WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні - Реферат

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні

Україна має багатий історичний досвід законодавчого регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх. На різних історичних етапах по-різному вирішували питання не тільки про вік, з якого починалась кримінальна відповідальність, а й про заходи, які застосовувались до неповнолітніх злочинців. Зокрема, українському кримінальному законодавству радянського періоду відомо встановлення досить низьких вікових меж настання кримінальної відповідальності. Взагалі в післяреволюційний період сфера кримінально-правового впливу зазнавала значних змін, особливо стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це було пов'язано, зокрема, з тим, що на території України поряд з нормативно-правовими актами, які видавались українською владою, діяли також нормативно-правові акти РРФСР [5, с.64-65]. Наприклад, першим декретом радянської влади про кримінальну відповідальність неповнолітніх був декрет РНК від 14 січня 1918р. "Про комісії для неповнолітніх", в якому зазначалось, що суди та тюремне ув'язнення для неповнолітніх скасовуються, а неповнолітніми вважались особи, які на момент учиненння суспільно небезпечного діяння не досягнули сімнадцяти років. Такі справи були підвідомчі комісіям про неповнолітніх [8, с.21].

Згодом декретом ВЦВК від 7 березня 1918р. №2 "Про суд" це положення було підтверджено. Зокрема, в ст.17 зазначалось, що суди та тюремне ув'язнення для неповнолітніх скасовуються, і такі справи підлягають розгляду комісією про неповнолітніх [8, с.22]. Отже, перші декрети радянської влади взагалі ставили неповнолітніх поза покаранням, визнаючи щодо них лише заходи медико-педагогічного впливу. Проте згодом це положення було змінено.

Уже Керівні начала з кримінального права РРФСР від 12 грудня 1919р., які без змін були введені на територію України постановою колегії НКЮ 4 серпня 1920р., в п.13 передбачали, що особи віком до 14 років не підлягали суду та покаранню. До таких осіб могли застосовувати тільки виховні заходи, але вже до неповнолітніх віком від 14 до 18 років такі заходи застосовували лише в тому разі, коли було встановлено, що вони діяли "без розуміння" [8, с.22; 1, с.12]. На зміну декрету від 14 січня 1918р. "Про комісії для неповнолітніх" був прийнятий декрет РНК від 4 березня 1920р. "Про справи неповнолітніх, які обвинувачуються в суспільно небезпечних діяннях", відповідно до якого неповнолітніми вважали осіб, що не досягли 18-річного віку. Передбачалось також, що тюремне ув'язнення та суди для неповнолітніх скасовуються, але коли комісія, яка розглядає справу про суспільно небезпечне діяння, вчинене неповнолітнім віком від 14 до 18 років, встановить неможливість застосування до нього заходів медико-педагогічного впливу, то таку справу передавали у суд [8, с.67]. Відповідно до цього декрету були внесені зміни і в Керівні начала з кримінального права про те, що неповнолітні віком до 14 років не підлягають суду та покаранню, до них могли застосовувати лише виховні заходи. Такі ж заходи застосовували до неповнолітніх віком від 14 до 18 років, якщо було визнано, що стосовно них можна обмежитись медико-педагогічним впливом [3, с.368].

Незважаючи на те, що кримінальне законодавство союзних республік дублювало законодавство РРФСР, яке дуже часто діяло на їхніх територіях, в УРСР стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх були встановлені своєрідні положення, які діяли лише в Україні [5, с.64-65]. Так, зокрема, декретом РНК УРСР від 12 червня 1920р. "Про відповідальність неповнолітніх" було встановлено, що справи про суспільно небезпечні діяння осіб віком до 18 років підлягали веденню комісій про неповнолітніх. Проте, якщо стосовно осіб віком від 14 до 18 років, які обвинувачувались у контрреволюційних злочинах, державній зраді, шпигунстві та злочинах, передбачених у ст.36 п.1 "Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали", комісією про неповнолітніх визнавалось неможливим обмежитись заходами медико-педагогічного характеру, то такі справи направляли для вирішення в суд [1, с.177-178].

21 червня 1921р. були внесені зміни у декрет "Про відповідальність неповнолітніх", якими передбачалось справи про відповідальність осіб у віці до 18 років, які обвинувачувались у вчиненні злочинів, передати у відання комісіям про неповнолітніх. Проте, коли неповнолітніх обвинувачували у бандитизмі і коли комісія про неповнолітніх визнає стосовно до осіб віком від 17 до 18 років неможливим обмежитись заходами медико-педагогічного впливу, то таких неповнолітніх віддавали до суду [1, с.275-276].

Отже, можна визнати, що декрети УРСР, які встановлювали особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, були більш ліберальними порівняно з аналогічними декретами РРФСР та Керівними началами, оскільки передбачали більше можливостей для передачі неповнолітнього комісіям про неповнолітніх для застосування до них медико-педагогічних заходів. Період дії декретів стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх відзначався різноманітністю положень, які дуже часто суперечили одне одному.

Лише починаючи з 1922р. на зміну вказаним декретам прийшло кодифіковане законодавство. 1 червня 1922р. постановою ВЦВК було затверджено КК РРФСР, крім того доручалось ввести цей кодекс у союзних республіках [9, с.296]. 15 серпня 1922р. цей Кримінальний кодекс був введений на території УРСР. Порівнюючи з декретами, Кримінальний кодекс УРСР 1922р. посилював кримінальну відповідальність неповнолітніх, передбачаючи, що покарання не застосовувалось до малолітніх віком до 14 років, а також до неповнолітніх віком від 14 до 16 років, стосовно яких комісією про неповнолітніх було визнано можливим обмежитись заходами медико-педагогічного характеру [8, с.118].

Постановою ВЦВК від 3 січня 1923р. були внесені зміни до Кримінального кодексу УРСР 1922р., згідно з якими кримінальне покарання не застосовувалось до малолітніх віком до 14 років, а також до неповнолітніх віком від 14 до 16 років, стосовно яких судом було визнано за можливе обмежитись заходами медико-педагогічного впливу.

Отже, відповідно до вказаних змін, вже суд повинен був вирішувати питання про можливість або неможливість застосування медико-педагогічних заходів. Крім того, відповідно до ст.18-1, 18-2, призначуване неповнолітньому віком від 14 до 16 років покарання підлягало обов'язковому зменшенню на половину, проти максимально встановленої законом межі, а неповнолітнім віком від 16 до 18 років – на одну третину [1, с.606-607].

Для роз'яснення ст.181 та 182 КК УРСР Верховний Суд УРСР видав циркуляр, в якому роз'яснював, що неповноліття злочинця відповідно до ст.25 КК УРСР – це вже пом'якшуюча обставина, тому міра покарання повинна бути нижчою за ту, яка б призначалась дорослому за такий же злочин.

Таким чином, визначаючи покарання на загальних засадах, суд і далі повинен звертатись до ст.181 та 182, хоча ці статті, згідно з їхнім точним змістом, торкаються лише тих випадків, коли суд призначає максимальне покарання, передбачене відповідною статтею, однак ці положення за аналогією треба застосовувати до всіх без винятку випадків у справах неповнолітніх [1, с.619-620].

31 жовтня 1924р. були прийняті Основи кримінального законодавства СРСР та Союзних республік, які встановлювали лише загальні положення про кримінальну відповідальність неповнолітніх. Зокрема, згідно із ст.8, заходи соціального захисту медико-педагогічного характеру обов'язково застосовувались до малолітніх. До неповнолітніх їх мали застосовувати тоді, коли відповідний орган визнавав неможливим застосування заходів соціального захисту судово-виправного характеру. У цьому випадку можна говорити про посилення відповідальності неповнолітніх, оскільки, на відміну від Кримінального кодексу 1922р., на перше місце Основи ставили питання про застосування до неповнолітніх віком від 14 до 16 років заходів соціального захисту судово-виправного характеру. Основи ввели термін "заходи соціального захисту", який використовувася замість терміна "покарання".

Отже, за рівних умов до неповнолітніх у першому випадку були б застосовані медико-педагогічні заходи, а в другому – судово-виправні. В інших випадках, відповідно до Основ, питання про застосування заходів медико-педагогічного характеру вирішував суд, якщо була встановлена невідповідність застосування судово-виправних заходів соціального захисту. Встановлення ж конкретного віку, з якого починалась кримінальна відповідальність, Основи відносили на розгляд союзних республік [8, с.201]. Відповідно до Основ, був прийнятий та введений в дію Кримінальний кодекс УРСР 1927р. і Кримінальний кодекс РРФСР, які містили положення, згідно з якими до малолітніх віком до 14 років, що вчинили суспільно небезпечні діяння, обов'язково застосовували заходи медико-педагогічного характеру. До неповнолітніх віком від 14 до 16 років такі заходи застосовувались на розсуд комісії про неповнолітніх.

Loading...

 
 

Цікаве