:

Політичні причини та умови економічної злочинності в Україні у період переходу до ринкової економіки

Ефективна протидія та запобігання економічній злочинності залежать від встановлення чинників, які сприяють її поширенню. Сучасна економічна злочинність в Україні детермінована загальними чинниками, характерними для цивілізованих країнах з розвинутим ринком, і особливими, наявність яких зумовлена специфікою перехідного стану як системи господарювання, так і політичної, включаючи рівень зрілості політичного режиму.

У кримінологічній науковій літературі питання про характер взаємозв'язку таких соціальних інституцій, як політичний режим і економіка та їхній вплив на економічну злочинність у період переходу від командно-адміністративної суспільно-економічної системи до системи ринкового типу тільки починають аналізувати. Відтак розглянемо хоча б ключові аспекти, що характеризують взаємозалежність політичного режиму, господарської системи, економічної злочинності і корупції відповідно до сучасних умов перехідного періоду, окреслити окремі контури, що показують найбільш значущі закономірності і суперечності, які можуть становити інтерес для кримінологічного аналізу.

Аналізуючи політичні чинники, які впливають на стан економічної злочинності, найперше звернемо увагу, на те, що у перехідний період, як правило, успішний перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки і локалізація рівня економічної злочинності багато в чому залежать від характеру й спрямованості реформування політичної системи. Політика в період переходу до іншої соціальної системи має безсумнівну перевагу над економікою. Проте вплив політики на ринкові перетворення є більш складним і суперечливим, ніж це видається на перший погляд. Практика реформування підтверджує, що політичний вибір і воля нової влади визначають загальну спрямованість і етапи змін в економіці. При цьому успішне впровадження реформ переважно залежить від якості самих політичних рішень, наявності правильно обраних пріоритетів.

Прощаючись з минулим і приступивши до демонтажу адміністративно-командної економічної системи, нова влада не мала чіткого уявлення про те, як в реальності здійснюватиметься цей перехід. О.Т. Богомолов з цього приводу справедливо зазначив, що аж занадто раптово розвалився Радянський Союз з його нібито міцними суспільними інститутами, щоб можна було заздалегідь продумати концепцію і зважити наслідки наступних змін [1, с.5].

Тож загальним орієнтиром було обрано реформування суспільства на засадах демократії і створення економіки ринкового типу. Але щоб приступити до ринкових реформ, потрібний був політичний імпульс, який міг виходити тільки від влади. Політиці на цьому етапі належало вирішальне слово. Проте на початках реформ влада була надто пасивна, щоб створити передумови для успішного реформування суспільства, і, щоправда, не дуже замислювалась над тим, що у світі існує багато різновидів демократії і ринкової економіки і що далеко не всі з них створюють умови для подальшого соціально-економічного прогресу. Ніхто з владних мужів не ставив запитання, який саме тип демократичного устрою і ринкової економіки найбільше міг би відповідати особливостям нашої країни.

Державна влада у період першої фази перетворень і далі діяла за інерцією, були реалізовані тільки незначні і нерадикальні зміни. По суті, пострадянська Верховна Рада України поставила високий бар'єр на шляху ефективних економічних і політичних реформ. І одним з недоліків було саме те, що при формуванні державної машини, ми не спромоглися провести демократизацію її інститутів, не змогли уникнути послаблення і забезпечити її дієздатність та авторитет. Л. Бальцерович правомірно стверджує, що демократія, хоч і не може підмінити значення капіталізму для економіки, а проте відіграє величезну позаекономічну роль: вона гарантує у сучасних умовах найвищий рівень суспільної легітимності тих, у чиїх руках влада, а також повною мірою поважає гідність тих, ким влада управляє [2, с.148].

Неефективність економічної політики на початку реформ спричинила дуже високий рівень інфляції і, як наслідок, різке зубожіння більшості населення, катастрофічний спад виробництва і безпрецедентну соціальну диференціацію, що призвело до швидкого розчарування частини політичної еліти і населення в обраному курсі.

Саме труднощі і нестабільний стан суспільства на початку перехідного періоду почали схиляти багатьох політичних діячів і значної частини населення до ідеї підтримання порядку за допомогою "твердої руки". На їхню думку, демократія на етапі переходу до ринку, коли необхідні непопулярні рішення, перешкоджає становленню економічних реформ. Звідси і прийняття Закону України від 18 листопада 1992 року "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання", і наділення Президента України досить широкими повноваженнями за Конституцією України 1996 року. Ці кроки і обґрунтовувались необхідністю прискорити проведення реформ в Україні.

Як правило, концентрація влади в одних руках чи в середині вузької олігархічної групи (влади імущих) багаторазово збільшують ймовірність помилкових рішень. Тим більше, що структура політичної влади і управління спростилась. Наприклад, з'явилися зовнішні атрибути демократії: багатопартійність, всенародні президентські і парламентські вибори, розширились межі свободи слова, проте суть політичних режимів як авторитарної форми правління багато в чому залишилась.

Збереглись, зокрема старі інститути держави, у тому числі міліція і служба безпеки, які ще більшою мірою обюрократились і корумпувались. Законодавча влада залишалась ще слабка, нерозвинута, і адміністрація президента докладала всіх зусиль, щоб підпорядкувати чи, при потребі, маніпулювати нею. ЗМІ почали жорсткіше контролювати влада, чи фінансово-бюрократичними групами. Все це, з одного боку, полегшувало підтримання необхідного порядку і регулювання ходу економічних реформ, а з іншого – створювало перешкоди на їхньому шляху, перешкоджало виробленню нової політики і ринкового мислення.

У результаті саме такого розвитку подій державна влада сформувалась шляхом злиття представників другого і третього ешелонів колишньої партійної номенклатури з вихідцями із ліберальної інтелігенції, яка набула або політичний або фінансовий капітал, а також зі ставлеників народженого крупного фінансово-промислового капіталу. Назвати демократичною таку політичну систему можна тільки дуже умовно. Скоріше за все, це – олігархічна форма державного правління з високим ступенем криміналізації, що має тенденцію сповзання в одну з форм авторитаризму. Силові і радикальні способи проведення політики, ігнорування елементарних морально-етичних норм, постійне замазування непорядних учинків – все це не сумісно з практикою функціонування вільних демократичних суспільств і соціально орієнтованої ринкової економіки.

За роки, що сплинули, демократія, на жаль, не вкоренилася у суспільній свідомості і в суспільному житті. Не вдалося створити відносно міцні державні інститути, забезпечити розподіл і баланс між різними гілками державної влади, гарантувати свободу слова.

Уряд так і не став центром виконавчої влади, йому не належить головна роль у повсякденному управлінні країною, тому і покладати на нього основну відповідальність за стан справ не виправдано. Компетенція уряду обмежена діяльністю Адміністрації Президента. Президент, а не парламент більшою мірою контролює уряд.

Loading...

 
 

Цікаве