WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування в кримінальному судочинстві завданої злочином шкоди за ініціативою суду та покладення судом кримінально-правового обов’язку усунути завд - Реферат

Відшкодування в кримінальному судочинстві завданої злочином шкоди за ініціативою суду та покладення судом кримінально-правового обов’язку усунути завд - Реферат

Це підтверджують, зокрема, результати вивченої судової практики щодо злочинів, внаслідок вчинення яких потерпілим було заподіяно майнової шкоди. З проаналізованих 163 кримінальних справ (були проаналізовані справи, розглянуті судами в Західному регіоні України) тільки у семи випадках на засудженого покладався кримінально-правовий обов'язок усунути заподіяну злочином шкоду в порядку ст.461 КК України. У розглянутих 59 кримінальних справах питання відшкодування заподіяної злочином шкоди вирішувалось судом шляхом задоволення заявленого в кримінальній справі цивільного позову потерпілого. На момент винесення вироку в 39 кримінальних справах цивільний позов взагалі не пред'являвся. Встановлено, що у 8 кримінальних справах з розглянутих 59-ти, цивільний позов пред'являвся прокурором, а суд з власної ініціативи вирішив питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, на підставі норм кримінально-процесуального закону(ст.29 КПК України) тільки в 16 випадках (в 11 з них суд стягнув із засуджених на користь держави вартість лікування потерпілих від злочину). В решті вивчених кримінальних справ питання відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому взагалі судом не розглядалось і не вирішувалось (потерпілий не пред'являв цивільного позову, а суд з невідомих причин не реалізував відшкодування з власної ініціативи, а також не поклав на засудженого обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду в порядку ст.461 КК України, хоч у дев'яти випадках було застосовано відстрочку виконання вироку).

Які ж причини такого відвертого ігнорування в судовій практиці застосування судами як кримінально-правового обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди в разі відстрочки виконання вироку в порядку ст.461 КК України, так і відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому з ініціативи суду в кримінальному судочинстві в порядку ст.29 КПК України? Цьому, як видається, є певні пояснення.

Обов'язок відшкодування (усунення) завданої злочином матеріальної шкоди як пробаційна умова був скерований передусім на виконання певних пенальних функцій – на досягнення цілей ресоціалізації засудженого без ізоляції його від суспільства. Проте "тягар" виконання цим обов"язком пенальних функцій ніби поставив у тінь його можливості щодо здійснення ним функції компенсаційної. Це простежується в тих результатах, які були отримані в результаті опитування 86 суддів та працівників прокуратури з метою з'ясування їх професійної позиції щодо застосування в судовій практиці кримінально-правового обов'язку відшкодування заподіяної злочином шкоди.

За результатами проведеного опитування можна дійти висновку, що 62,8% опитаних респондентів взагалі не розуміють правової природи, функцій та мети застосування обов'язку відшкодування (усунення) заподіяної злочином матеріальної шкоди в кримінальному законодавстві. Звідси й результат – 56,9% респондентів не вбачають доцільності в існуванні цього обов'язку в законодавстві України, а 90,6% вказали, що застосування цього кримінально-правового обов'язку першочергово спрямоване на задоволення інтересів потерпілого, що є не чим іншим, як реалізацією відшкодування судом з власної ініціативи в кримінальному судочинстві. 86% респондентів не змогли вказати, чи можливе одночасне покладення на засудженого в разі відстрочки виконання вироку обов'язку про відшкодування заподіяної злочином шкоди за цивільним позовом та на підставі ст.461 КК України. 55.8% з опитаних не змогли також відповісти, чи підлягає покладений на засудженого обов'язок усунення заподіяної злочином шкоди на підставі ст.461 КК України примусовому виконанню, чи ні. Тобто здобуті дані є свідченням того, чому практичні працівники судових органів уникають застосування обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди У випадку відстрочки виконання вироку на підставі ст.461 КК України, оскільки для них є не до кінця зрозумілою суть та порядок застосування цього обов'язку. Цьому значною мірою сприяла також позиція Пленуму Верховного Суду України, який з часу введення обов'язку відшкодування в кримінальне законодавство України не дав тлумачення та орієнтації судам щодо застосування цього обов'язку. Пленум Верховного Суду України завжди орієнтував суди на здійснення відшкодування заподіяної злочином шкоди шляхом використання цивільного позову або, принаймні, винесення рішень про її відшкодування за власною ініціативою на підставі норм цивілістичних галузей права [14]. Проте тих же 55,8% опитаних респондентів зазначили, що вони не до кінця розуміють порядок реалізації відшкодування заподіяної злочином шкоди з ініціативи суду.

Наведені аргументи свідчать про те, що порядок реалізації судом як кримінально-правового обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди в разі відстрочки виконання вироку на підставі ст.461 КК України, так і відшкодування заподіяної злочином шкоди з ініціативи суду в кримінальному судочинстві на сьогодні не достатньо законодавчо врегульований. Законодавець визначив, що у випадку відстрочки виконання вироку на засудженого може покладатись обов'язок відшкодувати заподіяну злочином шкоду тільки шляхом її усунення (виправлення пошкодженої речі, надання потерпілому речі такого ж роду та якості й інше, тобто йдеться фактично тільки про відшкодування заподіяної злочином шкоди в натурі), що значно обмежує можливості його застосування через залежність від фактичної можливості засудженого здійснити усунення заподіяної злочином шкоди (фізичні дані, фах та інші особливості). Таке розуміння усунення заподіяної злочином шкоди в сенсі ст.461 КК України дають також С.Д.Шапченко та Н.В.Володько. Так, Шапченко С.Д. відзначає, що під усуненням заподіяної злочином шкоди треба розуміти "відновлення тієї цінності, якій була завдана шкода, або надання потерпілому такої ж цінності" [8, с.120]. Володько Н.В. також пише, що усунення заподіяної шкоди полягає в ліквідації наслідків злочину шляхом, приміром, ремонту пошкодженого майна або повернення потерпілому викраденої речі [12, с.165]. Проте в літературі була висловлена й інша позиція, за якою усунення заподіяної злочином шкоди можливе як шляхом відшкодування її в натурі так і покладенням обов'язку відшкодувати завдані збитки [10, с.247].

Сам термін "усунути заподіяну шкоду" та його смислове навантаження в законодавстві не визначений. Цивільне законодавство України використовує термін "відшкодування", яке можна здійснити як в натурі, так і повністю відшкодувати заподіяні збитки (ст.453 ЦК України) [6, с.453]. Російський законодавець визначає, що усунення заподіяної злочином шкоди є одним із способів загладжування завданої шкоди і не включає в себе відшкодування збитків. Це також підтверджує і те, що в КК Російської Федерації до обставин, які пом'якшують відповідальність віднесено "відвернення винним настання шкідливих наслідків вчиненого злочину, або добровільне відшкодування завданих збитків, або усунення заподіяної шкоди". Тобто, проводиться розмежування відшкодування завданих збитків і усунення заподіяної шкоди.

Якщо знову звернутись до результатів опитування, то на запитання: "Який правовий зміст закладено в поняття "усунення заподіяної злочином шкоди" за ст.461 КК України"? 38,3% респондентів під усуненням заподіяної злочином шкоди розуміють відшкодування заподіяної злочином шкоди як в натурі (надання речі того ж роду і якості, виправлення пошкодженої речі та інше), так і відшкодування заподіяних збитків; 29,8% опитаних вказали, що усунення заподіяної шкоди треба розуміти як відшкодування заподіяної шкоди в натурі; решта ухилились від відповіді на це запитання. Тобто це питання також становить певну складність для практичних працівників судових органів. Вивчення судової практики стосовно реалізації кримінально-правового обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди також показало, що судді не завжди під "усуненням заподіяної злочином шкоди" розуміють відшкодування її в натурі. Так, у справі про обвинувачення Ю. за ст.102 КК України Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області виніс вирок, за яким підсудна засуджувалась до позбавлення волі на два роки в колонії загального режиму з відстрочкою виконання вироку (ст.461 КК України) на один рік. Суд поклав на засуджену обов'язок відшкодувати збитки за час вимушеного прогулу і в шестимісячний строк відремонтувати автомобіль. Тобто у цьому випадку суд поклав на засуджену на підставі ст.461 КК України обов'язок усунути заподіяну шкоду (в шестимісячний строк відремонтувати автомобіль), а крім того, ще й відшкодувати завдані збитки (збитки за час вимушеного прогулу). Як бачимо, суд розширив розуміння терміна "усунення" заподіяної шкоди, передбачаючи і відшкодування завданих збитків.

Навряд чи можна погодитись з цією позицією суду, адже таке вирішення питання могло б привести до погіршення майнового становища потерпілого. У випадку невиконання засудженим покладеного на нього обов'язку усунути заподіяну злочином шкоду у визначений судом строк він (обов'язок) після спливу цього строку не підлягає примусовому виконанню, а тому майновий інтерес потерпілого залишиться незахищеним. Однак вкажемо на те, що цей обов'язок може покладатися судом паралельно з вирішенням питання про примусове виконання цивільно-правового обов'язку відшкодування заподіяної шкоди (задоволення цивільного позову чи присудження до відшкодування з власної ініціативи суду), що певною мірою не погіршувало б майнових прав та інтересів потерпілого від злочину. Вважаємо, що виконання цивільно-правового обов"язку відшкодування заподіяної злочином шкоди в кримінальному процесі та покладення судом кримінально-правового обов'язку усунення заподіяної злочином шкоди є можливими в кримінальному судочинстві як такі, що взаємодоповнюють один одного, а їх паралельна реалізація є додатковою гарантією якнайшвидшого відновлення порушеного злочином майнового положення потерпілих. Аналогічно могло б застосовуватись і покладення на неповнолітнього правопорушника кримінально-правового обов'язку усунути завдані матеріальні збитки як примусового заходу виховного характеру (ст.11 КК України) [7].

Loading...

 
 

Цікаве