WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Про деякі аспекти співвідношення земельного та цивільного законодавства - Реферат

Про деякі аспекти співвідношення земельного та цивільного законодавства - Реферат

Треба враховувати також, що сьогодні право власності на земельну ділянку частіше виникає не на підставі цивільно-правових угод, а адміністративно-правовим шляхом. Така процедура регулюється нормами земельного, а не цивільного права.

І.А. Іконицька також вважає, що при регулюванні відносин земельної власності та інших речових прав на землю необхідно використовувати понятійний апарат, основні принципи і норми, що містяться у цивільному законодавстві. На її ж думку, у земельному законодавстві повинна бути відображена специфіка правового регулювання земельних відносин, яка випливає з того факту, що земля є не тільки об'єктом нерухомості, а й важливим природним ресурсом. Цей фактор зумовлює як встановлення суворих правил використання такого виду нерухомості, так і можливі обмеження земельного обігу, підпорядкування його певним правилам [5, с.29].

Цікавою є думка з цього приводу Ф.Х. Адіханова, який вважає, що регулювання відносин, в яких земля є об'єктом права власності чи інших речових прав, перебуває як би у спільному віданні цивільного і земельного права, заперечуючи тим самим загальний характер цивільно-правових норм стосовно земельних [3, с.36]. Проте така позиція потребує додаткової аргументації.

Сьогодні в юридичній літературі знаходимо твердження, що у зв'язку з визнанням земельних ділянок нерухомим майном відповідна частина земельних відносин набула майнового характеру [19, с.10]. Проте така постановка питання видається не зовсім переконливою. Тут необхідно погодитися з Н.А. Сиродоєвим, який зазначає, що "у всіх випадках, навіть в якості об'єкта нерухомого майна, земля повністю не підпадає під цивільно-правове регулювання, завжди зберігаючи специфіку. Спроби розірвати земельні відносини на врегульовані цивільним та земельним правом непродуктивні" [4, с.35]. Дотримується такої ж позиції і І.А. Іконицька, яка підкреслює, що "реальне використання і охорона земель неможливі без раціонального використання та охорони окремих земельних ділянок, які є нерухомим майном. Тому регулювання відносин, пов'язаних з використанням та охороною земель, є ніщо інше, як встановлення певних правил по використанню відповідного нерухомого майна" [5, с.26].

За будь-якого підходу до класифікації та правового регулювання земельних відносин не треба забувати, що земля є частиною природи, існує та розвивається незалежно від бажань чи рішень людей, за законами природи, які не підвладні людині. Як би ми землю не називали, які б юридичні визначення не давали, вона від цього не перестає бути частиною природи. Підтвердження цього є і в українському праві. Зокрема, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991) [20] до об'єктів навколишнього природного середовища відносить землю поряд з іншими елементами природи – надрами, водами, лісами, тваринним світом. І цілком справедливо зазначає І.О. Краснова: "Ставши нерухомою річчю, землі не перестала бути частиною природи, в той час як залишаючись частиною природи, об'єктом екологічних відносин, вона може і не бути нерухомою річчю, і тим самим вибути із сфери регулювання цивільного права" [21, с.20].

Отже, рішення про визнання земель нерухомістю є абсолютно суб'єктивним і не відображає будь-яких об'єктивних законів розвитку природи.

Унаслідок включення до ЦК України значної кількості норм, що визначають особливості права власності та інших речових прав на землю, виникає питання про їхню галузеву належність. Адже окремі галузі (наприклад, земельне право) права охоплюють не тільки сукупність правових норм, які містяться у спеціалізованих нормативно-правових актах галузевої належності (наприклад, ЗК), але й норми, що входять в інші нормативно-правові акти (наприклад, ЦК). Тому загальновизнаним є факт, що поняття "галузь права" і "галузь законодавства" не завжди збігаються. В законодавстві однієї галузі права можуть бути норми іншої галузі права.

Виходячи з вищевикладеного, можна говорити про земельно-правовий характер цілої низки норм ЦК України і про належність їх до земельного права як галузі права.

Залежно від питомої ваги земельно-правових норм у нормативно-правових актах, джерела земельного права поділяють на дві групи. До першої групи входять нормативно-правові акти, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання земельних відносин (спеціалізовані земельні нормативно-правові акти). Другу групу джерел земельного права становлять акти інших галузей законодавства, які містять певну кількість земельно-правових норм [9, с.69]. Отже, джерела земельного права можна трактувати у вузькому (перша група) і широкому (друга група) аспектах (значеннях). На цій підставі Цивільний кодекс України відносимо до джерел земельного права в широкому значенні цього поняття.

Відносинами у сфері права власності та інших речових прав на землі земельні відносини не вичерпуються. Крім них, у системі земельних відносин важливе місце посідають питання, пов'язані з наданням землі, оформленням прав на неї, обліком, здійсненням контролю за використанням земель, проведення землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охороною земель, вирішенням земельних спорів, відповідальністю за порушення земельного законодавства, розподілом земель по категоріях і особливостями використання земель окремих категорій та ін. Отож, земельне право регулює досить значну специфічну сферу суспільних відносин.

Правове регулювання відповідних суспільних відносин не може бути здійснено в межах Цивільного кодексу і цивільного права в цілому, оскільки це не тільки специфічна галузь суспільних відносин, але й сфера переважно публічного права. Об'єднуючим елементом вказаних відносин є те, що їхнім матеріальним об'єктом є земля. Саме вищеперелічені відносини становлять основну частину суспільних відносин, що є предметом правового регулювання земельного права.

З усього викладеного можна зробити такі висновки:

1. У сучасний період предмет правового регулювання земельного права значно розширився шляхом введення до нього нових видів земельних суспільних відносин.

Визнання земель нерухомим майном не позбавляє їх специфіки об'єкта природи і зумовлює необхідність її врахування у правовому регулюванні.

2. У зв'язку з віднесенням Цивільним кодексом України земельних ділянок до нерухомого майна постає питання про співвідношення цивільного та земельного законодавства.

3. У сфері відносин права власності та інших речових прав на землі цивільне право співвідноситься із земельним як загальне з особливим; земельне право як самостійна галузь права є основним регулятором земельних відносин і цивільним правом не поглинається.

4. Вся інша сфера земельних відносин є публічно-правовою і регулюється винятково нормами земельного права.

5. У зв'язку з введенням до Цивільного кодексу значної кількості норм, що визначають особливості права власності та інших речових прав на землю, Цивільний кодекс можна вважати джерелом земельного права у широкому розумінні цього поняття.

Література

  1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. – К.: Атіка, 2001.

  2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – К.: Атіка, 2003.

  3. Адиханов Ф.Х. Соотношение норм гражданского права и норм земельного права в регулировании земельных отношений в условиях рынка земли // Государство и право. – 2001. – №3. – С.32-39.

  4. Сыродоев Н.А. О соотношении земельного и гражданского законодательства // Государство и право. – 2001. – №4. – С.28-35.

  5. Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: теории и тенденции развития. – М., 1999. – 127с.

  6. Крассов О.И. Право частной собственности на землю. – М.: Юристъ, 2000. – 379с.

  7. Титова Н.І. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. – 1998. – №4. – С.10-15.

  8. Шульга Н.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Харьков: Консум, 1998. – 224с.

  9. Земельне право / За ред. В.І. Семчика та П.Ф. Кулинича. – К.: ІнЮре, 2001. – 424с.

  10. Земельне право: Підручник / За ред. Погрібного О.О. та Каракаша І.І. – К.: Істина, 2003. – 448с.

  11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

  12. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р. – Ужгород: ІВА, 1998.

  13. Советское земельное право / Под ред. В.С. Шелестова. – Харьков: Выща школа, 1981. – 232с.

  14. Общая теория советского земельного права. – М.: Наука, 1983.

  15. Петров В.В. Форма земельной собственности и предмет земельного права // Вестник Московского университета. – Серия "Право", 1992. – №5. – С.30-32.

  16. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80с.

  17. Крассов О.И. Земельное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – 624с.

  18. Жариков Ю.Г. Разграничение сферы действия земельного и гражданского законодательства при регулировании земельных отношений // Государство и право. – 1996. – №2.

  19. Земельное право: Учебник для вузов / Отв. ред. С.А. Добролюбов. – М.: Норма-М-Инфра, 1999. – 400с.

  20. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №41.

  21. Краснова О.И. Земельное право: Элементарный курс. – М.: Юристъ, 2001. – 240с.

Loading...

 
 

Цікаве