WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії - Реферат

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії - Реферат

Реферат на тему:

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії до сьогодні залишається дискусійною. Неоднакове розуміння суті електроенергії, юридичних особливостей права власності на неї, призводять до виникнення протилежних підходів до кримінально-правової кваліфікації її незаконного використання. Деякі вчені відстоюють позицію, відповідно до якої кваліфікувати незаконне використання електроенергії потрібно за статтею кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за крадіжку [1, ст.48; 2, ст.6; 3, ст.64; 4, ст.16; 5, ст.44]. Інші ж науковці вважають, що енергію не можна вважати предметом крадіжки, а отже, і незаконне використання її кваліфікувати за цією статтею, вказуючи на доцільність кваліфікації за статтею, що встановлює відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою [6, ст.19; 7, ст.5; 8, ст.9; 9, ст.41;10, ст.62;11, ст.49; 12, ст.45; 13, ст.72; 14, ст.128-132].

Актуальність правильного вирішення цього питання покликана забезпечити правильність, "чистоту" кваліфікації, і, як наслідок, правильне призначення покарання.

Чинний Кримінальний кодекс України не містить окремої статті, яка встановлює відповідальність за незаконне використання електричної та інших видів енергії (далі – енергія). Не можна стверджувати, що виділення такої окремої статті було б схвалено і сприйнято науковцями як єдино правильне. Проте, застосовуючи норми кримінального закону, на практиці не було б різних підходів до питання кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії. Наприклад, нерідко діяння щодо незаконного використання енергії кваліфікують за різними статтями Кримінального кодексу України: як крадіжку або як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою [35; 36].

Виходячи з різних підходів до кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії, видається доцільним звернутися до названої проблеми, і на підставі аналізу відповідних наукових праць, аналізу теорії цивільного та кримінального права, сформулювати пропозиції та рекомендації щодо правильного вирішення цього питання.

Однакового законодавчого підходу до вирішення питання про кримінально-правову оцінку незаконного використання електроенергії немає і в інших державах. Зокрема, в Японії електроенергія розглядається як майно, а діяння з її незаконного використання кваліфікуються як крадіжка (ст.245) [15, ст.147]; в Литовській республіці електроенергію розглядають як засіб, який має економічну цінність, а незаконне використання кваліфікують за спеціальною статтею – "Незаконне використання енергії і послуг зв'язку" (ст.179) [16, ст.275-276]; в Німеччині – як розкрадання електричної енергії (ст.248с) [17], Молдові – розкрадання або незаконне використання електроенергії (ст.194) [18, ст.162], Туреччині – як крадіжку (ст.491) [19], в Австрії – як розкрадання електричної енергії (ст.132) [20, ст.62-63], Російській Федерації – як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.165) [21, ст.70]; Франції – як крадіжку (ст.311-2) [22, ст.280]; Швейцарії – як незаконне використання електроенергії (ст.142) [23, ст.53-54], Латвійській республіці – як самовільне використання електричної енергії, теплової енергії і газу (ст.182) [24, ст.189], в Естонській республіці – як самовільне споживання газу, рідкого палива або енергії через мережу (ст.145-2) [25, ст.139]. Слід звернути увагу на наявність прямої вказівки у кримінальних кодексах більшості держав на те, як кваліфікувати діяння з незаконного використання енергії.

Розглянемо підхід до кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії як крадіжки. Думка про те, що незаконне використання електроенергії – крадіжка, ґрунтується на аргументуванні того, що електрична та інші види енергії, наділені всіма ознаками предмета крадіжки, енергія перебуває у фондах господарюючих суб'єктів, а незаконне використання її веде до зменшення цих фондів.

У теорії кримінального права загальноприйнятим є розуміння під предметом крадіжки майна, якому притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

М. Гельфер, вказуючи на наявність у енергії всіх прикмет предмета крадіжки зазначав, що вона здатна задовольняти матеріальні та духовні потреби суспільства і окремої особи, у виробництво енергії вкладена праця, вона має певну економічну цінність і перебуває в наявних фондах держави [1, ст.48]. Проте, як справедливо зауважив А. Бойцов, "аналізуючи властивості такої "речі" як електрична енергія, М. Гельфер обійшов мовчанням її фізичну природу" [14, ст.130].

Зупинимося на підходах до розуміння фізичних ознак предмета крадіжки. Деякі вчені під фізичними ознаками предмета крадіжки розуміють властивість предмета завдяки своїй матеріальній субстанції бути чуттєвим для сприйняття [7, ст.110]. Інші стверджують, що "матеріальність", тобто особлива фізична природа предмета, жодного значення для визнання чи невизнання об'єкта предметом крадіжки не мають, якщо цивільне право відносить цей об'єкт до категорії об'єктів права власності [2, ст.5]. Видається, що найточнішим є розуміння під фізичною ознакою предмета крадіжки "визнання чогось майном та наявності можливості вилучити, привласнити, спожити ... чи пошкодити це майно" [26, ст.125].

Науковці, торкаючись питання можливості віднесення енергії до предмета крадіжки, зосереджують увагу на тому що у енергії немає фізичних ознак предмета крадіжки, тобто "уречевленості". На нашу думку, не торкаючись питання "матеріальності", передусім треба з'ясувати, що розуміє цивільне право під поняттям "майно", та чи є енергія майном. Лише після вирішення цього питання можна досліджувати наявність або брак у майна необхідних ознак предмета такого злочину як крадіжка.

Визначаючи поняття майно низка науковців виходять з економічного розуміння цього терміна. Зокрема, Б.С. Нікіфоров розглядає майно як сукупність речей зовнішнього світу, що мають якості економічної і господарської корисності [27, ст.60-61]; на думку В.А. Романцова, під майном як предметом злочинів проти власності слід розуміти благо, яке має матеріальну цінність [28, ст.56]. Ми вважаємо, що, визначаючи поняття майна в сенсі предмета крадіжки, слід виходити не з економічного, а з правового розуміння цього поняття, оскільки правове трактування поняття майно може не збігатись з його економічним трактуванням.

Поняття майно – найперше цивільно-правова категорія. Тому для визначення змісту цього поняття слід звернутися до теорії цивільного права. Під майном у цивільному праві розуміють окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки [29, ст.68]. Зрозуміло, що до майнових прав і обов'язків енергія не належить. Щодо віднесення її до категорії речей, то зазначимо, що поняття річ охоплюються всі предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права й обов'язки [29, ст.66]. Водночас в теорії цивільного права виділяють критерії, яким повинні відповідати блага, щоб бути віднесеними до категорії речей: речі – це предмети зовнішнього світу, які мають матеріальну (тілесну) субстанцію, тобто існують як фізичні тіла: в твердому, рідкому чи газоподібному стані [30, ст.58] та відокремлені від природного середовища [31, ст.12]. Отож цивільне право пов'язує можливість визнання чогось річчю з властивістю "уречевленості," "тілесності."

Електрична енергія становить собою рух електронів по провіднику струму, що здатні приводити в дію різноманітні електричні прилади. Енергія – це властивість матерії, здатність виконувати корисну роботу, забезпечувати виконання різних технологічних операцій. Вона є фізичним явищем і немає тілесної субстанції. Термін електроенергія використовують для визначення кількості енергії, що передається електростанцією в електричну мережу і яку одержує споживач.

Споживання енергії є невіддільним від її виробництва, оскільки окремо від енергетичних потужностей не існує. Це випливає з розуміння і функціонування цілої енергосистеми, яка становить собою сукупність енергетичних ресурсів, методів їхнього, одержання, перетворення, розподілу, використання, а також технічних засобів і організаційних комплексів, що забезпечують постачання споживачам відповідних видів енергії. В. Навроцький зазначає: "При самовільному безоплатному використанні енергії винний не звертає на свою користь якісь матеріальні об'єкти, не відділяє їх від інших наявних у власника цінностей, а лише використовує властивість енергетичних потужностей виробляти енергію..." [12, ст.46].

Теплова енергія є результатом збільшення руху молекул рідини, яка міститься в обігрівальному приладі.

Відтак річчю є матеріальне, тілесне благо, а енергія є фізичним явищем і немає тілесної субстанції, тому вона не відноситься до складу речей, а, як наслідок, і до майна.

Проте щодо визначення фактичного підходу до розуміння енергії в цивільному праві України недостатньо зупинитися лише на визначенні майна та речі, оскільки деякі науковці досліджуючи питання є енергія майном чи ні, виходять з природи договорів, предметом яких є енергія. Тому необхідно охарактеризувати договір на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який безпосередньо торкається особливостей енергії, що виникають у цивільному обороті.

Договір на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу є різновидом договорів купівлі-продажу [32, ст.322-353], оскільки розміщений у главі 54 ЦК України – "Купівля – продаж". Та й законодавець прямо вказує на необхідність застосування під час укладення цього договору норм про купівлю – продаж.

Зрозуміло, що енергія є предметом договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Проте законодавець в ст.714 ЦК України жодного разу не вживає термін майно або річ, обмежуючись поняттям ресурси. Звернення до розуміння предмета договору купівлі-продажу, різновидом якого, як зазначалося вище, є розглядуваний договір, приводить до визнання предметом договору купівлі – продажу майна (товару) (29, ст.204-205). Однак ототожнення майна і товару є неможливим, оскільки поняття товар є значно ширшим, ніж поняття майно. Зокрема, товар – це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права призначені для продажу (оплатної передачі) [33].


 
 

Цікаве

Загрузка...