WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Підстави постановлення обвинувального вироку: аналіз чинного закону та проекту КПК України - Реферат

Підстави постановлення обвинувального вироку: аналіз чинного закону та проекту КПК України - Реферат

Реферат на тему:

Підстави постановлення обвинувального вироку: аналіз чинного закону та проекту КПК України

Вирок – це основний акт кримінального судочинства. Тільки суд своїм вироком, постановленим у результаті судового розгляду, у разі доведення вини підсудного має право визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню (ст.62 Конституції України). У судовому вироку вирішуються і всі інші питання у справі. Саме тому вирок є найважливішим актом правосуддя. Звідси – особливі вимоги, що до нього пред'являються.

Звідси, незважаючи на значення, яке має вирок після прийняття нового Кримінального кодексу України та внесення змін до чинного Кримінально-процесуального кодексу, у законодавстві з'явилися прогалини, що стосуються підстав постановлення обвинувального вироку, які потребують всебічного вивчення з метою їхнього усунення. Водночас в Україні підготовлено проект КПК, у якому підстави постановлення обвинувального вироку також не набули однозначного вирішення. Зауважимо, що вказані питання ще не стали предметом широкої наукової дискусії в Україні. Свого часу їх розглядали Ю.М. Грошевий, О.М. Толочко, С.Г. Мірецький, проте на основі аналізу нині вже не чинного законодавства. Разом з тим на практиці ці питання набирають виняткової гостроти. Відтак, запропонована стаття є актуальною як з наукового так і практичного погляду.

Відповідно до ч.3 ст.327 КПК, якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України [1].

З цієї норми випливає, що існує два види обвинувального вироку: 1) з призначенням покарання; і 2) із звільненням від відбування покарання.

Водночас В.М. Тертишник зазначає, що обвинувальний вирок може бути чотирьох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення покарання; 3) зі звільненням від покарання; 4) з умовним застосуванням покарання [2, с.847]. Група харківських учених виділяє лише два перших види обвинувального вироку [3, с.387].

У зв'язку з цим зауважимо, що нещодавно (до внесення змін до КПК у 2001 р.), відповідно до чинного на той момент законодавства, вчені розрізняли такі види обвинувального вироку: 1) з призначенням підсудному покарання; 2) без призначення покарання; 3) із звільненням засудженого від покарання [4, с.127]; 4) з призначенням засудженому покарання, але із звільненням його від відбування з випробуванням (з відстрочкою) [5, с.400].

У всіх цих випадках особа визнавалася винною у вчиненні злочину, хоча й з різними для неї наслідками.

Обвинувальний вирок без призначення покарання міг бути постановлений у випадках, коли на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною (ч.3 ст.327 КПК у попередній редакції).

Якщо ж у процесі судового розгляду справи було встановлено, що на момент його провадження закінчилися строки давності притягнення підсудного до кримінальної відповідальності (п.3 ч.1 ст.6 КПК у попередній редакції, ст.48 КК у попередній редакції) або прийнято Закон про амністію, яким усувається застосування покарання за вчинене діяння, чи підсудного помилувано (п.4 ч.1 ст.6 КПК у попередній редакції), суд зобов'язаний був довести розгляд справи до кінця і винести обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч.3 ст.6 КПК у попередній редакції).

Крім того, визнавши підсудного винним у вчинені злочину й обравши йому міру покарання у вигляді позбавлення волі, суд міг ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (відстрочкою) [5, с.400].

І, нарешті, в усіх інших випадках у разі визнання підсудного винним у вчиненні злочину, суд постановляв обвинувальний вирок із призначенням покарання.

А яку ж маємо ситуацію на сьогодні? Спробуємо проаналізувати чинне законодавство.

Стосовно обвинувального вироку з призначенням покарання, то тут не виникає жодних суперечок. Суд призначає особі покарання, коли повністю визнає її винною у вчиненні злочину за браком підстав для звільнення від відбування покарання чи його відстрочки.

Що ж до звільнення від відбування покарання, то тут виникають питання. Закон передбачає (ч.3 ст.327 КПК України), що суд звільняє особу від відбування покарання з постановленням обвинувального вироку на підставах, передбачених ст.80 КК України, яка визначає умови звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Відповідно до п.1 цієї статті, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у визначені строки [6]. Проте видається не зовсім логічним постановлення обвинувального вироку зі звільненням від відбування покарання у зв'язку з тим, що за попереднім обвинувальним вироком щодо тієї ж особи і по тому ж злочину спливли строки давності його виконання. Особа не може бути засуджена двічі за один і той же злочин, інакше порушуються принципи кримінального права. У даному випадку вона повинна звільнятися від відбування покарання без будь-якого подальшого вироку.

Таку позицію законодавця важко зрозуміти. Проте зауважимо, що, крім спливу строків давності виконання обвинувального вироку, є ще й інші підстави для постановлення обвинувального вироку із звільненням від покарання, передбачені вже не у ст.327 КПК, а в статтях загальної частини КПК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.6 КПК, суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням засудженого. Але тут на відміну від попереднього випадку суд постановляє обвинувальний вирок "зі звільненням від покарання", а не "постановляє обвинувальний вирок і звільняє особу від подальшого відбування покарання", хоча й суть видається однаковою. Проте і в цьому випадку виявляється певна колізія, яка полягає у тому, що, відповідно до ст.87 КК України та п.4 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 року №588/2000 [7], клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. Отже, помилування не може бути підставою для постановлення обвинувального вироку із звільненням засудженого від покарання, оскільки воно здійснюється стосовно осіб, яким було призначено покарання вироком, що набрав законної сили.

Крім того, згідно з ч.5 ст.7 КПК, суд своїм вироком може звільнити особу від покарання, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно-небезпечною. Втрата суспільної небезпеки з боку особи, яка вчинила злочин, може пояснюватися суттєвою зміною обстановки в житті конкретної людини. Найтиповішими прикладами такої зміни є перебування особи в іншому трудовому колективі, усунення її з раніше займаної посади, розрив відносин з кримінальним середовищем, під впливом якого був вчинений злочин, вагітність [8, с.27], вчинення дій, які свідчать про його щире каяття (відшкодування заподіяної шкоди, примирення з потерпілим, пожертвування значної суми або цінностей на благочинні цілі, активна участь у суспільно-корисних роботах, зміна способу життя в позитивну сторону) [9, с.26].

Loading...

 
 

Цікаве