WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий статус заставодавця в кримінальному процесі України - Реферат

Правовий статус заставодавця в кримінальному процесі України - Реферат

Реферат на тему:

Правовий статус заставодавця в кримінальному процесі України

Відповідно до Закону України від 20 листопада 1996р., в систему діючих запобіжних заходів, передбачених ст.149 КПК України, була запроваджена застава.

Згідно із ст.1541 КПК України, суть застави як запобіжного заходу полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним або іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Отже, законом передбачено, що заставу можуть вносити як особисто підозрюваний, обвинувачений, підсудний, так й інші фізичні та юридичні особи.

Проте, як свідчить судова практика, застава вноситься особисто підозрюваним, обвинуваченим, підсудним в поодиноких випадках. В основному заставу вносять родичі обвинувачених, підсудних, іноді – самі обвинувачені, їх адвокати, юридичні особи. Очевидно, на це впливає не тільки та обставина, що у затриманих осіб обмежені матеріальні можливості, але й те, що, згідно з ч.7 ст.1541 КПК України, застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Допускається можливість внесення застави в певних частках обвинуваченим спільно з іншою фізичною чи юридичною особою; декількома фізичними або юридичними особами; одночасно фізичною та юридичною особами у визначених частках.

Залежно від того, хто вносить заставу, можна визначити такі її види:

  • особиста, якщо заставу вносять безпосередньо підозрюваний, обвинувачений, підсудний;

  • неособиста, якщо заставу вносять інші – фізичні чи юридичні особи;

  • частково особиста, якщо заставу вносять у певних частках обвинувачений, підсудний разом з іншими фізичними чи юридичними особами.

У зв'язку з запровадженням застави як запобіжного заходу в кримінальному судочинстві України з'явився новий суб'єкт процесу – заставодавець.

Правовий статус заставодавців у кримінальному процесі чітко не визначений, донині немає й ґрунтовних наукових розробок з цього питання, хоча воно має неабияке практичне значення.

У цивільному праві заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель), що передбачено ст.11 Закону України "Про заставу". Згідно з цим Законом, заставодавець – це сторона договору застави, яким забезпечується виконання зобов'язання. Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно (ст.11 Закону "Про заставу").

Вносячи заставу в кримінальному процесі, підозрювані, обвинувачені, підсудні, також є в певному розумінні заставодавцями, однак при цьому вони не змінюють свій основний процесуальний статус, визначений їм у зв'язку з порушенням кримінальної справи та притягненням їх до кримінальної відповідальності. Тому заставодавцями в кримінальному судочинстві треба визнати інших фізичних чи юридичних осіб, які вносять заставу з метою забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань особою, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Визначаючи правовий статус заставодавця, відмітитимо, що існує широке коло суб'єктів кримінального процесу. Усі особи, які вступають між собою в процесуальні правовідносини, незалежно від обсягу їх прав і обов'язків, є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. Це – всі державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав та виконуючи процесуальні обов'язки.

Оскільки суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, відрізняючись за своїм процесуальним становищем, роллю, функціями, завданнями, що виконують, мають неоднакову мету, М.М. Михеєнком запропонована така їх класифікація:

1) державні органи й посадові особи, які ведуть кримінальний процес і залучають до його сфери всіх інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності: суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання;

2) особи, які захищають свої інтереси або інтереси інших осіб в кримінальному процесі. Вони можуть здійснювати функцію приватного обвинувачення або функцію захисту від підозри, обвинувачення та захисту інших законних інтересів. Це зокрема: потерпілий, цивільний позивач, обвинувачений, підсудний, цивільний відповідач та їхні представники, захисник.

3) представники громадських організацій і трудових колективів;

4) особи, які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі, зокрема: свідок, експерт, перекладач, поняті, поручителі, педагог, лікар, законні представники неповнолітнього свідка, особи, присутні під час провадженні обшуку або виїмки.

Саме до останньої групи суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності М.М. Михеєнко відніс і заставодавців [1, с.169-170].

З цією думкою можна частково погодитись, оскільки за певних обставин роль заставодавця в кримінальному процесі може бути змінена і замість допоміжного, пасивного становища він вправі зайняти активну позицію щодо захисту своїх інтересів.

З метою обґрунтування наведеного з'ясуємо, хто вправі бути заставодавцем, за яких обставин стає він суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності, які його права і обов'язки.

Проаналізувавши діюче кримінально-процесуальне законодавство, визначимо, що заставодавці – це фізичні чи юридичні особи, які вносять заставу на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу – застави та визнання їх заставодавцями за цими процесуальними документами. Лише після визнання їх державними органами та посадовими особами, які ведуть кримінальний процес, заставодавцями вони стають суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Статтею 1541 КПК України не встановлено обмежень, за яких особа не може бути визнана заставодавцем, проте існують інші особливості, що слід враховувати, надаючи особі цього статусу.

По-перше, особа не може бути визнана заставодавцем всупереч її бажанню та волі, тобто вона повинна висловити своє добровільне волевиявлення на внесення застави та згоду нести матеріальну відповідальність за дії особи, за яку вона вносить заставу. Будь-який примус до цього не допустимий.

Фізичні особи, які погодились бути заставодавцями, повинні бути дієздатними. Не може бути заставодавцем недієздатна фізична особа, оскільки вона нездатна набувати права та нести обов'язки.

Фізичні особи з обмеженою дієздатністю можуть бути заставодавцями, але тільки за згодою на це піклувальників [2, с.14-15].

Законом не врегульовано питання про можливість внесення застави неповнолітнім. На нашу думку, неповнолітні особи не вправі бути заставодавцями, оскільки не зможуть виконувати пов'язані з цим обов'язки заставодавця, зокрема, щодо забезпечення явки обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду у випадку невиконання прийнятих на себе зобов'язань для заміни застави на інший запобіжний захід.

По-друге, заставодавцем може бути визнана особа, якій належить відповідне майно – предмет застави – і немає перешкоди для його внесення.

У науковій літературі відзначається необхідність з'ясовувати дані про джерела здобуття предмета застави, оскільки виникає можливість для появи лихварів, які вдаватимуться до "бізнесу", позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або вносячи її як заставодавці і ставлячи таким способом цих осіб у залежність від себе з наміром "вибивати" з них гроші з відсотками або втягнути їх у злочинну діяльність для "відробітку" позиченого [1, с.169-170].

Зауважимо, що позичка грошей, як і оплата відсотків за прострочення повернення боргу, передбачена цивільним законом і не є кримінальним злочином, тобто позичені гроші можуть бути прийняті як застава.

Щодо лихварів, то в разі вчинення ними незаконних дій, вони повинні притягатись до кримінальної чи іншої відповідальності. У випадку встановлення органами попереднього слідства чи суду факту, що гроші чи цінності, пропоновані заставодавцем чи самим обвинуваченим у вигляді застави, здобуті злочинним шляхом, вони не можуть бути прийняті та визнані предметами застави. За таких обставин слід вирішувати питання у встановленому законом порядку про притягнення осіб, що скоїли кримінальний злочин, до відповідальності.

Однак з наведеного випливає ще один висновок: заставодавець може бути визнаний таким лише за згодою обвинуваченого, підсудного. Якщо не має згоди осіб, щодо яких вирішується питання про обрання запобіжного заходу, то конкретну особу не можна визнавати заставодавцем навіть і за бажання останньої внести предмет застави. І це зрозуміло, адже з внесенням застави у обвинуваченого чи підсудного виникають певні моральні зобов'язання перед заставодавцем, що не повинні мати примусового характеру.

Серед практичних працівників існує думка, що заставодавцем може бути тільки особа, яка заслуговує на довіру органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду, тобто громадянин, котрий за своїми моральними якостями має авторитет і спроможний забезпечити належну поведінку обвинуваченого, а також його явку за викликом зазначених органів та посадових осіб [3, с.18]. Однак таке твердження не ґрунтується на вимогах закону.

Є деякі особливості і в питанні визнання заставодавцями юридичних осіб.

У КПК України немає переліку юридичних осіб, які не можуть бути заставодавцями, отже, з першого погляду видається, що будь-які юридичні особи можуть бути заставодавцями. Проте це не зовсім так.

Науковці в різні періоди неоднозначно висловлювали думки щодо можливості визнання певних юридичних осіб заставодавцями.

Так, на думку З.Д.Єнікеєва та З.Ф.Ковриги заставодавцями не могли бути визнані юридичні особи, які входили в політичну систему держави, державні та громадські органи, оскільки вони не вправі використовувати свої кошти не за цільовим призначенням [4, с.24-25], [5, с.123].

Loading...

 
 

Цікаве