WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-правовий захист особи за короткою редакцією руської правди - Реферат

Кримінально-правовий захист особи за короткою редакцією руської правди - Реферат

За вбивство залежних людей (невільних), які належали до числа слуг князя, карали менш суворо. Зокрема, за вбивство князівського старости, рабині-годувальниці, дядька-вихователя стягували віру (штраф) у розмірі 12 гривень (ст.24, 27), а за князівського рядовича, смерда, холопа – 5 гривень (ст.25, 26).

Тілесні ушкодження. Традиційного поділу тілесних ушкоджень на види Коротка редакція Руської Правди не знає. Однак із змісту ст.5 можна припустити, що йдеться про тяжкі тілесні ушкодження – "якщо (хто-небудь) вдарить (мечем) по руці і рука відпаде або відсохне". Караність цього злочину рівнозначна караності вбивства – 40 гривень винагороди на користь потерпілого. Очевидно, такий підхід до караності застосовувався і якщо заподіяно шкоди нозі потерпілого. Це випливає із ст.6, де сказано: "Якщо нога залишиться цілою, (але) якщо почне кульгати, то нехай усмиряють (винного) домочадці (пораненого)." Термін "усмиряють" означає можливість застосування членами родини потерпілого ("домочадцями") кривавої помсти [8, c.89]. Поряд з цим за відрубаний палець належало платити потерпілому 3 гривні винагороди (ст.7), а за вирвані вус або жмут бороди – 12 гривень (ст.8).

За удар мечем у піхві, чи рукояткою меча (ст.4), батогом, жердиною, п'ястою, чашею або плазом меча (ст.З) стягували 12 гривень винагороди на користь потерпілого. При цьому звертає на себе увагу той факт, що винагорода потерпілому за відрубаний палець була рівноцінною (3 гривні) винагороді у випадку "коли людина попхне людину від себе чи до себе" (ст.10), тобто заподіяння образи дією.

Із змісту ст.17 Короткої редакції Руської Правди, можна зробити висновок, що розглянуті випадки кримінально-правового регулювання стосувались лише вільних людей. До холопів та інших залежних людей (рядовичів, смердів, закупів, рабів) у випадку заподіяння ними тілесних ушкоджень вільній людині застосовувалась кривава помста: "Якщо холоп ударить вільну людину ... а після того, якщо де-небудь знайде холопа побита людина, нехай його вб'є." Каралося і приховування такого холопа його володарем. Який не бажав його видати. У цьому випадку володареві хлопа треба було забрати собі і заплатити за нього 12 гривень, що можна розглядати як викуп за життя холопа. Очевидно, що такий підхід застосовували і у випадку вчинення вбивства вільної людини холопом або іншою залежною людиною.

Холоп, інша залежна людина, перебували під захистом свого володаря. Доказом цього є припис ст.ЗЗ Короткої редакції Руської Правди, де вказано: "Якщо без княжого розпорядження будуть мордувати смерда (то платити) 3 гривні за образу; а за (мордування) огнищанина, тіуна і мечника – 12 гривень." Потерпілим у наведених випадках був князь і тому винагорода за вчинення названих діянь йшла на його користь.

Як бачимо, майже у всіх згаданих випадках (стосовно тілесних ушкоджень) віра (штраф) на користь князя не сплачувалась.

Привертає увагу те, що кривава помста допускалась у тому випадку, "коли хто-небудь буде побитий до крові або синців", якщо ж потерпілий "за себе не може помститися, то нехай візьме собі з винного 3 гривні винагороди та ще й плату лікареві" (ст.2). Перша особливість такого роду помсти полягала в тому, що право на помсту належало винятково потерпілому, а не його близьким родичам. Друга особливість – винагорода доповнювалася відшкодуванням потерпілому заподіяної злочином шкоди – плати лікареві. Третя особливість – доказами визнавалася лише наявність крові або синяків, а якщо їх не було, то покази свідків: "Якщо хто-небудь буде побитий до крові або до синців, то не шукати цьому чоловікові свідків; якщо на ньому не буде жодних слідів (побоїв), то нехай прийдуть свідки; якщо ж не може (привести свідків), то справі кінець" (ст.2). Принагідно зазначимо, що доказом образи дією (ст.10) могли бути лише покази двох свідків. Іноземців у таких випадках приводили до присяги.

Викладену в ст.9 Правди норму ("якщо хтось оголить меч, але не вдарить (ним), то він покладе гривню") можна розглядати двояко. По-перше, як встановлення винагороди на користь потерпілого за образу дією; по-друге, як встановлення винагороди на користь потерпілого за погрозу вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень.

Коротка редакція Руської Правди містить у собі своєрідний зародок інституту необхідної оборони, поєднаний з кривавою помстою. Зокрема, дозволяли вбивати нічного злодія "у своєму дворі або у будинку, або біля хліва" (ст.38). Однак, якщо злодій був затриманий (зв'язаний) і в такий спосіб утримували його до ранку, то вбивати заборонялося. Той, хто затримав, зобов'язаний був доставити злодія "на княжий двір; а якщо ж (його) вб'ють і люди бачили (його) зв'язаним, то платити за нього."

Коротка редакція Руської Правди, як перший кодекс давньоруського права, який зберігся до нашого часу, заклала основи правового захисту життя і здоров'я особи, що знайшло свій подальший розвиток у наступних кодифікованих правових актах.

Література
  1. Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства. – М., 1879.

  2. Греков Б.Д. Киевская Русь. – М., 1952.

  3. Див.: Основания уголовно-правового запрета. – М.: Наука, 1982.; Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно – правових норм. – Свердловск, 1983.; Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. – М., 1986.

  4. Історія держави і права України. – К., 1996. – Ч.1.

  5. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України.-Львів., 1996.

  6. Капустин М. История права. – Ярославль, 1872.

  7. Див.:Ланге Н.И.Исследование об уголовеом праве Русской Правды. – С-Пб., 1860; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – К., 1886; Сергеевич В.И.Лекции по истории русского права. – М., 1910; Тихомиров М.Н. Исследование о Русской Правде. – Москва; Ленинград, 1941; Юшков С.В. Русская Правда: Происхождение, источники, значение. – М., 1950; Греков Б.Д. Правда Русская. М.1947; Греков Б.Д. Киевская Русь. – М.1952.

  8. Памятники русского права. – М., 1952.

  9. Правда Русская. II. Комментарии. – Москва; Ленинград, 1947.

  10. Свердлов М.Б. От закона Русского к Русской Правде. – М., 1988.

  11. Тихомиров М.М. Исследование Русской Правды. – Москва; Ленинград, 1941.

  12. Хачатуров Р.А. Становление права (на материалах Киевской Руси.) – Тбилиси, 1988.

  13. Черепнин Л.В. Общественно – политические отношения Древней Руси и Русская Правда // Древнерусское государство и его международное значение. – М., 1965.

Loading...

 
 

Цікаве