WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування в кримінальному судочинстві завданої злочином шкоди за ініціативою суду та покладення судом кримінально-правового обов’язку усунути завд - Реферат

Відшкодування в кримінальному судочинстві завданої злочином шкоди за ініціативою суду та покладення судом кримінально-правового обов’язку усунути завд - Реферат

Непоодинокими є випадки, коли судова практика йде шляхом ширшого розуміння поняття "усунення" заподіяної злочином шкоди відповідно до ст.461 КК України. Так Залізничний районний суд м. Львова, розглянувши справу про обвинувачення П. за ч.3 ст.140 КК України засудив, його на три роки позбавлення волі з застосуванням відстрочки виконання вироку на підставі ст.461 КК України на два роки. Суд зобов'язав П.: протягом трьох місяців з дня винесення вироку усунути заподіяну шкоду потерпілому К.; до 1.03.1994 року влаштуватись на роботу; не змінювати без дозволу органів внутрішніх справ місця проживання, один раз на два місяці з'являтись для реєстрації в органи внутрішніх справ. Суд також присудив задовольнити цивільний позов та стягнути з П. на користь К. 3 800000 крб. З матеріалів справи видно, що суд засудив П. до трьох років позбавлення волі за ч.3 ст.140 КК України без конфіскації майна. Майна у засудженого не було, до того ж П. ніде не працював. Зрозуміло, що таке становище не могло не ускладнити примусове виконання задоволеного цивільного позову і значно розтягнути таке виконання в часі, а, враховуючи значну інфляцію української грошової одиниці (карбованця) в цей період, відшкодування взагалі могло звестись до мізерної суми.

Вважаємо, що в цьому випадку суд прийняв оптимальне рішення, поєднавши при відстрочці виконання вироку задоволення цивільного позову та застосування обов'язку усунути заподіяну злочином шкоду на підставі ст.461 КК України. Таке рішення змушувало засудженого (під загрозою реального виконання вироку до позбавлення волі, якщо б він не виконав цього обов'язку) докласти всіх зусиль, щоб здійснити відшкодування, а це мало позитивно вплинути на його виправлення та перевиховання і, що безперечно важливо, – поліпшувало матеріальне становище потерпілого. Але оскільки суд розширив розуміння поняття "усунути" заподіяну шкоду до "відшкодувати" і при цьому поєднав покладення обов'язку усунути заподіяну шкоду під час відстрочки виконання вироку з задоволенням цивільного позову, то в цьому є закладена певна суперечливість. Ця суперечливість полягає в тому, що задоволення цивільного позову в кримінальному процесі передбачає примусове стягнення коштів у розмірі заподіяних збитків у порядку виконавчого провадження, а здійснення обов'язку усунути заподіяну злочином шкоду на підставі ст.461 КК України – його добровільне виконання засудженим. У розглянутому випадку це ніби й не має принципового значення, оскільки у засудженого не виявлено майна на яке можна звернути стягнення, а покладення кримінально-правового обов'язку мало б стимулювати його до здійснення відшкодування. Але за умови такого поєднання може скластися ситуація, коли примусове виконання цивільного позову про відшкодування матеріальних збитків випередить здійснення засудженим обов'язку у визначений строк усунути заподіяну шкоду. То ж, в такому випадку, пенальне спрямування цього кримінально-правового обов'язку просто втратить сенс, оскільки, за суттю цей обов'язок покладається на засудженого, щоб він проявив власну волю здійснити відшкодування, що власне і сприяло б його виправленню та перевихованню.

Поряд з вже сказаним багато вчених заперечують саме подальше використання (чи, навіть існування) кримінально-правового обов'язку усунення завданих злочином збитків.

Так, П.С.Дагель зазначає, що покладення на засудженого обов'язку відшкодування заподіяної злочином шкоди, як виду покарання чи як іспитова умова на певний строк при відстрочці виконання вироку може ним, фактично сприйматися як звільнення від покарання, тому цей вид покарання повинен якнайрідше застосовуватися в судовій практиці [4, с.58].

А.Л.Цвєтинович зауважує, що покладання обов'язку відшкодування заподіяної злочином шкоди в першу чергу має своєю метою задоволення потерпілого, тоді як покарання – такої мети не має і мати не може. На думку автора відшкодування заподіяної злочином шкоди необхідно розглядати не як вид покарання, а як обов'язковий наслідок вчиненого злочину, який в своїй основі має мету відновлення попереднього стану, тобто мету за своєю суттю цивільно-правову [13, с.57-58].

А.С.Міхлін, висловлюючись проти використання обов'язку відшкодування заподіяної злочином шкоди як покарання вказав, що покладення обов'язку усунення завданої шкоди – це чисто цивільно-правовий засіб. Автор також зауважив, що обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду лежить на винному незалежно від вироку суду. Тому вирок абсолютно нічого не добавляє [11, с.73 74].

Досить багато вчених стверджують, що особа, яка в результаті вчинення злочину заподіяла матеріальні збитки, і без того зобов'язана їх відшкодовувати незалежно від покладення на нього кримінально-правового обов'язку відшкодування в силу реалізації судом матеріальної (цивільної) відповідальності про відшкодування, що виникла в момент заподіяння шкоди [5, с.39;13, с.58].

Такі автори як П.С.Дагель, В.Г.Даєв, І.М.Гальперін, Г.Б.Віттенберг [4, с.58; 5, с.39;3, с.69;2, с.92] притримуються думки, що характеристика кримінально-правового обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди як виду покарання не має під собою підгрунтя, адже останній має правовідновлюючий характер і повністю позбавлений елементів кари, без чого не можливим є кримінальне покарання.

Як на нашу думку, досить важливим аргументом є також твердження про те, що кримінальне покарання використовується виключно в публічних інтересах і воно не може застосовуватись для задоволення приватного інтересу, тоді як використання обов'язку відшкодування заподіяної шкоди має на меті, насамперед, задоволення приватних інтересів потерпілого [4, с.58; 5, с.39; 13, с.57; 11, с.74].

П.С.Дагель та В.Г.Даєв висловили також думки, що вирок суду про покладення обов'язку відшкодування заподіяної злочином шкоди в розумінні його здійснення не забезпечується примусом з боку держави і залежить від волі засудженого, що належним чином не забезпечує майнових інтересів потерпілого.

Звичайно, такого роду заперечення вчених в галузі кримінального матеріального та процесуального права з приводу правової природи, використання чи, навіть, самого існування кримінально-правового обов'язку усунення завданої злочином шкоди як міри покарання або ж іспитової умови при відстрочці виконання вироку є аргументами на користь кримінально-процесуальних способів захисту порушених злочином майнових прав потерпілих осіб в кримінальному судочинстві.

Ми схильні підтримати позицію, що кримінально-правовий обов'язок усунення завданої злочином шкоди є за своєю правовою природою кримінально-правовою мірою впливу на засудженого [10, с.196]. Проте, вказаний обов'язок, як такий, що реалізується безпосередньо в кримінальному процесі, в основі застосування даного обов'язку лежить ініціатива суду, як видається є не чим іншим, як саме кримінально-процесуальним способом (формою) впливу на засудженого, однією з цілей якого є відновлення порушеного злочином майнового стану потерпілого.

Література
  1. Бойко А.М. Кримінально-правовий обов'язок відшкодування заподіяної злочином шкоди. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук:12.00.08. – К., 1995.

  2. Віттенберг Г.Б. Совершенствовать уголовно-правовые средства борьбы с преступностью // Сов.государство и право. – 1972. – №7. – С.89-94.

  3. Гальперін И.М. О видах и системе наказания // Проблемы совершенствования уголовного законодательства и практики его применения. – М., 1981. – С.69-81.

  4. Дагель П.С. Особенности общей части уголовных кодексов союзных республик // Уч.записки ДВГУ. – Вып.12. – Владивосток., 1965. – С.58-69.

  5. Даев В.Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. – Л., 1972.

  6. Кодекси України. – Кн. 2. – К., 1998. – С. 13-169, с.170-351.

  7. Кодекси України. – Кн. 3. – К., 1998. – С.153-270.

  8. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – Спец. випуск. – К.: – 1994.

  9. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. – К.: Юрінком інтер, 1997. – 801 с.

  10. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща шк., 1989.

  11. Обсуждаем проект УК Российской Федерации // Государство и право. – 1992. – №10. – С.73-74.

  12. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практ. комментарий. – К., 1987.

  13. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания в советском уголовном праве. – Калининград, 1980.

  14. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – №1. – С. 78, 97, 110-111, 122-123, 303-304.

Loading...

 
 

Цікаве