WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виправлення засуджених - Реферат

Виправлення засуджених - Реферат

Сьогодення диктує нові підходи до визначення мети покарання, особливо стосовно виправлення засуджених. Набувають подальшого розвитку ідеї відмови від виховних функцій покарання, гостріше постають питання про співвідношення мети та функцій покарання, залишаються дискусійними питання про визначення поняття виправлення засуджених.

В більшості юридичних енциклопедій та словників виправлення і перевиховання, як цілі покарання, стоять поруч і є невід'ємними за смислом поняттями. Це "єдиний, послідовний процес, що ставить завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі (виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей... Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які б стали суттю його життєвої позиції, зробили неприйнятною саму думку про скоєння злочину". Також, виправлення засуджених – це формування у них поважливого ставлення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам та традиціям людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки [11]. Але науковці, спираючись на практику виконання кримінальних покарань, вважають що цілі покарання у відношенні до конкретного засудженого можна вважати досягнутими, якщо йому вдалося привити якості особи, що сумлінно ставиться до праці, дотримується правил поведінки та вимог закону. Домогтися того, щоб засуджений став законослухняним, високоморальним громадянином – завдання нереальне. Більш того, як наголошує А.Степанюк, ідеї виправлення та перевиховання не входять змістовно в діяльність по виконанню покарань, їхній зміст не збігається зі змістом кари, а саме вона повинна бути головною метою покарання. Автор доходить висновку, що здійснення процесу виправлення є нераціональним, а досягнення виправлення засуджених в багатьох випадках є проблематичним. Виправлення було та залишається складовою комуністичної ідеології [12].

Як уже зазначалося, такі пропозиції мають дискусійний характер. На наш погляд, слід приєднатися до думок таких видатних вчених, як І.М. Даньшин, Л.В. Багрія-Шахматова, Ю.В. Александрова та ін., і передусім про єдине розуміння мети покарання, що повинна включати в себе і кару, і виправлення засуджених, і попередження нових злочинів як з боку засуджених так і інших осіб. Необхідно також зазначити, що, визначаючи реальні можливості установ по виконанню покарань відносно досягнення мети виправлення засуджених найперше слід враховувати, що вони практично не залежать від діяльності УВП. Можливості досягнення мети виправлення засуджених, особливо в умовах позбавлення волі, визначаються всією сукупністю відносин, що складаються у суспільстві. Але воно мало обізнане в тому, чим насправді обертається для його членів відбування покарань у вигляді позбавлення волі, особливо у відповідних установах, де створено мікросередовище, що не дає можливості виправляти злочинців і що загалом сучасна кримінально-виконавча система є однією з найнебезпечніших у світі.

Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими вважають, що мета виправлення досягнута, якщо після відбуття покарання правопорушник буде спроможний не тільки дотримуватись законів, але й забезпечувати своє існування і в подальшому не вчиняти нових злочинів [13].

Аналіз окремих положень дав підставу дійти таких висновків:

1. Поняття мети виправлення засуджених повинно оцінюватись з урахуванням політичних, економічних, соціальних та моральних реалій сьогодення. Враховуючи загальні тенденції в практиці застосування кримінальних покарань, більш перспективним вбачається добровільне виправлення засудженого, але це не виключає застосування частково елементів примусу.

2. Виправлення засудженого повністю відповідає виховній кримінально-виконавчій функції. Однак цей процес не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, психології, кримінології для розробки та впровадження добровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки.

3. При переході від примусового виправлення до добровільного повинна бути розроблена спеціальна доктрина, що включатиме в себе положення про допомогу засудженим в період відбування покарання та постпенітенціарний період. До змісту цієї доктрини необхідно включити положення: застосовувати позбавлення волі та довгострокові покарання як винятки і лише за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів; створення співробітниками кримінально-виконавчої системи відповідних умов утримання засуджених та протидія впливу негативного мікросередовища місць позбавлення волі; стимулювання співробітників кримінально-виконавчої системи і засуджених до взаємопорозуміння, ненасильства та роботи по добровільному виправленню засуджених.

4. Виправлення засуджених будувати з урахуванням їх особливостей, а саме ступеню педагогічної занедбаності, глибини проникнення традицій злочинного середовища, вчиненого злочину та визначеного терміну покарання, готовності сприймати виправні програми та ін.

5. Стимулювання засуджених до правомірної поведінки і некримінального життя в суспільстві після звільнення від кримінального покарання повинно бути основою в реформуванні процесу виправного впливу на засуджених.

Література

  1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім Ін Юре", 2003. – С.187-191.

  2. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. – С.3.

  3. Беккариа Ч.О преступлениях и наказаниях. – М.: Стелс, 1995; Шаргородский М.Д. Наказание: его цели и эффективность. – Л.: изд-во Ленингр. ун-та, 1973; Стручков Н.А. Назначение наказаний при совокупности преступлений. – М.: Госюриздат, 1957; Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963; Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990; Степанюк А.Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження): Автореф. дис.... д-ра юрид.наук. – Харків, 2002

  4. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. – Саратов: Изд-во Capат. гос. ун-та., 1978.

  5. Див.: Устав о ссыльных 1822 г. Ст.411 – 415; Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Общая часть. – СПб., 1902. – С.911.

  6. Див.: Булатов С.Я. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР 1919г. //Правоведение. – 1959. – №4. – С.130.

  7. Див.: Утевский Б.С. Тюрьма или место заключения //Административный вестник. – 1928. – №9. – С.37.

  8. Див.: На Октябрьском совещании начальников адмотделов и их помощников по исправительно-трудовой части //Административный вестник. – 1929. – №12. – С.9.

  9. Див.: Монахов В. Воспитательная система А.С. Макаренко и перевоспитание заключенных. – М., 1956. – С.9.; Корнейчук В. Украинский вариант (Реформа пенитенциарной системы в Украине) //Воспитание и правопорядок. – 1991. – №10; Стурова М.П. Воспитательная система ИТУ (теоретико-педагогический и организационный аспекты): Дис.... докт.пед.наук, выполненная в форме научного доклада. М., 1991. – 92с.

  10. Див.: Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: "Укр.енцикл.", 1998. – Т.1. – С.402; Российская криминологическая энциклопедия /Под общ.ред. А.И. Долговой. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – С.240.

  11. Трубников В.М., Степанюк А.Ф. О формировании целей наказания и задач уголовно-исполнительного законодательства //Сб. кратких тезисов докл. и науч. сообщений науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. работ, выполненных проф.-препод.составом Украинской юр.академии в 1992 г. – Харьков: Укр.юр.акад., 1993. – С.110-112; Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999. – С.43 – 64.

  12. Див.: Минимальные стандартные правила обращения с заключенными //Права человека: сборник международных документов. – Варшава, 2002. – С.241-242.

Loading...

 
 

Цікаве