WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Дискусійні питання трактування поняття «Міжнародна (взаємна) правова допомога» у кримінальних справах - Реферат

Дискусійні питання трактування поняття «Міжнародна (взаємна) правова допомога» у кримінальних справах - Реферат

Реферат на тему:

Дискусійні питання трактування поняття "Міжнародна (взаємна) правова допомога" у кримінальних справах

Останнім часом міжнародна співпраця держав у гуманітарній сфері характеризується поглибленням взаємодії правоохоронних і судових органів у боротьбі зі злочинністю. Розширюються географічні рамки міжнародного співробітництва, удосконалюються форми взаємодії і зростають її об'єми. Вказані процеси не залишаються поза увагою науковців, що виявляється у посиленій увазі до вивчення правових проблем надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах. В Україні окремі аспекти цієї проблематики досліджувались у працях О.І. Виноградової, М.І. Пашковського, В.М. Гребенюка, В.Т. Маляренка, С. Кравчука, В. Максименка та ін.

Однак у цих дослідженнях міжнародна правова допомога розглядається з різних точок зору – як окрема форма міжнародного співробітництва чи міжгалузеве утворення, що охоплює собою декілька форм взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю. Відзначимо, що дискусії навколо змісту і об'єму міжнародної правової допомоги у кримінальних справах розгорнулись ще в радянській юридичній науці. Вивченню цих питань були присвячені праці О.І. Бастрикіна, Л.Н. Галенської, Н.І. Маришевої, Л. Гардоцького, В.Г. Кисельова, В.П. Шупілова. Останнім часом з'ясуванню змісту поняття "міжнародна (взаємна) правова допомога" у кримінальних справах значна увага також приділялась російськими правниками О.Г. Волеводзом, В.М. Волженкіною, В.В. Мілінчук.

Саме відсутність єдиного наукового бачення цієї проблеми спонукало нас висловити свої міркування з цього приводу. Окрім того, важливість дослідження змісту поняття "міжнародна правова допомога" зростає з огляду на підготовку проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, який покликаний врегулювати процесуальні питання співробітництва українських органів з іноземними колегами в ході здійснення кримінального судочинства.

Отож у юридичній літературі розрізняють широке і вузьке розуміння "міжнародної (взаємної) правової допомоги" у кримінальних справах. В чому ж полягають відмінності у підходах щодо трактування цього терміна.

У вузькому розумінні термін "правова допомога у кримінальних справах" розглядається як проведення процесуальних дій чи створенні умов для цього компетентними правоохоронними і судовими органами однієї держави на офіційне прохання відповідних установ іншої, що має на меті сприяти останнім у виконанні покладених на них завдань у сфері кримінального судочинства щодо розслідування чи розгляду кримінальних справ. Представниками цього підходу є В.В. Мілінчук, М.Р. Клєщьов, М.І. Пашковський, М. Смирнов [1, с.19; 2, с.15; 3, с.10; 4, с.41].

Так, на думку М.І. Пашковського, під цим терміном слід розуміти "передбачену національним кримінально-процесуальним законодавством, міжнародними нормативно-правовими актами (договорами, конвенціями, пактами, протоколами, регламентами, угодами і таке інше), підписаними Україною, або учасницею яких є Україна, або права і обов'язки по яких перейшли до України в порядку правонаступництва, систему процесуальних принципів, засобів та процедур, спрямованих на реалізацію завдань кримінального судочинства України і/або іноземної держави за межами їх національної юрисдикції, шляхом вчинення (або створення можливостей для вчинення) за межами території держави, в провадженні органів якої знаходиться кримінальна справа, процесуальних дій із встановлення певного статусу за суб'єктами кримінального судочинства; по збиранню, перевірці доказів; розшуку та арешту майна; наданню інформації про іноземне та міжнародне право та практику його застосування; забезпечення захисту та представництва інтересів іноземців, іноземних держав і юридичних осіб, міжнародних організацій в кримінальному судочинстві"[3, с.10-11].

У цьому громіздкому визначенні, як видається, не зовсім вдалою є спроба автора розкрити зміст правової допомоги крізь призму "системи процесуальних принципів, засобів та процедур". Адже проведення процесуальних дій (в тому числі підготовка і передача клопотання про правову допомогу) є невід'ємною частиною кримінального процесу, основу якого, як підкреслюється у юридичній літературі, становить передусім кримінально-процесуальна діяльність як система передбачених законом процесуальних дій [5, с.10].

Зокрема, з цієї позиції розглядають правову допомогу у кримінальних справах В.В. Мілінчук і М.Р. Клєщьов [1, с.19; 2, с.15]. Критикуючи широке трактування цього поняття, В.В. Мілінчук відзначає, що "правова допомога у кримінальних справах є діяльністю компетентних органів запитуваної держави, яка базується на внутрішньому законодавстві, щодо виконання, відповідно до умов міжнародного договору, слідчих доручень судових та інших компетентних органів запитуючої держави про проведення на території запитуваної держави процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів для отримання доказів з розслідуваної у запитуючій державі кримінальної справи". В такий же спосіб, з незначними відмінностями, трактує цей термін і М. Смирнов [4, с.41].

На жаль, і в цих визначеннях, як видається, авторам не вдалось уникнути окремих недоліків. По-перше, якщо розглядати поняття "міжнародної правової допомоги" крізь призму науки кримінального процесу, що й намагались зробити В.В. Мілінчук, М.Р. Клєщьов, М. Смирнов, то доручення можуть стосуватись лише проведення процесуальних дій, оскільки порядок проведення оперативно-розшукових дій КПК України не регламентується. Крім того, обом наведеним визначенням, як видається, притаманний один недолік – розширення чи звуження кола процесуальних дій, що проводяться у порядку надання правової допомоги. Так М.І. Пашковський серед інших процесуальних дій виділяє "забезпечення захисту та представництва інтересів іноземців, іноземних держав і юридичних осіб, міжнародних організацій в кримінальному судочинстві", хоча доцільно було б вести мову про особливості (винятки) загальної процедури, а не про окремі процесуальні дії. У другому з наведених визначень автори обмежуються лише процесуальними діями доказового характеру (головно, слідчими діями), залишаючи поза увагою процесуальні дії, пов'язані з врученням документів, визначенням процесуального статусу особи у кримінальному процесі тощо.

Цей підхід до розуміння "правової допомоги" втілений у Європейській конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, двосторонніх договорах України з Канадою, США. Він також знайшов своє вираження і у двох офіційних редакціях проекту КПК України, одна з глав якого (глави 53 і 58 відповідно у редакції 2000 і 2003 років) названа "Правова допомога у кримінальних справах".

В іншому випадку при визначенні змісту цього терміна виходять з положень більшості двосторонніх договорів про правову допомогу, а також Мінської конвенції 1993 року (Кишинівської конвенції 2002 року), в яких вона трактується, власне, у широкому розумінні.

Розглядаючи "правову допомогу" під цим кутом зору, Н.І. Маришева відзначає, що вона охоплює виконання доручень, розмежування компетенції установ юстиції, призначення і виконання вироків у кримінальних справах, визначення порядку застосування іноземного права (процесуальні питання), надання інформації, видачу і передачу засуджених для відбування покарання в іноземній державі, здійснення на вимогу іноземної установи кримінального переслідування проти власних громадян, що вчинили злочини за кордоном [6, с.135].

Фактично такої ж позиції дотримуються В.М. Волженкіна, Г.В. Ігнатенко, В.П. Шупілов [7, с.128; 8, с.397; 9, с.86], хоча відзначимо, що погляди названих науковців розбігаються у визначенні об'єму правової допомоги, яка може бути надана у кримінальному провадженні.

Визначення поняття "правової допомоги" в рамках цього підходу було запропоноване В. Максименком. На його думку, – це "передбачена міжнародними нормативно-правовими актами (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, регламент тощо), підписаними Україною або учасницею котрих вона є, або які перейшли до неї у порядку правонаступництва, система процесуальних, організаційно-правових заходів, механізмів, принципів, способів, методів, інститутів, сукупності та/або самостійності всього того, що застосовується в ході реалізації як міжнародного, так і національного права держав з метою вирішення на міжнародному рівні справ, пов'язаних із суспільнонебезпечними діяннями, та будь-яких інших дій, що стосуються цих справ, при одночасному застосуванні і посиланні на норми національного, внутрішньодержавного законодавства України та держави або держав, з якими Україна перебуває у відносинах правового співробітництва в кримінальних справах та міжнародного права, на підставі домовленості або взаємності" [10, с.149].

Інше визначення цього поняття пропонує В.М. Гребенюк. Автор розуміє під правовою допомогою "відносини взаємного співробітництва між державами у галузі кримінального судочинства, які полягають у виконанні на підставі міжнародних угод та національного законодавства певних дій необхідних для здійснення іноземною державою правосуддя у конкретній справі"[11, с.8].

Не зупиняючись на докладному аналізі цих визначень, все ж зауважимо, що вони, як вважаємо, не відображають повного змісту правової допомоги, який вкладає у це поняття процесуальна наука. Надання правової допомоги – це передусім, певний юридичний процес. Тому, як один з його проявів, становить систему "взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших суб'єктів, що знаходять свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що обумовлюють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесуальними нормами" [12, с.225].

Loading...

 
 

Цікаве