WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виправлення засуджених - Реферат

Виправлення засуджених - Реферат

Реферат на тему:

Виправлення засуджених

В теорії кримінального та кримінально-виконавчого права, незважаючи на відносно значну кількість позицій, що стосуються проблем покарання, на сьогодні день вони залишаються недостатньо розкритими і до кінця не відпрацьованими. Набуті знання та результати проведених наукових досліджень потребують нових підходів, що ґрунтуються на сучасних досягненнях науки. Численні праці, що висвітлюють проблеми, пов'язані з призначенням та виконанням кримінальних покарань, звільненням від відбування покарання та ін.[1], дають змогу узагальнити набуті знання щодо основних понять та структурних елементів покарання, показати їхню єдність, взаємозв'язок та взаємодію між собою (наприклад, злочин – покарання – судимість; функції кримінального права – механізм їхньої реалізації та функції покарання; мета кримінального покарання, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України та виправлення і ресоціалізація засуджений та ін.).

Ґрунтуючись на аналізі спеціальної літератури, до кримінально-виконавчих функцій ми відносимо такі: каральну, охоронну, виховну та попереджувальну. Причому дані функції повинні бути невід'ємними від мети кримінального покарання, а механізм реалізації даних функцій повинен слугувати досягненню кінцевої мети покарання, а саме виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Існують різні погляди відносно мети кримінального покарання. Ст.50 Кримінального кодексу України до мети покарання відносить не тільки кару, а й виправлення засуджених, загальне та спеціальне попередження [2]. В новому Кримінально-виконавчому кодексі України метою кримінально-виконавчого законодавства визначається захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, загальна та спеціальна профілактика і також запобігання тортурам, нелюдському або принижуючому гідність поводженню із засудженими [3].

Крім того, дослідження в різних галузях знань (філософії, психології, соціології, юриспруденції), розкривають співвідношення змісту покарань його меті. Так тільки юридичних концепцій можна перелічити близько сотні (теорії залякування, реабілітації, відплати за здійснене та ін.). Тимчасом дискусії продовжуються.

З давнини до сьогодення особливо спірними стояли питання щодо виправлення та перевиховання засуджених, попередження вчинення нових злочинів. В різні часи це питання розглядали Ч.Беккаріа, М.Таганцев, Ю.Антонян, М.Мелентьєв, М.Стручков, А.Степанюк, В.Трубніков, М.Шаргородський та ін. [4]. І хоча на законодавчому рівні вилучено термін "перевиховання", ще й досі не мають свого остаточного вирішення проблеми, пов'язані з виправленням засуджених, і потребують додаткового обговорення, тлумачення, узагальнення теоретичних засад, вивчення міжнародної бази, а також думок провідних вітчизняних учених, особливо, якщо враховувати виховну кримінально-виконавчу функцію.

Вважаємо, що мета покарання повинна бути сформульована досить ясно і повною мірою відповідати функціям покарання. Крім того, кожна мета повинна бути реальною, досягнення її – відповідати змісту покарання.

Визначення мети покарання необхідно, по-перше, для допомоги суддям у правильному виборі виду покарання, його розміру, а також встановлення обсягу каральних елементів у процесі відбуття кримінального покарання. По-друге, це потрібно для вибору обсягу і засобів виховного впливу на різні категорії засуджених. Так, на нашу думку, існують відмінності між метою покарання, застосованою до осіб, засуджених за тяжкі злочини і вчинені з необережності. Більше того, як вважає М.О.Стручков, в деяких випадках немає потреби у досягненні всіх цілей покарання, а суть повинна полягати в тому, щоб не залишати безкарними ті чи інші злочини [5]. І, нарешті, по-третє, мета покарання повинна встановлювати загалом його ефективність та сприяти виконанню попереджувальної функції покарання.

Як показує аналіз кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, мета покарання змінювалась під впливом політичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чи іншому етапу розвитку суспільства. Однак найважливішими (особливо за часів радянської влади) залишалися тези про виправлення та перевиховання особи, попередження нових злочинів з боку як винної особи, так і інших осіб.

Виправлення та перевиховання – чи це не утопія в нинішній час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих кінцевих результатів, яких прагне наша держава, встановлюючи кримінальну відповідальність, засуджуючи винного та виконуючи те чи інше покарання? Зміст таких понять завжди наповнювався особливим смислом.

Уперше найповніше ідея перевиховання в місцях позбавлення волі була висунута в кінці ХVІІІ ст. американськими квакерами, і саме тоді була зроблена спроба її реалізації. Суть виправного впливу зводилася до того, що засуджений повинен перебувати в одиночній камері та постійно вивчати Біблію. На думку реформаторів того часу, це сприяло моральному збагаченню особи, відволікало її від протиправної поведінки, підштовхувало до каяття. Звідси і походить назва – пенітенціарна система, тобто система виправлення і перевиховання особи, що заснована на каятті винного.

Реалізація державної політики Російської імперії, до складу якої входила і Україна, у справі боротьби зі злочинністю у XVIII – початку XIX ст. визначалася виходячи з мети та завдань кримінально-виконавчої політики і була зведена до кари злочинця та залякування народу. Репресивно-каральний шлях посилював жорстокість покарань, поширював смертну кару, мордування та катування, заслання, вислання та каторжні роботи. Проблемам повторних злочинів і покарання за них були присвячені Устави та інші законодавчі акти, які дають уявлення про ставлення до засуджених, застосування до них таврувань, ланцюгів тощо. І лише згодом покарання набуває більш цивілізованого характеру, виправленням засудженого вважається сприяння його громадському переродженню шляхом розширення його розумового світогляду, шляхом настанов, навчання в школах та ін. Але вбачається слушним зауваження М.С. Таганцева щодо відновлення соціальної справедливості як однієї з цілей покарання, яких характеризує її як "блискучу форму з невизначеним змістом" [6].

"Руководящие начала по уголовному праву РСФСР" 1919 р. визначали, що покарання – це не відплата за вчинене зло, а є спокутування вини і покарання переслідує лише оборонні цілі. Досягти цього можливо пристосуванням особи до визначеного громадського порядку з ізоляцією злочинця. Однак у випадку, коли особа не "піддається пристосуванню", вона може бути фізично знищена [7].

У подальшому радянська виправно-трудова система ставила за мету "моральне переродження" злочинця. Вона вважала, що засуджені повинні набувати трудових навичок, ліквідувати безграмотність, знати права і обов'язки громадянина радянської держави і неухильно дотримуватись їх. Крім того, необхідно звикати до життя в організованому колективі, бути фізично здоровим та ін.[8]. Тобто, незважаючи на думку деяких фахівців щодо змісту радянських термінів "виправлення" та "перевиховання", то можна зробити висновок, що система ГУЛАГУ якраз не вірила в можливості "морального перевиховання", а підходила до процесу виправлення і перевиховання утилітарно. Моральний вплив, виховні норми замінювались практичними навичками: працюй, набувай професії, живи у колективі і "трудова перспектива" приведе тебе до "світлого майбутнього". Прикладом цього може слугувати нарада керівників адміністративних відділів та їхніх помічників по виправно-трудовій частині у 1929 р., де зазначалося, що раніше поставлені завдання з виправлення та перевиховання осіб є неактуальними. Нині місця утримання засуджених за допомогою робочої сили засуджених, повинні брати активну участь у загальнодержавному господарському будівництві і, головне, заповнювати вузькі місця у забезпеченні трудовими ресурсами деяких масових робіт у віддалених місцевостях [9].

Реформи виправно-трудової системи 60-80-х років ХХ ст., незважаючи на позитивні перетворення, не змінили загальної суті мети покарання та її відповідності функціям покарання. Формулюючи мету, що покарання – це не тільки кара, а й виправлення і перевиховання злочинця, каральний апарат залишав ці норми як декларативні і визнавав лише провідну роль примусової праці у виправлені засудженого. Крім того, до особи, яка вчинила злочин, необхідно було застосовувати такі засоби впливу, які б допомагали їй набувати таких якостей, як відповідальність, дисциплінованість, слухняність, активна участь у житті колективу засуджених тощо. Тобто і законодавець, і виконавці знову зорієнтовані на "примусове перевиховання", в основі якого є приведення особистості до зразкової норми за допомогою заміни негативних якостей на нові (соціалістичні, комуністичні). Наприклад, В.Монахов вказував на те, що мета виправлення засуджених повинна складатися з їхнього морального перевиховання, а саме під таким розумілася заміна негативних навичок, відживаючих норм поведінки новими, комуністичними нормами поведінки. М.Стурова та інші автори пропонували відмовитися від поняття "виправлення засуджених" і замінити його на "набуття навичок та норм загальнолюдського буття"[10].

Такі підходи мали свої суттєві недоліки, а саме:

  • оцінка виправлення і перевиховання засуджених зводилась до зовнішніх, формальних ознак (добросовісне відношення до праці, перевиконання норм вироблення, дотримання режимних вимог, активна участь у культурно-масових заходах та участь у самодіяльних організаціях колоній). При цьому за основу береться лише формальне дотримання вимог, без урахування інших факторів, включаючи і психологічний);

  • побудова "воєнізованого" типу виправно-трудових установ, де в основі покладено примусове, а не свідоме виконання наказів і встановлено жорстку відповідальність за порушення правил внутрішнього розпорядку. Таким чином, заходи примусового впливу домінують над виховними і поступово їх витісняють. Контрольні функції наявні у всіх видах діяльності (починаючи з нагрудних знаків на одязі засудженого і закінчуючи надзором режимно-оперативних працівників;

  • в процесі реформування виправно-трудової системи поступово відбувалася заміна виправних та психолого-педагогічних завдань організаційними. Достатньо пригадати експерименти 70-80-х років ХХ століття – "Вологодський", що зводився до інтенсифікації використання праці засуджених та "Горьківський" – масова участь засуджених в самодіяльних організаціях (як правило така участь була формальною, але давала можливість достроково звільнитися з місць позбавлення волі).

Loading...

 
 

Цікаве