WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова інтеграція: загальнотеоретична характеристика - Реферат

Правова інтеграція: загальнотеоретична характеристика - Реферат

Гармонізація може бути одно- або багатосторонньою (взаємною). У разі гармонізації багатосторонньої всі учасники на узгодженій основі вживають заходи щодо зближення узгодження законодавства, а в разі односторонньої законодавство однієї держави адаптується до законодавства іншої (інших) держави чи міжнародних організацій. Для регіональних організацій гармонізація законодавства має важливе значення, оскільки є одним зі способів правової інтеграції [8, с.275; 9, ч.3].

Важливим засобом гармонізації законодавства є "модельний закон" (типовий законопроект), який приймають з метою утвердження спільних правових принципів та зближення законодавства.

Необхідним для здійснення гармонізації законодавства є визначення її форм і встановлення меж. Однією з головних форм є укладення міжнародно-правових договорів (конвенцій, угод, хартій тощо). Межі заходів, які застосовуються за такої форми, визначаються зобов'язаннями держав як сторін відповідних договорів.

Іншою формою гармонізації є членство в міждержавних об'єднаннях, і межі здійснюваних заходів визначатимуться правовим статусом такого об'єднання. Гармонізація може здійснюватися як у юридично обов'язковій формі, так і за допомогою актів, що не мають обов'язкової юридичної сили.

Певним пріоритетом серед способів інтеграції на сучасному етапі користується правова уніфікація. Виникла вона ще у ХІХ ст. як один із способів правової інтеграції. У наш час значно поширена у правових системах Данії, Швеції, Норвегії, Ісландії, Фінляндії, де уніфіковано морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, деліктне, спадкове, зобов'язальне законодавство та законодавство про компанії, інтелектуальну власність.

Правовій уніфікації у скандинавських правових системах сприяли спільність історичного розвитку в цілому та права зокрема близькість мов, культури, відсутність серйозних політичних розбіжностей, географічна близькість, подібність у рівнях економічного розвитку. Цим процесам сприяє комісія експертів Північної Ради, яка готує законопроекти, що стають законами у всіх чи в більшості скандинавських країн. Правова уніфікація впливає на якість законодавства, а також на зближення правових систем північноєвропейського типу. Нині скандинавський досвід є своєрідною моделлю на загальноєвропейському рівні. Хоча європейські міждержавні організації також впливають на скандинавські правові системи, зокрема у сфері уніфікації законодавства. Адже під впливом зростаючої кількості торгових, фінансових та інших зв'язків уже з XIX ст. з'явились також і міжнародно-правові договори, що містили уніфіковані положення. Результатами діяльності цих організацій можна вважати, зокрема, такі уніфіковані акти: Принципи УНІДРУА (Принципи міжнародних комерційних контрактів); Правила ІНКОТЕРМС (кодифікований збірник міжнародних торгових звичаїв та інтерпретації комерційних термінів); Європейські принципи (Принципи контрактного права Євросоюзу), прийняті резолюцією Європарламента.

Отже, договірна уніфікація з появою великої кількості суб'єктів міжнародного права, з ускладненням відносин стає менш ефективною. Особливо це стосується міжнародних контрактів [10, с.4]. А з новою фазою розвитку правової інтеграції їй на зміну дедалі більше приходитиме так зване "субправо", яке є сукупністю правил, що використовуються для встановлення єдності в регулюванні міжнародної підприємницької діяльності. Основою для субправових документів є найдієвіше норми міжнародного права, національного законодавства, правила, що складаються в правопідприємницькій практиці (звичаї, типові контракти, загальні умови, кодекси поведінки тощо), узагальнення судових та арбітражних рішень [11, с.140-151].

Ідея створення уподібнених норм у сфері міжнародного приватного права дістала практичне втілення вже у ХІХ ст. Це були окремі міжнародні угоди у сфері морського права, інтелектуальної власності, залізничних перевезень, сімейного права, цивільного процесу. А вже у ХХ ст. майже не залишилося сфер регулювання, галузі міжнародного співробітництва, які б тією чи іншою мірою не охоплювалися уніфікацією [12].

З часом була створена низка міжнародних організацій, єдиним завданням яких було здійснення робіт у справі уніфікації: Гаазька конференція з міжнародного приватного права, Міжнародний морський комітет, Міжнародна торгова палата (МТП), Міжнародний інститут по уніфікації приватного права (УНІДРУА). Проте правова уніфікація з часом стала предметом діяльності організацій, для яких ці функції не були пріоритетними. Наприклад, у 1966 р. була утворена комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). А з часом функції правової уніфікації стали властивими для багатьох міжнародних організацій як урядових, так і неурядових.

Ще Р. Давід відзначав, що під уніфікацією права слід розуміти не стільки процеси впливу на окремі норми, скільки впливу на цілі правові системи у напрямі їхнього зближення між собою. І якщо раніше нормативна уніфікація була переважаючим способом інтеграції, то з часом вона стала не єдиною [7, с.31]. Подібної позиції дотримується і П. Круз, який вважає, що уніфікація права – це процес зближення двох або більше правових систем, що спрямований на їхню заміну однією єдиною правовою системою [6, с.23].

З позицій філології поняття "уніфікація" трактується як зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів [13, с.636]; приведення до однаковості (уподібненості) [14, с.498], а з позицій юриспруденції – як розробка та введення у дію "загальнообов'язкових однакових юридичний норм" [3, с.75]. Отже, правова уніфікація – це процес зближення правових систем шляхом формування уподібненого правового регулювання у межах відповідного правового простору. Головним різновидом правової уніфікації є нормативно-правова, яка в сучасних умовах набуває особливого значення. Вона здійснюється з метою зближення норм міжнародного та національного права, а також однакового (уподібненого) їхнього застосування та усунення розбіжностей. Головним засобом її проведення є міжнародні договори, приписи яких за уніфікованим зразком включаються у національну систему законодавства [15, с.44-47]. До засобів уніфікації відносяться також резолюції та рекомендації міжнародних органів.

І хоча договірна уніфікація досить часто в кінці ХХ ст. піддавалася критиці як така, що має довготривалі терміни підготовки актів та введення їх у дію, обмежене коло учасників [16], а міжнародний договір як акт уніфікації – не відповідає рівню зв'язків та не забезпечує ефективного зближення правових систем [17, с.71], теза про те, що право більше не може створюватися лише державами [17, с.69], є найбільш достовірною лише для Євросоюзу. Поряд з цим треба погодитися з Т.Н. Нєшатаєвою, що "форма діючих міжнародних уніфікацій може бути різноманітною" [18, с.42]. Тому не коректно ставити питання про переваги однієї з них над іншою. Більш принциповим є питання вибору форми залежно від сфери уніфікації, кола учасників, деталізації норм, що уніфікуються тощо.

На відміну ж від уніфікації при гармонізації міжнародний договір зобов'язує держави створити відповідні норми, що відповідали б загальним положенням договору, не нав'язуючи їм уніфікованого шаблону.

Правовими формами як гармонізації, так і уніфікації можуть виступати міжнародні договори та резолюції міжнародних органів і організацій. Прийняття рекомендацій веде лише до уніфікації.

Loading...

 
 

Цікаве