WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Підготовка прокурора до судових дебатів - Реферат

Підготовка прокурора до судових дебатів - Реферат

Наприклад, державний обвинувач С. орієнтувала суд засудити Л. за ч.3 ст.191 КК України, в той час як у судовому засіданні кваліфікуюча ознака повторність не знайшла свого підтвердження. Суд без постанови прокурора змінив обвинувачення Л. і засудив його за ч.1 ст.191 КК України [4].

Державний обвинувач Х. орієнтував суд засудити П. за ч.1 ст.286 КК України за те, що, керуючи автотранспортним засобом, скоїв ДТП, в результаті чого одна особа зазнала тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а двоє інших – легкої. Разом з тим державний обвинувач зобов'язаний був винести постанову про зміну обвинувачення, бо легкі тілесні ушкодження не є кваліфікуючими ознаками ч.1 ст.286 КК України [5].

Враховуючи те, що злочини вчиняють люди і від злочинів страждають теж люди й ці особи об'єктивно взаємопов'язані, їхня роль у тому, хто скоїв злочин, буває неоднозначна. Відтак державний обвинувач у своїй промові повинен дати об'єктивну всебічну характеристику як підсудному, так і потерпілому. Вивчення особистості обвинуваченого інколи в літературі розглядається як чинник, що знижує вірогідність судової помилки [17, c. 41-43]. Характеристика підсудного і потерпілого пов'язані з принципом індивідуалізації призначення покарання і можуть вказувати як на пом'якшуючі (ст.66 КК) обставини вини підсудного, так і на обтяжуючі (ст.67 КК).

Для того щоб чіткіше з'ясувати ступінь винуватості підсудного у вчиненні злочину, обвинувач повинен дати також об'єктивну характеристику потерпілого. Особливо це важливо тоді, коли склалися віктимологічні стосунки, за яких не вилучається і вина потерпілого, якщо він своєю необачністю, аморальною поведінкою, а інколи і протиправною, по суті, спровокував підсудного до скоєння злочину (шахрайство, зґвалтування, хабарництво, вбивство тощо).

Характеризуючи підсудного, потерпілого, обвинувач повинен бути вільним від особистих симпатій чи антипатій до них. Якщо ж запобігти цьому неможливо, то прокурор зобов'язаний заявити самовідвід. Відповідно до закону (ст.264 КПК), прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, викладає своє міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. У зв'язку з цим зазначені міркування обвинувач повинен викласти у своїй обвинувальній промові і, як ми вважаємо, чітко і конкретно вказати міру покарання, не обмежуючись лише вказівкою на вид покарання в межах певної санкції та ступінь небезпеки злочину і підсудного, що, своєю чергою, при потребі дасть прокурору можливість конкретніше визначитись з подачею апеляції чи касаційного подання за мотивів м'якості чи надмірної суворості вироку.

Важливо те, щоб конкретна пропозиція прокурора про покарання винуватого була обґрунтованою, переконливою, справедливою і законною. Прокурор повинен керуватися відомими положеннями про те, щоб постановити обвинувачення розумно, правильно, в міру і важливо не те, що за злочин було призначено тяжке покарання, а те, щоб жоден випадок злочину не був нерозкритим, а, отже, безкарним.

Задоволення цивільного позову, рішення про долю речових доказів, що мають цінність для підсудного, теж можуть мати елементи кари для засудженого, тому обвинувач повинен підготуватися і до вирішення цих питань та викласти з цього приводу свої міркування у судовій промові.

Закон (ст.23 КПК) покладає також на прокурора, як і на органи розслідування, обов'язок виявляти та усувати причини та умови, що сприяють вчиненню злочину. У літературі зазначається, що прокурор як судовий оратор і представник держави не виконав би свого обов'язку до кінця, якби в обвинувальній промові не проаналізував причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і не вніс пропозиції щодо їхнього усунення [10, c. 176].

Промова прокурора не була б завершена, якщо б він не зробив відповідних висновків, не підсумував хід судового процесу. Такий підхід має бути не тільки в процесі розгляду складних справ, які викликають інтерес громадськості, як це інколи зазначається в літературі [14, c. 205; 10, c. 177], а щодо усіх кримінальних справ, у яких прокурор повинен звернути увагу з позиції того, якою має бути наука, урок для підсудного, хто схильний до правопорушень; яке буде мати значення постановлений вирок і очікуваний від нього ефект для забезпечення законності і попередження злочинів. Наприклад, пропонуємо завершити обвинувальну промову такими словами: "Шановні судді! Ваш вирок буде законним, обґрунтованим і справедливим, якщо ви погодитеся з позицією державного обвинувача. Відповідальність "неминуча – це повинен знати кожний" [7, c. 20]. А один із обвинувачів свою промову закінчив так: "Шановний суд! Ваш вирок повинен стати суворим попередженням тим, хто зазіхає на державну власність. Кара за злочин не відворотна. Це повинен пам'ятати кожний" [15, c. 28].

Відтак структура промови прокурора, послідовність і зміст викладення її частин має дуже умовний характер. Зокрема, деякі вчені пропонують промову прокурора розпочинати з аналізу і оцінки доказів, а суспільно-політичну оцінку злочину давати після характеристики особи підсудного; пропозиціям про відшкодування матеріальних збитків, а також про визначення долі речових доказів надають значення самостійного елементу, частини промови прокурора [8, c. 156-190]. По деяких справах вважається доцільним характеризувати підсудного, звернути увагу суду на обставини, що, на думку державного обвинувача, дають можливість визначити ступінь суспільної небезпеки підсудного, причини скоєння злочину [7, c. 11].

Прокурор у судових дебатах також має право скористуватися реплікою, обмінятися нею з іншими учасниками судових дебатів. Право останньої репліки належить підсудному (ст.318 КПК), але заздалегідь предметно підготуватися прокурору до репліки неможливо, оскільки для цього спочатку необхідно заслухати промови інших виступаючих у судових дебатах.

На нашу думку, при підготовці прокурора до участі в суді ним повинні застосовуватися такі широкомасштабні методи, як програмно-цільовий, метод моделювання, комплексного підходу.

Однак будь-якому методу підготовки для участі в суді передує досконале вивчення матеріалів справи, що теж має свою методику, прийоми вивчення.

З урахуванням особливості судових промов треба особливу увагу звернути на збір прокурором відповідних матеріалів та їх аналіз, на форму підготовки обвинувальної промови. Висловлюється думка про те, що прокурору доцільно не писати весь текст промови, а достатньо скласти розгорнутий план. Показано вимоги до структури промови прокурора, відстоюється позиція про те, що пропозиція прокурора про міру покарання має бути конкретною.

Література

  1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – №30. – 1996. – Ст.121.

  2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. – К., 2003. – С.374.

  3. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова. – С.294-334.

  4. Архів Ленінського районного суду м.Чернівці. Кримінальна справа №1-140 по обвинуваченню Л.

  5. Архів Новоселицького районного суду Чернівецької області. Кримінальна справа №1-25 по обвинуваченню П.

  6. Гурвич С.С., Погорелков В.Ф., Герман М.А. Основы риторики. – К., 1988. – С.85.

  7. Інформаційно-методичний бюлетень №4 прокуратури Чернівецької області. – Чернівці, 1997. – С.20.

  8. Кухлевская Т.А. Государственное обвинение в условиях судебно-правовой реформы. – М., 1994. – С.156-190.

  9. Ленін В.І. Повне зібр. творів. – Т. 14. – С.84-85.

  10. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві. – К., 2001. – С.176.

  11. Матієк С.В. Підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення. – К., 2001. – С.35-43.

  12. Михайленко О.Р. Провадження кримінальних справ у суді. – С.61-63.

  13. Прокурорський нагляд в Україні. – Донецьк, 1997. – С.214-221.

  14. Прокурорський нагляд в Україні. – Львів, 2002. – С.197-205.

  15. Промова прокурора у судових дебатах: Навч. метод. посіб. – Харків, 1997. – С.28.

Loading...

 
 

Цікаве