WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Процесуальні гарантії прав і свобод особи, видачу якої вимагає іноземна держава - Реферат

Процесуальні гарантії прав і свобод особи, видачу якої вимагає іноземна держава - Реферат

Реферат на тему:

Процесуальні гарантії прав і свобод особи, видачу якої вимагає іноземна держава

Останнім часом в українській правовій літературі дедалі більше приділяють увагу проблемам надання правової допомоги між державами. Це зумовлюється тим, що сучасна злочинність не знає територіальних кордонів, що диктує необхідність все більш тісного співробітництва держав у боротьбі з нею. Проте в контексті розгляду цієї проблематики недостатня увага приділяється питанню гарантій прав та свобод осіб при проведенні процесуальних дій уповноваженими державними органами в порядку надання правової допомоги у кримінальній справі. Адже гарантії є одним з найголовніших питань щодо проблеми правильного застосування правових норм, законності та багатьох інших процесів правової діяльності, а в кримінальному процесі, як ні в жодному іншому, існує небезпека порушення основних прав і свобод людини, оскільки при розслідуванні і вирішенні кримінальних справ вирішується доля живої людини, залежить його добре ім'я, честь і свобода.

Гарантія – це "умови, що забузпечують успіх чого-небудь" [6, с.29]. Проте що ж розуміти під поняттям "кримінально-процесуальна гарантія"? Визначення цього поняття дано в працях багатьох процесуалістів. Наведемо лише деякі з них. Так, М.С.Строгович вказує, що процесуальні гарантії в кримінальних справах – це "такі, встановлені процесуальними законами, засоби і способи, які забезпечують правильність розслідування і вирішення кримінальних справ" [7, с.127]. Більш вдалим, видається, визначення, запропоноване М.М.Михеєнком, в якому конкретизується абстрактне поняття "правильність розслідування і вирішення кримінальних справ". Кримінально-процесуальна гарантія, на думку цього вченого, – це "передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства і охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь"[4, с.32].

На думку авторів підручника "Курс советского уголовного процесса" кримінально–процесуальна гарантія – "це система правових засобів забезпечення успішного вирішення завдань правосуддя і охорони законних інтересів всіх осіб, які беруть участь у справі, що передбачає суворе дотримання встановлених законом форм і принципів судочинства, закріплення прав учасників процесу і умов їх реалізаці, точне виконання обов'язків посадовими особами і органами, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність." [2, с.215]

Не зупиняючись на детальному розгляді наведених визначень, все ж слід відзначити, що не дивлячись на наявність несуттєвих відмінностей, в них відображено домінуюче в науці кримінально-процесульного права положення, згідно якого процесуальні гарантії поділяються на гарантії правосуддя і гарантії прав та законних інтересів осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві. Особливе значення останніх полягає в тому, що вони спрямовані на охорону особи від незаконного вторгнення в сферу її прав.

Таким чином, кримінально-процесуальні гарантії прав та свобод особи є невід'ємною частиною встановлених у кримінальному судочинстві процесуальних гарантій, і тому більшість визначень цього "поняття" в юридичній літературі вкладають у нього однаковий зміст та включають основні постулати вищенаведених дефініцій. Так, М.С.Строгович вказує, що процесуальними гарантіями прав та свобод особи є "ті, встановлені законом засоби, за допомогою яких громадяни, що беруть участь у кримінальному процесі, можуть захищати свої права і інтереси"[7, с.127]. На думку В.Є. Юрченка під ними слід розуміти "встановлені законом певні правові засоби, за допомогою яких дані особи можуть реалізувати свої права і охороняти їх у випадку порушення" [8, с.55]. Наведені визначення дозволяють виділити ряд ознак, що характеризують гарантії прав та свобод особи в кримінальному процесі:

  • це передбачена законом певна система правових засобів;

  • ці засоби є процесуальними за своїм характером;

  • вони спрямовані на забезпечення кожній особі можливостей реалізувати, передбачені законом права і свободи, і захистити їх у випадку порушення.

Призначення процесуальних гарантій прав і свобод осіб полягає не тільки в забезпеченні їх реалізації і охороні у всіх стадіях кримінального процесу, але й при здійсненні компетентними державними органами такого особливого виду кримінально-процесуальної діяльності, як надання правової допомоги на прохання іноземної держави. У цьому зв'язку важливим є встановлення ряду процесуальних гарантій, які не містяться в чинному КПК України. Розглядаючи процесуальні гарантії прав і свобод осіб при проведенні процесуальних дій в порядку надання правової допомоги необхідно вказати на той факт, що вони встановлюються як національним процесуальним законом, так і міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, пактами, договорами і т.д.), і поряд з цим поєднуються одна з одною, утворюючи стійку систему, в якій гарантії тісно і нерозривно пов'язані між собою і забезпечують одна одну. Отже, процесуальні гарантії прав та свобод, якими користуються особи при наданні правової допомоги – це система процесуальних засобів, передбачених міжнародними нормативно-правовими актами та національним кримінально-процесуальним законодавством, що забезпечують кожній особі можливості реалізації і захисту її прав та інтересів в процесі надання правової допомоги.

Процесуальні засоби, за допомогою яких особи можуть здійснювати і захищати свої права, власне, і є цими гарантіями. Проте в юридичній літературі не має єдності поглядів на те що ж вважати такими засобами. Можна виділити ряд процесуальних засобів (гарантій), які визнаються більшістю вчених, зокрема: кримінально-процесуальна форма, принципи судочинства, процесуальні обов'язки суб'єктів кримінального процесу, система заходів процесуального примусу (процесуальна відповідальність) [2, с.216-218; 4, с.33; 7, с.127-136]. Деякі автори відносять до них також діяльність учасників судочинства, кримінально-процесуальну норму [2, с.216], кримінально-процесуальні права особи [2, с.218; 5, с.56-57]. Питання щодо процесуальних засобів необхідно розглядати в поєднанні з питанням поділу процесуальних гарантій на гарантії правосуддя і гарантії прав та свобод осіб в кримінальному процесі.

Гарантії правосуддя і гарантії прав та свобод осіб становлять собою цілісну систему взаємопов'язаних процесуальних гарантій, а тому всі вони в тій чи в іншій мірі спрямовані на досягнення завдань судочинства, серед яких насамперед є охорона та забезпечення прав і свобод всіх учасників кримінального процесу. Таким чином основні принципи кримінального процесу (як гласність, публічність, безпосередність, змагальність, рівність всіх учасників судового процесу перед судом і законом, презумпція невинуватості та інші), процесуальна форма, яка визначає порядок проведення попереднього розслідування кримінальної справи, з'ясування всіх суттєвих для неї обставин, збирання і перевірки доказів, порядок судового розгляду, прийняття рішень і т.д. також гарантують особам, інтереси яких зачіпаються при наданні правової допомоги між державами, можливості здійснення їх прав і спрямовані на протидію помилкам та порушенням з боку державних органів та їх посадових осіб. Крім цього остання характеризується певними особливостями провадження в кримінальній справі, яке пов'язане з наданням правової допомоги, що обумовлені встановленням міжнародними нормативно-правовими актами України порядку звернення з приводу надання правової допомоги, прийняття рішень з цих питань та їх виконання. Детально і точо визначена в міжнародних договорах процесуальна форма сприяє як попередженню порушень прав особи, так і усуненню вже допущених. Так, Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію передбачено необхідний обсяг відомостей, що повинні міститися в документах, які складають прохання про видачу. Неналежна ж підготовка вказаних матеріалів наділяє Договірну Сторону правом залишити такий запит без виконання до отримання додаткової інформації. Такі випадки не є поодинокими, з 2365 звернень про надання правової допомоги, що надійшли від іноземних органів в 1998 р., 41 було повернуте без виконання, оскільки надані матеріали не відповідали вимогам договорів [1, с.60].

Надання правової допомоги у кримінальних справах охоплює виконання на прохоння іноземної держави ряду процесуальних дій, які передбачені міжнародними нормативно-правовими актами України. Особливе місце серед них відводиться окремому інституту правової допомоги – видачі осіб, які вчинили злочини (екстрадиції). Саме тому докладно зупинимось на розгляді гарантій прав і свобод осіб, щодо яких надходить клопотання про видачу, оскільки ,власне, вони є тими особами, до яких судом, прокуратурою, органами слідства застосовуються, у випадках передбачених міжнародно-правовими актами та національним законодавством, примусові заходи і доля яких залежить від вирішення питань, пов'язаних з наданням правової допомоги в кримінальній справі.

Стаття 25 Конституції України встановлює, що "громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі". Цим фундаментальним положенням, що відображене і в міжнародно-правових договорах чи конвенціях, які ратифіковані Верховною Радою України, держава гарантує громадянам України свій захист від можливих неправомірних посягань на їх права з боку іноземної держави. Тут необхідно відзначити той факт, що таку позицію займають далеко не всі держави. Так, в державах, що відносяться до системи "загального права" за певних умов допускається також видача і власних громадян. Як приклад можна привести Договір про видачу між США та Аргентиною, в якому передбачається можливість видачі власних громадян, якщо запитувана держава визнає це доцільним[3, с.36]. Україна ж як і більшість держав "континентального права" йде шляхом створення для особи найсприятливіших умов для реалізації свого права на захист у кримінальному процесі.

Згідно з Договором укладеним між Україною і Литовською Республікою правовий статус власних громадян поширюється на осіб, яким в Україні надано право притулку. В цьому випадку держава бере на себе обов'язок забезпечити особам, яким вона надала свій захист, можливість уникнути упередженого ставлення з боку іноземної держави і вирішення справи безстороннім судом. Цей підхід знайшов своє відображення і в проекті КПК України, в якому в ст.552 зазначається, що у видачі має бути відмовлено, "коли, особа, якої стосується звернення про видачу, є громадянином України або користується в Україні правом притулку" [10].

Loading...

 
 

Цікаве